"Сьогодні ви на вершині, а завтра вас можуть і не згадати". Розмова з Віталіною Біблів – про популярність серед народу, блогерів у кіно та процес створення серіалів.

Відомий театральний та кінематографічний майстер, Заслужена артистка України Віталіна Біблів поділилася своїми думками в інтерв'ю для NV. Вона висловила своє ставлення до нового тренду запрошення блогерів у кінематограф та розповіла, кого з своїх колег вважає близьким другом.

З понеділка по четвер о 19:00 на Новому каналі виходить серіал "Будиночок на щастя", в якому Віталіна Біблів виконує яскраву роль Любані. А вже 3 листопада відбудеться прем'єра комедійного серіалу "Сім'я", що транслюватиметься по неділях, де Віталіна зіграє матір родини на ім'я Ірина.

-- В ефірі Нового каналу зараз шостий сезон Будиночка на щастя. Ви вже знімаєте сьомий. Проєкт рейтинговий та залюблений глядачами. Чи не ревнуєте ви до того, що вас інколи може й Любанею кличуть частіше, ніж Віталіною? Часто взагалі таке буває? Це на 100% ваша роль, ви ідеально її втілюєте. Але чи не ображають такі порівняння?

Я безмежно вдячна своїй Любані за все. Коли я прогулююсь вулицями, і діти радісно кличуть: "Любаня, привіт!" — це, напевно, найбільша нагорода та задоволення. Я не відчуваю образи, адже багато хто знає мене не лише як Любаню. Мені здається, що бути "своєю" серед людей і відчувати таку щиру любов — це справжнє щастя для актора. Я шалено люблю Любаню, напевно, так само, як і вона любить мене.

У програмі "Сім'я по неділях", яка стартує 3 листопада на Новому каналі, ви зможете побачити абсолютно новий образ Ірини – персонажа з зовсім іншою сутністю. Як буде виглядати її зовнішність? Яка вона за характером? Поділіться, будь ласка, подробицями про цю героїню. Які зміни в стилі та зовнішності ви пробували в рамках цього перевтілення?

Ірина — абсолютно інша особа. На відміну від Любані, вона не любить багато говорити. Вона не така емоційна, не проявляє бурхливих почуттів і не кричить, навпаки, її стриманість вражає. Ірина — це "голова" родини, але водночас і "шия", хоч і намагається здаватися просто дружиною, що підтримує свого чоловіка. Вона має руде волосся, але це всього лише перука. Скажімо так: якщо Любаня — це образ сільської дівчини, то Ірина, хоча й мешкає в приватному будинку, більше адаптована до міського життя. Вона захоплюється читанням книг замість того, щоб просто сидіти і насінням гратися, та слухає сучасні подкасти. Має двох дорослих дітей, онука та чоловіка. Тож у цьому серіалі ви зможете побачити зовсім іншу версію мене.

-- Що вам наразі ближче: театр чи кіно? І як знаходите сили в моменти розпачу чи суму виходити до глядачів?

Мені складно визначити, що мені більше до душі: театр чи кіно. Пам’ятаю, Ірма Вітовська навела чудове порівняння: "Що ти більше цінуєш: сноуборд чи лижі?" У обох випадках ти насолоджуєшся сніговими спусками, і в кожному з цих видів активності є своя порція адреналіну.

Кіно цікаве тим, що в тебе один-два дублі й все, ти не можеш це виправити. А в театрі щоразу можеш додавати своєму персонажу щось нове. У театрі робота над персонажами триває довше, ніж у кіно, ти "народжуєш" його десь півтора місяця. Тому я отримую задоволення бути й на репетиціях, і на сцені, і також на майданчику. Не можу виокремити щось, бо знаю одне: якщо чогось у моєму житті немає певний період, то я за цим дуже сумую.

"Де брати сили в момент розпачу і відчаю?" -- глядач же не винен, що зі мною щось трапилося, чи болить зуб, чи посварилася з родичкою. Це момент професіоналізму! Це як лікарі роблять операцію, зосереджуються, а потім приходять додому і плачуть через особисті проблеми. Так і я. Мене підбадьорює, коли йде обмін енергією з глядачами.

Безліч акторів відкрито визнає, що, наприклад, доходи від реклами в Instagram перевищують їхній заробіток від участі у фільмах. Чи розглядали ви можливість більш активно займатися веденням блогу?

