Режисер Володимир Тихий висловив побоювання, що документалісти не зможуть самостійно відтворити нашу історію.

Володимир Тихий -- про створення Асоціації неігрового кіно, необхідність горизонтальних зв'язків та потребу в ігрових фільмах

На фестивалі Docudays UA, що проходив у Києві, відбулася демонстрація Асоціації документального кінематографу. Нещодавно стартував процес подачі заявок для бажаючих приєднатися до цього обʼєднання.

Ці події не протокольні та не формальні. Подібні асоціації чи гільдії існують в інших країнах. Для України це питання вже давно назріле. Адже тільки після повномасштабного вторгнення вийшли десятки документальних фільмів, а загальна кількість таких робіт за останні 11 років, ще починаючи з Майдану, може складати кілька сотень.

Українські документальні фільми встановлюють нові рекорди касових зборів, отримують нагороди на найвідоміших міжнародних фестивалях, таких як Берлінале та "Санденс". Зокрема, "20 днів у Маріуполі" від Мстислава Чернова здобули "Оскар" і престижну британську BAFTA. Водночас застаріла та корумпована система державної підтримки кінематографії не встигає за цими змінами. Тому варто наголосити, що створення Асоціації є необхідним кроком.

Ініціатори проєкту -- режисери Володимир Тихий, Іван Сауткін, режисерка Єлизавета Сміт, продюсерка Ольга Брегман. Асоціація має працювати на засадах горизонтальної солідарності та самоорганізації. Рішення прийматимуться загальним голосуванням. Підтримка включатиме надання техніки й транспорту, необхідних для зйомок, сприяння в отриманні грантів, юридичні питання.

Ми звернулися до Володимира Тихого, кінорежисера та засновника об'єднання документалістів "Вавилон 13", щоб він поділився більш детальною інформацією про Асоціацію неігрового кіно.

Сьогодні, в умовах війни, формування будь-яких творчих об'єднань є практично сенсаційним явищем. Яким чином з'явилася ця концепція?

Все почалося з того, що до Національної спілки кінематографістів приєдналися нові режисери та продюсери, які мали на меті створення якісних і значущих проектів. Проте, виявилося, що можливості для реалізації їх ідей досить обмежені. Навіть якщо ти отримаєш грант, в умовах сьогодення реалізувати його вкрай складно.

-- Ну, чомусь мене це не дивує.

Наприклад, за умовами статуту для отримання гранту необхідно мати окремий рахунок, а для його відкриття потрібно провести з'їзд всіх членів Спілки. Чи зрозуміло? І це лише частина всіх вимог. Щоб обійти цю заплутану систему, ми створили Асоціацію, яка займатиметься важливими справами. Можностей було чимало, але не вистачало інструментів для їх реалізації. Ольга Брегман запропонувала спочатку об'єднати "Вавилон'13" зі Спілкою. Важливо, щоб усі ініціативи були максимально прозорими і демократичними, щоб уникнути ситуацій, коли хтось влаштовує закулісні домовленості та використовує ресурси на власні потреби. Таким чином, це все призвело до того, що ми маємо сьогодні.

Які конкретні кроки слід вжити в даний момент?

-- Створюємо організацію. Потрібно залучити бажаючих долучитися, організувати стратегічну сесію. Це вимагатиме значних зусиль, після чого можна буде оцінити результати нашої роботи.

Як ти уявляєш Асоціацію в майбутньому, коли вона вже стане стабільною і впевненою? Які перспективи та можливості повинні відкриватися перед нею?

Сподіваюся, що ця організація є більш прогресивною, ніж ті, що існували раніше. Сьогодні створення фільмів стало справжнім викликом. Медійна присутність має величезне значення. Навіть бойові підрозділи інвестують у медійні підрозділи. Тому й нам потрібно адаптуватися до умов медіапейзажу, і в рамках об'єднання це робити простіше. А найголовніше — це, звичайно ж, виробництво якісного та цікавого кіно. Не варто віддавати важливі для нас ініціативи в руки Держкіно чи інших подібних інституцій, а потрібно самим активно впливати на цей процес.

-- От власне про вплив. Чи у вас передбачаються потрібні ресурси? Приміром, приходить до вас перспективний початківець-документаліст і просить допомоги. І що ви йому зможете запропонувати?

