Які відомості ми маємо про нового керівника Держкіно та чи залишиться він на своїй посаді надовго?

Спойлер: все одно нічого позитивного не станеться. Ха-ха-ха. Прошу вибачення.

І нічого нового в цьому немає. Це просто прогноз від Антоніни. Хоча це дійсно викликає гіркоту. Наразі нам вкрай важливо протистояти російській агресії на міжнародних аренах, адже вони продовжують наступати і досягати успіхів. А успіхи наших кінематографістів, на жаль, значною мірою залежать не від Держкіно, а від іноземних інвестицій. Обидва наші фільми, які були представлені на "Оскар", були створені за участю американських продюсерів. Натомість, замість активного просування України в світовому кінематографі, наша головна профільна установа проявляє здебільшого бездіяльність.

Ось така новина: на посаду тимчасового виконувача обов'язків голови Державного агентства України з питань кіно призначено Максима Александрова.

До цього він обіймав посаду заступника попередньої тимчасової виконувачки обов'язків голови Державного агентства України з питань кіно Юлії Шевчук, яка, в свою чергу, була заступницею голови Держкіно Марини Кудерчук. Остання вразила український кінематограф у 2020 році та залишиться в його історії яскравою та незабутньою фігурою.

Ми вже багато разів обговорювали її діяльність (точніше, бездіяльність), оскільки навколо неї виникло безліч скандалів. Останні роки Держкіно викликає численні запитання. Значна частина кінематографічної спільноти звинувачує цю установу у відсутності дій, непрозорості (Кудерчук майже не контактувала з представниками ЗМІ), непрофесійності (до свого призначення вона мала дуже незначний досвід у кіно) та в руйнуванні досягнень, зроблених раніше.

У липні минулого року її звільнили, що стало черговим приводом для мемотворчості.

Проте найнесподіваніше передбачення зробив актор Роланд Мішко, чия інтуїція виявилася вірною.

Ні, Роланде, тебе не плавило. На посаду Кудерчук поставили її заступницю Юлію Шевчук, яка мала розум не потрапляти у скандали. Проте нічим хорошим також не відзначилася.

У грудні 2024 року почали активно циркулювати плітки про можливий повернення Держкіно під контроль Мінкультури. У 2021 році це відомство отримало більше автономії та почало підпорядковуватися Кабінету Міністрів. Цей розвиток подій, як повідомляли джерела, викликав невдоволення у тодішнього міністра культури та інформаційної політики Олександра Ткаченка.

У лютому відбулося офіційне оголошення про передачу Держкіно під юрисдикцію Мінкульту. У середовищі часто виникала думка, що, можливо, це може виявитися не таким вже й поганим кроком. Принаймні, не гірше — це точно. Але ось у чому проблема: у той же час міністерство завершувало розробку Стратегії розвитку культури до 2030 року, і раптом на них "звалилося" це кіно, як непрохане привітання.

Нагадаю, що Держкіно мало вже давно розробити свою Стратегію, але там відбулася ціла колотнеча. Документ уже й був так-сяк готовий, але склепали його без обговорень із професійним колом. У результаті професійне коло познаходило в тексті купу дивних речей і почало виступати проти.

Приміром, було запропоновано значно інвестувати в телевізійні серіали, тоді як на підтримку авторського кіно передбачалися мізерні бюджетні кошти. Це є досить важливим для формування іміджу на міжнародних платформах. Крім того, в Держкіно планували фіксувати воєнні злочини, але їм одразу пояснили, що це не робиться через документальні фільми. Це зовсім інший формат відеозапису, відповідно до юридичних норм, і часто не має жодного відношення до кінематографії.

Декілька місяців назад я звернулася до першої заступниці міністра культури та стратегічних комунікацій Галини Григоренко з питанням, чи можливі зміни в керівництві Держкіно, якщо цю структуру передадуть їм. Пані Галина відповіла, що такі зміни можливі, але проведення конкурсу, на жаль, не планується через воєнний стан.

Отже, сталося те, чого всі чекали. Довго не вагаючись, вирішили замінити Юлію Шевчук, якій, за повідомленнями, це все набридло. На її місце призначили Максима Александрова, який має репутацію чиновника, готового виконувати вказівки. Він не можна сказати, що є поганою людиною, але цілком підконтрольний. Власне, як і його попередниця.

Найяскравішим моментом цього стало наприкінці 2022 року, коли він привів до колективу Довженко-Центру певну Юлію Каждан для знайомства. Проте співробітники з незрозумілих причин відмовилися з нею зустрітися. Справа в тому, що пані Юлія, яку Держкіно планувало призначити на посаду генеральної директорки кіноархіву, виявилася гіпнотизером і кінологом. І це не жарт.

Тоді шокованими виявилися не тільки кінематографісти, але й українці, які раніше не знали про існування Довженко-Центру. Ситуація, погодьтеся, справді вражаюча. Отже, почали з'являтися меми.

Пан Максим отримав завдання приєднатися до кінологині-гіпнотизерки, і він не підвів. Я тоді зафіксувала це на відео — просто перегляньте початкові моменти, цього цілком вистачить, щоб зрозуміти суть.

Але це ще не все, дорогі друзі. У кіноіндустрії зараз активно обговорюють, що Максим Александров незабаром залишить нас. На його місце прийде один з улюбленців вашої авторки -- Андрій Осіпов! Вибачте, але я просто не можу стримати свого захоплення від цих новин.

