Шість знакових українських кінокартин, які зазнали жорсткої заборони в часи СРСР.

Деякі фільми глядачі змогли побачити лише через багато років.

Радянський режим не тільки фізично знищував українців через Голодомори, але й прагнув ліквідувати нашу культурну спадщину. Творчі фільми українських режисерів, що з'явилися в 60-х та на початку 70-х років, піддавалися цензурі та заборонам у межах СРСР.

Цей період відзначався появою та еволюцією неповторного явища, відомого як "українське поетичне кіно". Однак радянська влада вирішила зупинити ці креативні експерименти українських режисерів, чим на багато років загальмувала розвиток українського кінематографа. "Радіо Свобода" підготувало підбірку з шести українських фільмів, що були заборонені для показу в Радянському Союзі. Наразі їх можна переглянути на YouTube.

Режисер: Леонід Осика

Експериментальна короткометражна стрічка Леоніда Осики стала його режисерським дебютом. Відмовившись від традиційних діалогів, автор створив унікальну візуальну поему, де історія розгортається через гру світла і тіні, кольорові контрасти, символічні образи та чисті емоції. Це не просто фільм з сюжетом -- це особливий кінематографічний досвід, що впливає безпосередньо на почуття глядача.

Фільм піддався критиці за наявність "екзистенціальних" тем та "деструктивного" настрою. Він не був випущений у широкий прокат, а глядачі змогли ознайомитися з ним лише в кінці 1980-х.

Режисер: Юрій Іллєнко

Серед українських кінорежисерів Юрій Іллєнко встановив сумний антирекорд: його сім фільмів були заборонені радянською цензурою. Найпомітнішою перлиною серед цих заборонених творів вважається "Криниця для спраглих" — стрічка, що практично позбавлена діалогів. Головним героєм є старий Левко, чия самотність посилилася після смерті дружини та від'їзду шести синів. Підготовлюючись до останнього подиху, він навіть вирішує виготовити собі труну, але доля не бажає відпустити його. Тоді Левко знаходить нову мету в житті — відновити забуту сільську криницю, яка багато років забезпечувала людей водою, але тепер стала занедбаною і зарослою.

Ця глибоко символічна притча, що розкриває теми життя, смерті та відродження, була створена Іллєнком за сценарієм Івана Драча. Вона викликала настільки сильне обурення в радянських властях, що було видано наказ про знищення всіх копій фільму. Проте режисер зміг врятувати один екземпляр, що дозволило цьому унікальному твору дійти до сучасників. Лише через 23 роки, в 1988 році, "Криниця для спраглих" нарешті отримала можливість потрапити до глядачів.

Режисер: Володимир Денисенко

Сюжет цієї драматичної історії ґрунтується на трагічних подіях, що розгортаються в українському селі під час нацистської окупації. Коли двоє молодих чоловіків з села вбивають німецького коменданта, окупанти реагують жорстоко, розстрілюючи половину населення. Перед залишившимися жителями постає жахливий вибір: видати вбивць до ранку, щоб врятувати свої життя, або зберегти їхню таємницю і прийняти смерть разом із ними.

Фільм пережив складні часи — після його заборони єдина наявна копія зникла за таємничих обставин. Проте сюжет отримав несподіване продовження: у 1989 році, коли Радянський Союз знаходився на межі колапсу, невідома особа залишила плівку з фільмом "Совість" у фільмосховищі Київської кіностудії імені Довженка. Цю майже детективну історію порятунку стрічки пізніше розповів Олександр Денисенко, син режисера Володимира Денисенка.

Кінематографіст: Ролан Сергієнко

Історія зосереджена на чоловікові, який отримує тривожну телеграму про важку хворобу батька. Вирушаючи в дорогу до свого рідного села, він занурюється у спогади про своє дитинство, сповнене жорстокої колективізації та страшного Голодомору. У його пам'яті оживають болючі моменти: батько, який підтримував радянську владу і брав участь у розкуркуленні своїх сусідів. Протягом подорожі його переслідує внутрішній конфлікт — чи встигне він побачити батька живим, і, що важливіше, які слова зможе знайти для розмови після багатьох років мовчання та гірких спогадів.

Хоча фільм і вийшов в обмежений прокат того ж року, його доля склалася трагічно. Значну частину сцен було вирізано цензурою, а невдовзі стрічку взагалі визнали "ідеологічно шкідливою" та відправили у спецсховище, де вона пролежала довгі роки.

Кіра Муратова - автор і режисер.

"Довгі проводи" Кіри Муратової є тонким психологічним дослідженням материнської любові, яка перетворюється на залежність. У центрі сюжету розташована самотня жінка, що все своє життя присвятила вихованню свого сина. Коли він досягає зрілості і прагне до незалежності, мати не може прийняти його відчуження. Її спроби утримати сина поряд стають дедалі більш безнадійними та ірраціональними, що тільки поглиблює прірву між ними.

Фільм, створений на Одеській кіностудії, зустрів сильний опір з боку радянської влади. Коли робота над стрічкою наблизилася до завершення, Муратову змусили внести істотні зміни. Режисерка категорично відмовилася поступитися своїм баченням, що призвело до винесення спеціальної постанови ЦК Компартії СРСР про повну заборону фільму. Протягом п'ятнадцяти років стрічка залишалася у сховищі. Однак після свого дебюту на екранах "Довгі проводи" отримали визнання на Міжнародному кінофестивалі в Локарно.

Режисер: Борис Івченко.

"Пропала грамота" являє собою неповторне поєднання героїчного епосу та народної комедії. У центрі сюжету – захоплюючі пригоди двох козаків: Василя, якого грає Іван Миколайчук, та Андрія, роль якого виконує Федір Стригун. Хоча їхня місія – передати гетьманську грамоту цариці – виглядає досить простою, їхня подорож перетворюється на вражаючу низку кумедних ситуацій та серйозних випробувань.

Однак сама історія створення фільму виявилася не менш емоційною, ніж пригоди його персонажів. Перший режисер, Віктор Гресь, змушений був залишити проєкт через розбіжності з владою щодо зображення волелюбного козака Василя. Його наступник, Борис Івченко, зіштовхнувся з непростим завданням — адаптувати практично готовий фільм. Довелося знімати нові сцени, змінювати музику та переписувати діалоги. Цензори ретельно контролювали навіть найдрібніші деталі: вимагали прибрати німецький акцент у цариці та переозвучити її українською, а також вилучили козацький марш із саундтреку під час сцен у Петербурзі. Незважаючи на всі зміни та компроміси, фільм так і не отримав дозволу на показ. Лише через 12 років стрічка нарешті знайшла свого глядача і, попри всі труднощі, стала улюбленою класикою, яка розбирається на цитати.

Раніше "Телеграф" повідомляв, що жахливий Голодомор в Україні — це не єдина біда, вчинена радянським режимом. Щонайменше три інші випадки масових смертей сталися на українських територіях внаслідок недбалості, навмисних дій чи бездіяльності влади СРСР.