"Творіння під назвою 'Ніколи не пізно' є історією про те, як втілити свої мрії в реальність", -- зазначила майстриня Наталія Пилипенко.

У розмові з "ФАКТАМИ" Наталія Пилипенко поділилася подробицями про свою нову колекцію образів.

"Шматочок за шматочком, нитка за ниткою, він виготовляє повітряні кулі."

— Ось він, Клаптикар, — розповідає Наталія Пилипенко. — Цей майстер збирає клаптики — крихітні шматочки тканини, в яких, можливо, закарбовані чиїсь спогади, бажання та мрії, що залишилися нездійсненими. Крок за кроком, нитка за ниткою, він творить повітряні кулі. Кожна з них має свою власну історію, характер і кольорову палітру. Коли куля завершена, Клаптикар відпускає її в небесну безмежність. Вона піднімається все вище й вище... Легка, барвиста, зшита з мозаїки чужих історій. І разом із нею вгору піднімається чиєсь бажання. Коли куля досягне висоти, мрія стане реальністю...

-- Цікаво!

Ось він, Каштанник. Його практично ніхто не помічає. Він з’являється тоді, коли місто ховається під захистом від колючих осінніх дощів, коли діти вже не збирають каштани у своїх кишенях, а дорослі поспішно проходять повз, не помічаючи, як осінь обережно розсипає свої скарби. Каштанник рухається повільно, завжди трохи схилившись уперед, ніби прислухається до землі. Він знає, що каштани — не всі однакові. Деякі вже назавжди заснули, в той час як інші все ще несуть у собі маленьке серце майбутнього дерева. Він підбирає лише ті, які самі просяться в руки. Збирає особливі каштани, полірує їх до блиску і зберігає у своїй торбі. В його старому полотняному мішку зберігаються блискучі каштани, колюча шкаралупа та пожовкле листя, що пахне дощем. Уночі, коли все заспокоюється, Каштанник знаходить місця, де навесні можуть з’явитися нові дерева. На його голові капелюх, який нагадує стару шкаралупу каштана. Він захищає його від дощу, вітру та людської байдужості. Каштанник не любить шуму, не прагне подяки і не залишає слідів.

Лише через багато років хтось сядє під широкими гілками великого каштана і навіть не здогадається, що колись давно тихий Каштанник закопав у землю яскравий каштан і ніжно прошепотів: "Рости. Коли-небудь твоя тінь стане комусь дуже потрібною..."

"Завжди є час для реалізації давніх бажань, висловлення важливих думок, освоєння нових знань або просто для того, щоб дозволити собі відчути щастя."

Яка унікальність у творі "Ніколи не пізно"?

Ця історія розповідає про таємницю втілення мрій. Кажуть, що дорослі не мають часу для паперових літачків. Вони завжди кудись поспішають, рахують роки і відсувають свої бажання на потім. В результаті, вони забувають про те, що колись один маленький паперовий літачок міг перенести їх у світ, де все можливо. Але наш герой не забуває. У його сумці завжди є чисті аркуші, готові стати новими літачками, кожен з яких чекає на свій момент. Адже мрії ніколи не вичерпуються. Їх завжди можна знову створити. Він усвідомлює просту істину: вік — це не лише цифри, а те, чи здатна людина дивитися на небо, усміхатися просто так і вірити, що найчудовіші відкриття ще попереду. Сьогодні він запускає ще один паперовий літачок. Можливо, саме цей змінить його шлях і допоможе повернутися до дитячих мрій, розпочати нову справу чи повірити у свої сили. Ніколи не пізно почати знову. Ніколи не пізно здійснити давнє бажання, висловити важливі слова, навчитися чомусь новому або просто дати собі право бути щасливим. Поки серце готове відпускати мрії в політ, все ще можливо...

Ваші герої – це звичайні люди, які не прагнуть до ідеалізації. Вони приймають себе такими, якими є. Подібні особистості не діляться своїми досягненнями в соціальних мережах, а просто займаються справами, які дійсно мають значення. На жаль, суспільство не завжди звертає на них увагу... Як ви гадаєте, коли настане час для саме таких людей?