Причина в тому, що Андрій Осіпов — це життєрадісна особа з відмінним почуттям гумору. Він ніколи не відмовляв мені в інтерв'ю (на відміну від Кудерчука) і завжди вмів сказати щось вражаюче для заголовків.

Отже, пан Осіпов -- голова правління Одеської кіностудії та нинішній голова Ради з держпідтримки кіно, який увійшов туди за квотою Держкіно (як і журналіст Акім Галімов).

У липні, після того як Кудерчук залишив свою посаду, я почала чути чутки про те, що Осіпов може стати новим головою Держкіно. На Одеському кінофестивалі, під час кіноринку, я вирішила запитати його про це. Це сталося після однієї з панелей, де він висловив бажання зняти продовження "Пригод Електроніка". Цей фільм був створений на Одеській кіностудії.

Пан Андрій тоді зізнався мені, що в принципі не має бажання співпрацювати з Держкіно — у нього і так багато власних справ. Проте, якщо ситуація стане критичною, йому, напевно, доведеться піти на компроміс.

-- Я постійно збираю інформацію. І одна з останніх новин, яку я почув, це те, що ви є однією з кандидатур на посаду керівника Держкіно. Чи маєте ви якусь інформацію з цього приводу?

(Усміхається.) Знаєте, мої колеги ставили мені різні запитання. Я б хотів сказати, що сподіваюся, це всього лише чутки.

Навіщо?

Ця роль дійсно вимагає значних зусиль. Я з великим захопленням працюю на Одеській кіностудії. Цікаво, що я досягнув другого місця серед усіх директорів за сто років її існування, згідно з певним статистичним показником.

-- За яким показником?

Тривалість виконання обов'язків на цій позиції.

Конечно.

Переді мною стоїть Геннадій Зандут, який віддав 19 років своєї праці. Нещодавно поруч зі мною був і Олександр Горський, також видатний директор Одеської кіностудії. Бути в такій компанії — велике задоволення. Я маю намір продовжити свою діяльність на Одеській кіностудії, адже ще не встиг реалізувати всі свої ідеї. Зараз студія стоїть на порозі значних перетворень.

І зараз для мене піти з кіностудії в Держкіно -- це як ніби свою справу недоробити і залишити.

-- А з вами не говорив ще ніхто? Це просто чутки?

Не спілкувались зі мною, так що це всього лише плітки.

А що, якщо раптом запропонують? Уявіть, вони прийдуть і скажуть: ми обрали саме вас!

-- Сподіваюся, ніхто не буде мені робити пропозицій, від яких я не зможу відмовитися. Сподіваюся, що коли й буде така розмова, то вона буде з повагою і з правом вибору. Звичайно, я розумію, що є ситуації, коли певна персона в історії виявляється крайньою і їй немає як відмовитися -- треба робити. Якщо не ти, то що? Ти, звичайно, хочеш жити в комфортних умовах, але ж що, галузь має помирати? Я розумію, звідки ці чутки.

Отже, я знаходжусь на однаковій відстані від усіх ключових сил в українському кінематографі. У мене не виникає жодних конфліктів — я просто не беру участі в них. Я на рівних підтримую дружні стосунки як з керівництвом Держкіно, так і з опозиційними представниками. Але чи є це підставою для призначення мене на цю посаду?

Які умови повинні бути виконані, щоб ви погодилися? Ви згадали, що існує пропозиція, від якої вам буде важко відмовитися. Що саме ви маєте на увазі?

-- (Сміється.) Не знаю, не буду говорити. Але якщо сказати, чи хотів би я працювати на цій посаді? Я п'ять років був депутатом, і в мене за спиною є п'ять років яскравої політичної діяльності. Зараз я не готовий. У мене гарна робота в Одесі, у мене плани амбітні на найближчий час. У мене маленька дитина. Я хочу ростити свого хлопчика. У мене народилася третя дитина. Йому рік і сім, я хочу більше часу з ним бути, а не у відрядженнях розриватися між Одесою і Києвом.

Ось ще один варіант цього тексту: – І на завершення. Як ви вважаєте, якою буде реакція опозиційної частини нашої кіноіндустрії на ваше призначення? Якщо продовжити міркувати в цьому напрямку, уявіть собі: оголошують про вашу нову посаду. Як ви думаєте, влаштують мітинг протесту, чи, навпаки, відзначать це як довгоочікувану подію?

Погляньте, я професійний юрист, і до того, як потрапив на Одеську кіностудію, моє захоплення кіно обмежувалося лише переглядом фільмів. Наразі ж я вже маю у своєму активі понад 15 продюсерських проектів за останні сім з половиною років. Це досить значний результат. Як відреагує кіноспільнота? Не можу сказати напевно. Я дорослий чоловік, тому вмію приймати як критику, так і похвалу. Критика не вибиває мене з колії, а подяки не роблять мене самозадоволеним. Я дійсно люблю свою професію і збираюся продовжувати працювати. Але сподіваюся, що ці чутки виявляться нічим більшим, ніж плітками, і ніхто не висуватиме подібних пропозицій.

Що ж, товариші та панове, одразу кілька моїх співбесідників із кіногалузі підтвердили, що розмови про призначення Андрія Осіпова знову воскресли. Причому активно. Дехто про це говорить як про доконаний факт. Особливих революцій не чекають. Та все ж раптом! Принаймні відкритості може справді побільшати, бо тікати від медійників він, думаю, не буде.