"Слуга двох панів" на сцені театру Франка: Легка радість в умовах жорстокої реальності.

Укрінформ продовжує ділитися інформацією про лауреатів Київського рейтингу "Театральний інфобум-2024".

У Венеції розташована знаменита кав'ярня "Флоріан", яка є найдавнішою в Італії, заснованою в 1720 році, коли ще жив Вівальді. Цей заклад продовжує свою діяльність і пропонує відвідувачам вишукані десерти та тістечка, які відзначаються своєю смаковою гармонією та високою ціною. Чому я раптом згадала про цю кав'ярню? Не повірите, але натхнення прийшло під час перегляду вистави! Адже під час спектаклю мені здалося, що я смакую такі ж легкі та елегантні венеційські ласощі, тільки в театральному виконанні, прямо у Києві.

Вистава "Слуга двох панів" в Національному театрі Франка - прем'єра 2024 року від режисера Давида Петросяна високо оцінена не тільки мною - вона увійшла в топ комедій Київського рейтингу Укрінформу "Театральний інфобум-2024", а виконавець головної ролі Іван Шаран - отримав за неї відзнаку "Кращий актор" .

Це одночасно і ніжна панакота, і хрусткі каннолі, і крихка мерингата. Чудова акторська гра улюблених акторів (правда, через маски декого ви можете не впізнати аж до кінця вистави), дуже гарні костюми, музичне та сценічне рішення. Одним словом - естетична насолода і чудовий смак та післясмак! Але чи легко було створити цю невимушену і блискучу постановку, подарувати публіці посмішку? І як, так би мовити, правильно обрати комедійний матеріал під час повномасштабного вторгнення? Ми поспілкувалися про це з режисером та акторами.

"Визначити, чи правильно це, чи ні, досить складно, - зазначає режисер Давид Петросян. - Адже такі категорії, як 'правильність', часто не застосовуються у театральному процесі створення вистави. Вистава, як правило, виникає з внутрішнього аналізу або особистого прагнення. Оскільки комедія масок не є типовою комедією в звичному розумінні, а швидше є відображенням традицій іншого народу, що переносить нас у зовсім іншу епоху та стиль, це радше поетична мелодрама, покликана подарувати людям маленьку, але цінну радість у цьому жорстокому світі."

МАСКИ - ЦЕ ГЛУЗОВИЙ АТРИБУТ КОМЕДІЇ ДЕЛЬ АРТЕ, А КОСТЮМИ ВІДОБРАЖАЮТЬ ЖИВУ ІТАЛІЙСЬКУ КУЛЬТУРУ.

Сюжет всесвітньовідомої п'єси Карло Ґольдоні, написаної у XVIII сторіччі, переказувати не варто, всім відомо, хто такий Труффальдіно - хитренький пройдисвіт, який примудряється вигідно найнятися одночасно до двох господарів. При тому, що протягом усього сюжету він віртуозно хитрує, кепкує, дурить та усіляко викручується як одна "спагетина" на виделці, щоб не видати себе, у фіналі він таки єднає душі закоханих Кларіче та Сільвіо, а на додачу ще й сам закохується в гарненьку й дотепну служницю Смеральдіну.

Тільки-но піднімаються завіси, нас вражає масштабна сценографія в вершкових відтінках, створена художницею Даниїлою Колот. Схематичний, але вишуканий венеційський готель епохи Відродження обертається, а з вазонів на його вікнах виглядають пишні, яскраві квіти, які наприкінці вистави розцвітуть на сукнях деяких персонажів. Кухарські ковпаки, смачні тістечка, піца, оперні мелодії та італійська тарантела - режисер майстерно розігрує цю комедію, наповнену радісними звуками, навколо теми італійської кухні.

Як відомо, Давид завжди самостійно займається музичним оформленням своїх вистав. Якщо ж виникає потреба щось переписати, доповнити чи адаптувати, він із задоволенням співпрацює з хормейстером і композитором Сусанною Карпенко та диригентом Олександром Кохановським. Так сталося і цього разу. "Вони – справжні професіонали, і я завжди впевнений у відмінному результаті їхньої праці", – ділиться своїми думками режисер.