Це, напевно, третій етап. На даний момент ми займаємося юридичними питаннями першого етапу. Другий етап полягає в залученні членів та поширенні ідеї Асоціації серед конкретних представників кінематографічної спільноти. Далі ми будемо шукати фінансування для здійснення конкретних завдань. Ми не маємо можливості витрачати власні кошти. Замість цього, ми звертаємося до умовного Сороса з пропозицією: "Допоможіть сформувати обличчя українського кінематографа на найближчі п'ять років". Ми просимо спонсорувати, наприклад, три проєкти на рік, організовуємо відкриті конкурси, а переможці отримують фінансування для реалізації своїх ідей.

Отже, структура створюється не для того, щоб стати окремим гравцем на ринку, а для підтримки різних груп, бажано з якомога більшою різноманітністю в жанрах і вікових категоріях. Ми маємо на увазі документальне кіно, але вважаю, що це також повинно охоплювати незалежне ігрове кіно. Нам потрібно сприяти комунікації та встановленню горизонтальних зв'язків, оскільки це є надзвичайно важливим. Це також повинно стати платформою для професійного обміну, спілкування, обміну досвідом та ідеями.

Судячи з усього, з 15 липня розпочався процес подачі заяв на вступ. Отже, хто має право стати членом Асоціації?

В загальному, це може стосуватися будь-кого. Тут виникає проблема: з’являться люди, які створили низькоякісний телепродукт, і почнуть заявляти: "Візьміть нас! Ми також зняли фільм". З іншого боку, є чесна особа, яка зняла два художні фільми, але не має документальних робіт — і що з цим робити? Є певні формальні аспекти, наприклад, пункт, де ти можеш пояснити, що ти, скажімо, композитор, створив багато якісної музики і прагнеш спробувати себе у документальному кіно, готовий приєднатися до такої організації. Чому б і ні, якщо ти дійсно талановитий і креативний?

Не обов'язково надавати рекомендаційний лист. Досить лише вказати осіб, до яких можна звернутися для перевірки наданої тобою інформації. Крім того, важливу роль відіграє і твоя присутність у соціальних мережах: те, як ти себе представляєш у публічному просторі. На основі цих аспектів ми зможемо оцінити, чи варто тобі приєднуватися до нашої Асоціації.

В загальному, все виглядає досить переконливо на даний момент.

-- Ми так чи так перебуваємо у досить прагматичному, як на мене, хорошому стані, не придумуємо собі щось зайве. Все за останні 30 років помінялося. Оці всі гільдії, які існували завдяки тому, що тільки члени гільдії будуть працювати з "Парамаунтом", або історії, коли ти став членом Спілки кінематографістів і тобі дають можливість на місяць поїхати в Ворзель потворити -- до цього, думаю, ніколи вже не повернемося.

На завершення хочу поставити більш загальне питання щодо нашої документалістики. Без сумніву, вона, хоч і не з найкращих причин, значно прогресувала під час війни. Чи може статися так, що документалістика стане єдиним жанром, який ми будемо розвивати?

Так, маю побоювання, що це дійсно може бути так. Як саме це реалізується? Документальне та ігрове кіно можна порівняти зі сполученими посудинами. Часто люди звертаються до документальних матеріалів, стилів і естетики для створення ігрових фільмів, і навпаки. Це цілком природний процес, який сприяє формуванню художнього, культурного та кінематографічного контексту на глобальному рівні. Якщо цього не відбувається, то наші твори залишаються ізольованими.

Це досить чітко видно на прикладі Майдану. Документальні матеріали про ці події були досить якісними, проте ми не отримали жодної переконливої художньої історії. Для багатьох українців Майдан залишився лише уривками новин. Відзначені розстрілом події та наступ російських військ сприймаються як травматичний досвід з медіа. Це, в свою чергу, позначається на розвитку нових кіноробіт. Багато питань, які виникли тоді, залишилися відкритими, і якщо ми говоримо про продовження цих процесів, то повинні шукати на них відповіді. І це стосується не лише етапу Майдану. На жаль, є ризик, що документалісти самостійно не зможуть донести нашу історію до глядачів.

Тож нам треба всіма правдами й неправдами робити ігрові фільми та робити їх не тільки про те, що робиться зараз. Дуже важливо, коли люди роблять конструкцію саме ігрову, яка вступає в діалог із тим, що тобі тут і зараз болить -- і тоді воно цікаво. От оце та робоча модель, яка нам зараз важлива і треба до неї прямувати.