Я з'явилася на світ у 1980 році, і мої цінності дещо відрізняються. Впродовж усього цього часу я не опанувала Windows, у мене немає ноутбука, і я відчуваю себе абсолютно "печерною" у цьому плані. Проте, не можу сказати, що це мені завдає труднощів. Я живу в іншому ритмі, ніж молодші колеги, тому не відчуваю потреби активно користуватися соціальними мережами.

Але інколи до мене приходять з проханнями. Наприклад, минулого року звернувся військовий, якого списали. Вони з дружиною вирішили відкрити свій бізнес піжам і попросили прорекламувати піжаму по бартеру: вони мені піжаму, я їм -- відео. Я це зробила. Бо люблю допомагати малому бізнесу. Чи, скажімо, захотіли подарувати якусь сукенку, -- обов'язково запишу, хто це і як це.

На жаль, у мене немає вільного часу для заробітку. Мій графік заповнений театром, студентами, зйомками та сімейними справами. Якщо мене зацікавить сама ідея проекту та його фінансові аспекти, тоді я можу розглянути можливість співпраці. Але заробляння грошей не є моїм пріоритетом.

Чи є у вас персонаж, роль якого ви мрієте втілити на сцені чи екрані?

Я мрію про можливість зіграти в дитячій казці! Просто в захваті від ідеї, щоб це було щось незвичайне. Наприклад, я б із задоволенням втілила роль розмовного гриба-мухомора, або ж каменю, гілки, або навіть веселої зяки-забіяки. Казка — це, в найкращому сенсі цього слова, справжнє хуліганство та пустощі. Я сама залишаюсь великою дитиною в душі. Мені дуже подобається дитячий настрій, і я обожнюю святкові часи, такі як Різдво та Новий рік. Навіть у свої 44 роки я продовжую вірити в дива, тому мені дуже хочеться зіграти у казці для дітей.

-- На що не погодились би у кіно, і чи готові, наприклад заради ролі набрати вагу чи, навпаки, сильно схуднути? Голлівудські зірки часто вдаються до сміливих експериментів.

У мене був цікавий досвід під час зйомок фільму Єви Нейман "Пісня пісень". У першій частині мені потрібно було набрати 8 кг, а в другій – скинути стільки ж, оскільки я виконувала роль матері в різні етапи її життя: спочатку молодої, а потім у зрілості.

Я вже пройшла цей шлях. Єдине, напевно, я ніколи не відмовлюся від своїх волосся, адже для мене коси — це особливий символ, частина моєї історії. Тому я рада, що зараз є безліч стильних лисих перук (усміхається). Щодо питання набору або схуднення заради ролі, то я це вже робила і готова повторити знову.

Раніше обговорювали, що в Голлівуді чоловіки-актори отримують вищі гонорари, ніж їхні жіночі колеги. Чи існує подібна ситуація в Україні сьогодні, чи вже досягнуто рівності в оплаті праці?

-- Стосовно гонорарів і того, а кого більше, -- не знаю. Серед своїх акторів не чула такого. Я не цікавлюся, хто скільки отримує, бо є мій гонорар, на який заслуговую і роблю свою роботу чесно. Але нещодавно на майданчику почула, що в акторів масових сцен є така градація: чоловікам платять на 100 грн більше, ніж жінкам.

Яких акторів ви вважаєте своїми справжніми друзями на сьогоднішній день?

-- Найкращими друзями серед акторок я можу назвати Олесю Жураківську, Інну Мірошниченко та Ірму Вітовську. А ще Мар'яну Розстальну. Це подруга-колега з театру.

-- Як вважаєте, чому у нас постійно знімають серіали про лікарів, слідчих? Яку проблематику, на вашу думку, варто було б підсвітити на телебаченні? Наприклад, на Netflix "вистрілив" серіал Юнацтво, який порушує гострі теми: кібербулінг, вплив соцмереж, токсичну маскулінність, стосунки батьків із підлітками. Це ж усе актуально і для української молоді.

-- Те, що ми в країні, де йде війна, знімаємо кіно, -- це вже велика перемога. Нехай воно буде про слідчих, про рятувальників, про лікарів, але воно буде. Нам потрібні серіали про юнацтво, але нам потрібно дійти до того рівня Netflix, бо це не знімається за 10 днів, а наша українська серіальна історія дуже швидка. Миттєво знімають повні метри й серіали.

Чи є сенс у такій тематиці? Безумовно, є. На мою думку, звичайним глядачам, наприклад, моїм мамі та тіткам, саме це і потрібно. Вони охоче дивитимуться серіали про лікарів і детективів, а не про молодіжні проблеми. Варто прагнути до цього і не боятися інвестувати в серіальні проекти, хоча наразі ми ще не готові до цього.