Пані Даниїла також взялася за створення костюмів, втілюючи традиційні образи арлекінів дель арте, які були виконані з яскравих шматочків тканини. Вона вдихнула в білі наряди персонажів легкий "клаптиковий" настрій, розсипавши різноманітні кольори та відтінки по їхній одежі. Ці кольорові плями можна інтерпретувати як "необережні" сліди від смачних страв, наприклад, соковитих фруктів. Хоча костюми та сценографія є авторськими варіаціями на венеційську тематику, маски акторів зберігають традиційний вигляд комедії дель арте, але виконані в світлій палітрі — білому, нагадуючи цукрову меренгу.

Маски – це справжнє випробування для акторів, адже основну роль відіграють їхній голос і міміка.

Варто зізнатися, що як глядачці мені було надзвичайно цікаво, але й дещо незвично спостерігати за комедією масок на сцені Національного театру Франка. Мене сильно тягнуло зазирнути під ці маски! Я висловила своє бажання режисерові, і він усміхнувся: "Звісно, багато глядачів хотіли б побачити виставу без масок, оскільки це звична форма сприйняття, що завжди домінувала. Але для акторів цей досвід є справжнім викликом: адже акцент робиться на роботі з голосом і рухами. Не можу стверджувати, що всі досягли ідеального виконання, проте основна мета полягала в тренінгу, у наданні акторам можливості спробувати себе в іншому жанрі".

То як працювалося в масці та, взагалі, як ішла робота над "Слугою двох панів" для виконавця головної ролі?

МОЄ ПЕРШЕ ПИТАННЯ ДАВИДУ, КОЛИ ВІН ВЗЯВСЯ ЗА ПОСТАНОВКУ: НАЩО ТИ БЕРЕШ ЗАРАЗ ТАКИЙ МАТЕРІАЛ? - ІВАН ШАРАН

Іван Шаран - це універсальний актор, який блискуче виконує як трагічні ролі ("Земля", "Буна", "Кар'єра Артуро Уї, яку можна було спинити"), так і трагікомічні ("Візит", "Марія Стюарт"), а також чисто комедійні. Однак, у процесі підготовки до вистави, він разом із режисером розглядав різноманітні концепції персонажа. Зокрема, була пропозиція, що Іван вийде на сцену, зігравши свого героя, але потім відмовиться від виконання ролі, оскільки не бачить сенсу у комедії в такі непрості часи. Лише одягнувши маску та поринувши у характер свого персонажа, він починає чути сміх глядачів, що стає для нього своєрідною "відправною точкою" і надихає його на подальшу гру.

Це було моє перше запитання до Давида, коли він взявся за постановку: чому ти обрав саме цей матеріал? Адже в той момент я не міг знайти в собі радість, - ділиться Іван в нашій бесіді. - Мені було важко зрозуміти, як передати легкість і навіщо вона зараз потрібна. Але Давид висловив просту ідею: наша мета - подарувати глядачам тепло, любов і радість, щоб на півтори години відволікти їх від жахливої буденності та атмосфери, що панує навколо. І це головне завдання. Згодом я усвідомив, що він має рацію.

У ВИСТАВІ БАГАТО МІСЦЬ, ДЕ Я ДАВ МОЖЛИВІСТЬ ІМПРОВІЗУВАТИ, ЦЕ ОДНА ЗІ СКЛАДОВИХ ТЕАТРУ МАСОК - РЕЖИСЕР

Згодом було прийнято рішення дотримуватись класичного стилю п'єси, без додавання власних текстів, і виконувати її так, як задумав Ґольдоні. Проте у виставі є кілька сцен, де актори виходять зі своїх ролей, спілкуючись один з одним, немов звичайні люди, і навіть знімають маски, а потім одягають їх знову. Під час антракту доктор Ломбарді, котрий абсолютно не бажав переривати виставу і навіть мало не вступив у конфлікт з Труффальдіно з цього приводу, спілкувався з глядачами та пригощав їх цукерками. За його незмінною, але дуже живою маскою ми радісно впізнали відомих актрис Людмилу Смородіну та Олену Хохлаткіну, які майстерно втілили цей чоловічий образ. А роль господаря готелю, пана на ім'я Брігелла, органічно виконала актриса Віра Зінєвіч.

