Для того щоб залишитися на плаву, ми змушені були перетворитися на тих героїв, якими мріяли стати в дитинстві.

У дитинстві, як і всі хлопці, я був великим фанатом американських бойовиків. Мова йде про фільми, де Рембо, коммандос і зоряний десант виконують неймовірні подвиги. Голівуд сформував у моєму уявленні безумовну впевненість: коли стане відомо про початок ери роботизованих воєн, не має значення, з ким нам доведеться змагатися – з комуністами, зомбі або прибульцями, на передовій завжди опиняться американці з найсучаснішим озброєнням. Найсучасніші американські роботи з зірково-смугастими символами знищать ворогів, а потім морпіх Джон Сміт-молодший запалить сигару, потисне руку своєму кіборгу-підлеглому і промовить: "Ми це зробили, брате!"

Отже, майбутнє вже тут. Механізми та безпілотники активно беруться за справу проти ворогів. Але на корпусі одного з роботів не розвивається американський стяг, а красується напис українською "#бу русню!". І не умовний Джон Сміт управляє цим роботизованим підрозділом, а цілком реальний Василь Коваленко, хоча його позивний, з міркувань безпеки, краще залишити в таємниці.

Скажу ще конкретніше: це майбутнє настало наприкінці 2024 року, коли 13-та бригада оперативного призначення НГУ "Хартія" під Липцями провела перший в історії повністю автоматизований штурм. Варто зазначити, що всі учасники операції, як наземні, так і повітряні камікадзе, а також НРК з кулеметною туреллю, бомбардувальники та розвідники, були частково або повністю виготовлені в Україні. Майбутнє почалося 9 липня 2025 року, коли 3-тя окрема штурмова бригада продемонструвала світу перший задокументований штурм російських позицій із захопленням полонених виключно за допомогою роботів. Уявіть собі рівень координації операторів підрозділу DEUS EX MACHINA! FPV-дрони та наземний роботизований комплекс на Харківщині без жодних втрат серед наших солдатів захопили укріплення ворога, які раніше не вдалося взяти піхотинцям навіть після двох спроб. А тоді роботи вперше в історії прийняли капітуляцію залишених в живих росіян та вивели їх до українських позицій. Там, відповідно до регламенту, їхній статус було змінено з окупантів на військовополонених.

Я не хочу і не буду применшувати внесок Сполучених Штатів, вони суттєво допомогли, допомагають, і сподіваюсь, продовжать допомагати нам у цій війні. Йдеться більше не про них, а про нас самих, наше сприйняття себе в категоріях нашого місця у світі, в категоріях героїчного міфу і навіть у баченні майбутнього. Погодьтеся, як це сприйняття змінилося, коли дійшло не до війни на екрані під красивий саундтрек, а до реальних бойових дій.

На жаль, ми не маємо можливості, як це роблять Сполучені Штати, створювати та впроваджувати дрони Switchblade 600, які коштують по $170,000 за одиницю.

Зате ми масштабували виробництво бюджетних FPV‑шок за 300$ до 200 000 штук щомісяця, і розраховуємо своїми силами виробляти до 4 мільйонів на рік - про це вже навіть Forbes пише.

Проте, у нас є справжній досвід в захопленні позицій і полонених за допомогою роботизованих систем, і так, ці випадки будуть розширюватися.

Проте ми вивчаємо трансформації війни в режимі реального часу, оскільки повинні планувати на один крок уперед, щоб мати можливість вижити.

Нещодавно я згадував про це — наші західні партнери мають схильність спостерігати за війною через призму героїчних фільмів. Проте, вони не бажають ані усвідомлювати, ані уявляти її у своїй затишній реальності. Проте, з цим доведеться зіштовхнутися, оскільки це вже не буде протистояння з бородатими шахідами в халатах, що їдуть верхи на віслюках. Це буде конфлікт, в якому беруть участь армії дронів-шахедів. І це відбуватиметься не десь далеко, а прямо в їхніх затишних, спокійних містах, де поки що навіть не почали перевіряти, наскільки доступні бомбосховища.

США нещодавно звітували, що вперше (!) здійснили скид гранати з дрона. Їхня новітня інструкція для танкових підрозділів рекомендує їм збивати дрони з основної гармати "Абрамса". Я не можу пояснити це інакше, ніж ігноруванням реальності. Сподіванням, що війна лишиться десь в далекій Сирії, Іраку чи Україні, ну, і ще на екранах у вигляді блокбастерів. І я не знаю, чи зможуть наші західні партнери перемогти свій власний страх прийняти реальність і почати діяти, а не обговорювати доцільність дій.

Проте є дещо, у чому я абсолютно впевнений. Коли наші діти сьогодні переглядають американські фільми про героїчних солдатів, вони вже не захоплюються ними, як це було колись. Натомість, вони сміються. Адже будь-який пафосний, накачаний коммандос на екрані виглядає кумедно в порівнянні з їхніми справжніми батьками, старшими братами та сестрами, які щодня борються зі злом, що виявляється значно страшнішим, ніж усі голлівудські "чужі" та "хижаки" разом узяті.

Щоб вижити, нам довелося стати героями, на яких ми хотіли бути схожими у дитинстві. Для того, аби діти наших дітей могли бачити війну тільки в кіно.