У 2021 році відбувся новий реліз серіалу "Жіночий лікар", в якому з'явилися такі відомі українські актори, як Цимбалюк та Ісаєнко. Чи отримали ви запрошення долучитися до цього проєкту, враховуючи вашу участь у попередній версії? Які у вас враження від оновленого серіалу?

-- Ні, мене не кликали в новий проєкт Жіночого лікаря. Я його не дивилася. Це така моя не те що образа, а позиція, адже цей серіал робили ми, персонажі придумувалися нами. Мені трішки боляче, що отак вчинили з людьми, які його створювали. Важко уявити, щоб знімали, наприклад, "Друзі: Нове життя", але не запросили хоча б двох-трьох головних героїв із серіалу "Друзі". Але я розумію, що це серіальне виробництво. Принаймні хоча б змінили назву, це було б чесно, як на мене.

За своїх колег я дуже рада, ми навіть підстьобуємо одне одного, коли іноді бачимося на майданчику. Не маю на них образ. Мене туди не кликали, а якщо покличуть -- я вже не піду.

Яка ваша думка щодо того, що у повнометражних фільмах нерідко беруть участь зірки, які не мають досвіду в театрі чи кінематографі? Яскравим прикладом є Леся Нікітюк у комедії "Песики". Як ви ставитеся до цієї тенденції?

На мою думку, Леся Нікітюк чудово виконала свою роль у фільмі "Песики". Важко уявити, хто міг би її замінити.

Щодо участі зірок у повнометражних фільмах, варто зазначити, що такі фільми можна поділити на різні категорії: розважальний контент, інтелектуальні твори, проекти з відомими акторами та артхаус. Тому, якщо особи, які не мають досвіду в акторській професії, не беруть участі в артхаусних фільмах, це абсолютно прийнятно для мене.

Леся Нікітюк -- улюблениця мільйонів наших земляків, і мені здається, це був правильний вибір і цілеспрямована історія, щоб зняти кіно. То було вчасно, це такий потрібний зараз розважальний контент. Я ходила на Песики й мені сподобалось.

Щодо того, чому багато блогерів несподівано переходять у сферу акторства: їхній успіх може бути тимчасовим, і так само швидко, як вони з’явилися, можуть і зникнути. Я впевнена: те, що я можу втілити на екрані, жоден блогер не зможе відтворити.

Чи відчуваєте ви незадоволення через те, що блогери та телеведучі займають позиції професійних акторів? Чи вважаєте їхні акторські таланти недостатніми для цієї ролі?

-- Те, що я закінчила курси першої невідкладної допомоги, не означає, що можу працювати в лікарні головним акушером. Ми живемо в такі часи, що блогерство чомусь стало затребуваною професією. Але от думаю: а раптом в одну секунду зникає інтернет по всьому світу, де будуть ці блогери з їхніми ТікТоками?

Якщо вони не заважають іншим на дорозі і не намагаються захопити Золоту дзиґу лише через те, що їх помічають блогери з мільйонами підписників, то нехай займаються своїми справами. Люди повинні виконувати свою роботу професійно. Якщо він є професійним блогером, нехай залишається в цій сфері. Якщо ж він з'являється в кіно як запрошена зірка, то це теж відмінно. Але, будь ласка, не намагайтеся стати великими акторами. Зазвичай досвід демонструє: сьогодні ви на вершині, а завтра — в тіні. Стати блогером і заробляти на цьому — це також мистецтво. Я з повагою ставлюсь до таких зусиль.

У виставі "Дівич-вечір" ви виступаєте в дуеті з Катериною Варченко. Її останній фільм викликав чимало критики, а комедія "Раша гудбай" від Кварталу 95, де Варченко зіграла роль пропагандистки з окупованої російськими військами Горлівки, також стала об'єктом обговорень. Яка ваша думка з приводу таких проектів, і чи вважаєте ви, що Варченко мала б відмовитися від участі в них?

-- Катя Варченко -- дуже талановита акторка, і вона впоралася зі своєю роллю. Я довго не дивилася це кіно. Бачила, скільки хейту лилося і на Катрусю, і на всю цю історію. Але хочу сказати одне: я знайшла в собі сили й час і подивилася його. Спочатку була дуже скептично налаштована, але зараз хочу подякувати Каті за її роботу. Впевнена: якщо це кіно подивиться хоч один росіянин і в нього там щось відгукнеться, то буде дуже круто. І робота пророблена не дарма.