Ще одне вражаюче перевтілення, цього разу з чоловіка на жінку, буде продемонстровано у виконанні Ксенії Баші та Анжеліки Савченко. Вони втілять образ Беатріче, яка, прагнучи знайти свого коханого Флоріндо (в ролях Акмал Гурєзов та Павло Москаль), відважно йде на ризиковані та несподівані кроки.

"Це комедія масок. Тому важливо обирати актора за органікою, а не статтю, - говорить Давид Петросян. - У виставі багато місць, де я дав можливість акторам імпровізувати в певних рамках. І це теж одна зі складових театру масок".

ШАРАН: Є ДУЖЕ ВАЖЛИВИЙ МОМЕНТ - ЧЕРЕЗ БРЕХНЮ, В ЯКУ "ЗАКРУЧУЄТЬСЯ" ТРУФФАЛЬДІНО, ВІН ЗНАХОДИТЬ СВОЮ ЛЮБОВ

Як ви вже могли помітити, у виставі присутні два рівнозначні склади, але головну роль Труффальдіно виконує лише один актор. Чи не важко йому працювати без змін? - запитую його.

Іван Шаран: Це дуже складно. Нам виготовили костюми ще до початку репетицій, і коли ми нарешті дійшли до прем'єри, я одягнув костюм і зрозумів, що штани мені стали занадто великими! Пришлося їх повністю перешивати. Я втратив 6 кілограмів, адже репетирував на двох складах! До того ж, роль вимагає значних фізичних зусиль – потрібно багато рухатися та виконувати різноманітні пластичні елементи. Я практично не покидаю сцену протягом двох годин. Щоб ви уявили, у мене є два однакових костюми: в одному я граю першу дію, а потім знімаю його (бо він весь мокрий) і вдягаю другий – сухий. Я завжди ставлю собі дві пляшки води і після кожної сцени вибігаю, щоб випити. За виставу можу спокійно випити півтора-два літра води.

- Хто він, твій Труффальдіно? Простачок-пройдисвіт, чи все ж тільки прикидається таким?

Іван Шаран: - Не думаю, що він прикидається. Труффальдіно живе теперішнім днем, не думає наперед, бо не знає, що його чекає завтра. Ну, фактично так, як зараз із нами... Ми не знаємо, що буде завтра, глобальних планів не будуємо. Що йому в цей день доля підкинула, за це Труффальдіно й береться. Не задумується над наслідками, просто намагається вижити. Але, є дуже важливий момент - через оцю брехню в яку він "закручується", він знаходить свою любов.

Роль коханої Смеральдіни грають акторки театру: Христина Корчинська ("Земля", "Буна", "Лимерівна", "Безталанна"), яка особисто для мене відкрилася як потужна драматична актриса ще в ролі Андромахи ("Касандра"), та Мальвіна Хачатрян - моє особисте відкриття її нових акторських граней на додачу до вже побачених, зокрема, у виставах "Земля", "Безталанна" та "Конотопська відьма".

Я ПРИРІВНЮЮ РОЛЬ ТРУФФАЛЬДІНО ДО ГАМЛЕТА, МАКБЕТА АБО ЯҐО. ПРОСТО ТАМ - ТРАГІЗМ, А ТУТ - ВИЩИЙ ПІЛОТАЖ КОМЕДІЇ

Продовжую бесіду з Іваном Шараном: - Чи входила роль Труффальдіно до списку персонажів, яких ви завжди прагнули втілити на сцені?

Не можу сказати, що це була моя давня мрія, але я добре знав цей матеріал і усвідомлював, що роль є потужною і вимагає значних акторських зусиль. Для мене це стало справжнім викликом, оскільки я порівнюю роль Труффальдіно з такими класичними персонажами, як Гамлет, Річард ІІІ, Макбет або Яґо. Всі вони знаходяться на одному рівні, проте їх трагізм вищий, тоді як тут ми маємо справу з комедією, легкістю та імпровізацією. Насправді, створити таку гру, яка змусить глядача усміхнутися, досить складно. Декілька моментів вдалося добре зіграти. Проте я завжди намагаюся аналізувати та додавати щось нове. Після третіх чи четвертих вистав легкість з'являється сама собою: спочатку слідуєш певній схемі, а потім поступово відпускаєш себе, і в результаті виникають живі, яскраві імпровізаційні моменти, які виходять від самого персонажа.

Давид висловив думку, що для акторів виконувати ролі в масках є справжнім викликом. А що ви думаєте з цього приводу?

Це суть принципу дель арте: ти формуєш образ персонажа, використовуючи лише своє тіло, а маска закриває твоє обличчя. Важливо досягти гармонії між маскою і тілом, щоб в глядача виникло враження, що маска набуває життя. Проте для мене особисто маска виступає як свого роду захист — вона емоційно віддаляє мене від аудиторії, що дозволяє мені вільно, іноді навіть з перебільшенням, виражати свої почуття без страху.

Протягом усіх своїх театральних виступів я не пригадую, щоб щось було настільки важким, як ця робота.

Віталій Ажнов, який виконує одну з незвичайних ролей - поважного Панталоне, також був визнаний одним із найкращих акторів року за версією київського рейтингу "Театральний інфобум-2024". Хоча він молодий, його досвід та популярність вже стали відомими завдяки таким виставам, як "Лимерівна", "Кар'єра Артуро Уї, яку можна було спинити", "Тартюф", "Калігула", "Марія Стюарт" та інші. У цій п'єсі він грає зрілого чоловіка, батька доньки, яка вже на виданні. В іншому складі цю ж роль з такою ж переконливістю та захопленням виконує Остап Ступка. Під час вистави він знімав не тільки маску, але й інші деталі, які залишаються в таємниці - нехай це буде інтригою для глядачів.

Після дебюту в ролі Панталоне Віталій Ажнов зізнався, що раніше йому не доводилося працювати в жанрі комедії дель арте, і він не пригадує, щоб будь-яка інша театральна діяльність виявилася для нього настільки важкою, як ця.

"По-перше, цьому не вчать в університетах, а це традиційний театр дель арте. Я розумію свої акторські "фішки", а тут їх усі в мене наче забрали! Раптом "хоп" - маска прибрала один з основних засобів виразності - міміку, погляд, те, чим ти звик передавати внутрішній стан героя, адже крім тіла, голосу і пластики у тебе буцімто нічого немає! Хочеш плач, хочеш смійся, роби суворий погляд - цього ніхто не побачить. Але це безцінний неймовірний досвід, коли в собі починаєш знаходити щось нове", - говорить Ажнов.

За словами актора, це нібито подвійна гра, і через те витрачаєш надзвичайну кількість енергії, внутрішніх сил.

"Я пам'ятаю моменти, коли відверто лажав і розумів, що можливо я і не дійду до прем'єри і, може, взагалі не вийду в цій виставі. Але зрештою, напевно, моя наполегливість, віра й довіра режисера допомогли мені в цій виставі. Я дякую за це Давиду, бо крім того, як ви бачили, у мене ж ще й вікова роль. І мені дуже не хотілося, щоб мій Панталоне був якийсь казковий дідусь, хотілося щоб він мав характер, щоб у нього була мета", - розповів Віталій Ажнов.

Персонажа його доньки, Кларічу, втілюють на екрані актриси Анастасія Рула та Оксана Сидоренко, тоді як її сором'язливого, але рішучого нареченого Сільвіо грають актори Роман Ясіновський, Олег Воронько та Олександр Рудинський.

Особливо варто підкреслити вражаючу гру Леоніда Шеревери – його, здавалося б, другорядний персонаж (Слуга) насправді надавав виставі особливого шарму, вносячи нотки оригінальності. А актори, які виконували ролі кухарів (Катерина Артеменко, Марина Дадалева, Анна Руденко, Анна Снігур-Храмцова, Єлизавета Литвин, Аліна Підгорна, Дарина Степанюк), додали до театральної композиції яскравих акцентів і вишуканих смаків.

Ця вистава є надзвичайно актуальною та вражаючою, вона приносить глядачам справжню, ніжну радість у важкі часи. Завітайте до українського театру — саме там відбувається зцілення наших душ.