-- Мені здається, їхній час уже настав, просто ми ще не навчилися їх помічати. Світ дуже довго вчив нас бути помітними -- демонструвати успіх, створювати правильний образ себе. Але справжнє життя відбувається зовсім не там. Воно присутнє в тихій щоденній роботі, у відповідальності, у здатності щось створювати, підтримувати іншого, берегти те, що важливе. Мої персонажі саме такі. Вони не намагаються здаватися кимось іншим. Один збирає клаптики й перетворює їх на чиїсь мрії. Інший саджає каштани, знаючи, що дерева виростуть уже без нього. Хтось запускає паперовий літачок, ніби відправляє у майбутнє свою маленьку надію. Можливо, суспільство помічає таких людей не одразу. Але саме вони, як на мене, й тримають світ.

-- Чому ваші персонажі мають сумний погляд?

Я б не охарактеризувала їх лише як сумних. У їхніх очах відчувається легка печаль, але поруч із цим — тепло, співчуття та якийсь внутрішній спокій. Мене приваблюють люди, які вже пережили щось важливе: зустрічі, втрати, очікування, надії, маленькі перемоги... Навіть якщо вони не діляться цими моментами, це все одно відбивається в їхньому погляді. Напевно, саме тому мої персонажі виглядають трохи сумно. Вони не приховують, що життя може бути важким. Але при цьому не стали озлобленими. Мені здається, справжня доброта рідко має абсолютно безтурботний вигляд. Вона усвідомлює недосконалість світу, але все ж продовжує робити добро.

-- А чи траплялись з вашими персонажами дива?

Іноді, коли людина спостерігає за скульптурою, вона несподівано виявляє в ній щось, що глибоко резонує з її власним досвідом. Це для мене справжнє диво. Я працюю над образом, і раптом з’являється хтось, хто говорить: "Це як про мене".

Додатково читайте: "Равлик, який приносить дощ, не квапиться, адже обізнаний з одним важливим життєвим уроком", -- Наталія Пилипенко, майстриня.

"З простого аркуша може з’явитися ціла всесвіт."

-- Як ви вважаєте, за якими людськими якостями майбутнє?

-- Гадаю, воно буде не за бездоганністю і не за силою, а за відповідальністю, здатністю співчувати, створювати. За людьми, які вміють думати не лише про сьогоднішній день. Цю ідею я втілила в образі Каштанника. Він саджає каштан не заради себе. Він не побачить дорослого дерева, яке з нього виросте. Але все одно саджає. Мені здається, це дуже людська якість -- робити щось хороше, знаючи, що результат може дістатися комусь іншому.

-- На які деталі в образах варто звернути увагу? Який сенс ви вклали у них?

У моїх персонажів кожна деталь має своє значення і не є просто елементом декору. Я прагну, щоб кожен предмет, який вони тримають або носять, доповнював їхню історію та розкривав їхній характер.

Клаптикар — це особа, що займається збором клаптиків. Ці маленькі фрагменти тканини, які інші вважають непотрібними, він сприймає як джерело натхнення. З кожного з них він майструє легку кулю, що підноситься в небо, виконуючи чиєсь бажання. Таким чином, навіть найменший, на перший погляд, непомітний шматочок може стати основою для чогось величного, що здійметься в височінь.

Каштанник асоціюється з часом і перспективами. Каштани, які він тримає в руках, — це не просто природні елементи, а маленькі дерева, що чекають на свій шанс. Він ніби веде з собою потенціал того, що ще не існує, але може з’явитися. У нього є спеціальна торбинка для каштанів, яка слугує своєрідним резервом майбутнього. Для мене ця деталь є однією з найзначніших.

Чоловік з паперовим літаком — це історія про мрію, яку варто відпустити. Коли літачок тримається в руках, він лише згорнутий аркуш. Але щойно його відпускають, він отримує свій шлях і розпочинає унікальну подорож. Це дуже нагадує мені людські мрії. Їх можна довго зберігати в собі, охороняти, побоюючись, що вони не здійсняться. Але в якийсь момент потрібно просто випустити їх у світ. І для мене має значення, що цей літачок зроблений з паперу — матеріалу, з якого постають мої персонажі. З простого аркуша може виникнути цілий всесвіт, якщо надати йому форму та зміст.

Раніше Наталія Пилипенко ділилася з "ФАКТАМИ" вражаючими деталями про унікальний процес виготовлення скульптури за допомогою техніки пап'є-маше.