"Чим менший плесканець, тим сильнішим повинен бути напій," – висловила думку колекціонерка Людмила Карпінська-Романюк.

— Сувенірні порцелянові плесканці, виготовлені на Тернопільському фарфоровому заводі у 1960-х, вражають своєю елегантністю, — зазначає Людмила Карпінська-Романюк. — В унікальних творах Петра Тарасенка та Марії Терещук оживають мелодії, казкові сюжети та танцювальні ритми. Плесканець є важливим елементом щедрого святкового столу, за яким збираються близькі та друзі. Гості насолоджуються стравами української кухні: тут і борщ, і голубці, і вареники з різноманітними начинками... За столом звучать тости з побажаннями щастя, здоров'я та успіхів... Кожен плесканець переносить нас у атмосферу українського застілля, де зазвичай лунають улюблені пісні.

Чи є ця серія унікальною?

-- Так. Знайти її сьогодні у продажу практично неможливо. На кожному плесканці з одного боку ми бачимо сюжет за мотивами пісні, з іншого -- цитату з неї. Ось плесканець з орнаментом, натхненний відомою піснею "Два кольори". Він оживає на білій поверхні порцеляни, як вишивка на сорочці. На звороті цитата: "Два кольори мої, два кольори: червоне -- то любов, а чорне -- то журба". На жаль, надпис на виробі видно не досить чітко -- з моменту створення роботи минуло понад пів століття. Час, як бачимо, може бути нещадним...

Яскрава і вражаюча робота!

-- Цей плесканець створено за мотивами всесвітньо відомої української пісні поета Дмитра Павличка та композитора Олександра Білаша "Два кольори", написаної у 1964 році. Головна тема пісні -- доля людини, символічно вишита на полотні життя червоними й чорними нитками: червоне -- то любов, чорне -- то журба. Цю пісню виконували відомі українські співаки: Дмитро Гнатюк та Квітка Цісик, є вона й у репертуарі Василя Зінкевича. Цікава історія створення пісенного шедевра. Поет та композитор нудьгували на комсомольському з'їзді та раптом звернули увагу на жінку у чорній хустині з червоними трояндами. Так народилася ідея пісні, яка стала улюбленою у мільйонів людей в Україні та за кордоном.

Яка інформація є про художників, які створили ці плесканці?

Петро Тарасенко – талановитий кераміст, який деякий час обіймав посаду головного художника на Тернопільському фарфоровому заводі. У 1980-х роках він також працював у Київському експериментальному кераміко-художньому заводі. Тарасенко спеціалізувався на проектуванні чайних та кавових сервізів, чайників, а також комплектів для напоїв, декоративних тарілок, сувенірів, ваз для квітів і скульптур. Він майстерно декорував свої авторські витвори. Його творчість представлена в Національному музеї декоративного мистецтва України, Музеї історії Києва, Національному історико-етнографічному заповіднику "Переяслав", Хмельницькому краєзнавчому музеї, а також у Музеї образотворчих мистецтв у Чорноморську Одеської області. Інша талановита художниця, Марія Терещук, яка здобула освіту в галузі образотворчого мистецтва у Львові, створила безліч робіт, натхненних гуцульськими мотивами.

Ознайомтеся також з матеріалом: "Сервізи з фарфору, прикрашені вишиванковими орнаментами, вражають своєю елегантністю та привабливістю", -- зазначила колекціонерка Людмила Карпінська-Романюк.

-- Який з дизайнів плесканців вам найбільше подобається?

-- Мабуть, декор плесканця "Закувала та сива зозуля" -- за мотивами української пісні на слова Петра Ніщинського. На лицевій стороні -- птах, який співає пісню про долю, кохання, рідний край. Навколо -- квіти. Малюнок створений у стилі петриківського розпису. Зозуля в українській традиції -- птах долі, передвісник весни та оновлення. Висота цього плесканця 23 сантиметри. Він майже вдвічі більший за плесканець "Два кольори мої, два кольори", висота якого десять сантиметрів. Традиційно вважається: чим менший плесканець, тим міцніший має бути напій. Проте ці плесканці суто декоративно-сувенірні. Кришечки у них не відкриваються.

— Ось у нас сувенірний плесканець, натхненний українською народною жартівливою піснею "Дам лиха закаблукам", — продовжує Людмила Карпінська-Романюк. — На ньому зображені два козаки, які виконують гопак. Ця пісня, сповнена радості і глибокого змісту, розповідає про свободу, життєрадісний дух та природне прагнення до танців, жартів і безтурботного життя. Цей порцеляновий шедевр нагадує нам, що навіть у найскладніші часи українці зберігали здатність сміятися, співати і жити з іскрою в очах. Філософія "дарувати лихо закаблукам", тобто відганяти смуток, страхи та повсякденні клопоти, є однією з найяскравіших рис українського народу.

Ця колекція українських сувенірних плесканців, виготовлених у 1960-х роках на Тернопільському фарфоровому заводі завдяки зусиллям Петра Тарасенка та Марії Терещук, є надзвичайно захопливою.

Отже, кожен з цих виробів — це справжня поетична історія, наповнена народною мудрістю, веселими витівками та глибокими почуттями. Нехай усі, хто доторкнеться до них, відчують не лише керамічну прохолоду, а й подих рідної землі, лункі пісні з ярмаркових днів, тепло затишку батьківської оселі. Кожен плесканець має свій характер та свою мелодію, а разом вони створюють могутній хор, у якому відлунює пам’ять народу — жива, тепла та безмежна...

Запрошуємо всіх шанувальників порцелянової краси з "ФАКТІВ" відвідати перший в Україні Музей фарфорових фігур ShvetsMuseum. Тут ви зможете насолодитися вражаючими експонатами з колекцій провідних світових фарфорових мануфактур. Ця захоплююча подорож у світ порцеляни залишить у вашій пам'яті безліч яскравих вражень на довгі роки!

У попередньому інтерв'ю із "ФАКТАМИ" колекціонерка Людмила Карпінська-Романюк поділилася своїми думками щодо творів українських фарфористів, присвячених темі відпочинку на пляжі.

Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк