"Спершу в США був заснований лише один клас українського танцю, але тепер їх вже кілька", - зазначила хореограф Наталія Сахнєвич, розповідаючи про балет "Життя" та "Євробачення".

Наталіє, коли ви усвідомили, що танець — це не лише хобі?

У мене виникло два ключові усвідомлення. Перше стосується моєї кар'єри як сценічної артистки. Я почала танцювати ще в дитинстві, провела 10 років у зразковому ансамблі "Галичанки" у Львові. Однак справжнє усвідомлення прийшло, коли я приєдналася до балету "Життя" і почала виступати разом із Русланою, -- згадує Наталія Сахнєвич. -- Я дуже добре пам'ятаю свій перший концерт. Хоча я була фізично виснажена, внутрішньо я відчувала неймовірне щастя. Саме тоді я зрозуміла, що хочу розвиватися в цій сфері, працювати більше і ставати кращою. Це стало моєю точкою неповернення.

Чи відразу знайшли в собі впевненість?

Ні. Коли я вперше з'явилася на прослуховуванні для балету "Життя", мене затвердили в основному складі, проте всередині мене терзали сумніви. Колектив вражає своєю силою, а відбір був дуже суворим. Я запитувала себе: чи зможу впоратися з таким темпом, чи встигну опанувати весь матеріал? Але завдяки постійним тренуванням ця невпевненість поступово відступила.

Які переваги принесла робота в професійному середовищі?

-- Передусім дисципліну. У хореографії дуже багато дрібниць: пунктуальність, зовнішній вигляд, фізична форма. Але в балеті "Життя" це було доведено до системи. Коли ти танцюєш великі програми по півтори-дві години, змінюєш костюми, працюєш без пауз -- ти відкриваєш у собі друге дихання. Якщо ти дозволяєш собі пропускати без поважної причини, ти просто не зростаєш. Це правило я засвоїла дуже чітко.

Чи займалися ви балетом паралельно з навчанням?

Отже, я здобувала освіту на факультеті економіки. Вдень відвідувала університет, ввечері займалася репетиціями, а вночі готувалася до уроків. На інші справи часу просто не залишалося. Цей етап життя був непростим, але саме він допоміг мені стати більш витривалою.

-- Яким для вас було "Євробачення" у 2017 році під час виступу з Русланою?

Найбільш вражаючий момент — це старт виступу. Ми стоїмо спинами до залу в капюшонах, і звучать перші акорди. У цей момент усвідомлюєш, що це пряма трансляція, і на тебе дивляться мільйони глядачів. Репетиції — це одне, але відчуття під час ефіру зовсім інше, адже відповідальність вдвічі більша. Масштаб вразив ще на етапі підготовки: величезна кількість технічних фахівців, чіткість таймінгу, організація всього процесу. Ти стаєш частиною великої машини, де немає місця випадковостям.

-- Ви могли продовжувати сценічну кар'єру. Чому обрали роботу з дітьми?

З часом я усвідомила, що педагогіка надає мені глибоке відчуття мети. Я пробувала себе в різних галузях — маркетингу, бізнесі, SMM. Цей досвід був корисним, але внутрішньо я не відчувала тієї радості, яку отримую, працюючи з дітьми. Коли малюк приходить до нас, а через кілька років перетворюється на впевнену, дисципліновану та сміливу особистість — це вражаючий результат. Я бачу не просто цифри, а справжню трансформацію людини.

-- Як танець впливає на дитину?

Діти переживають емоції через рух. Хоча вони не завжди можуть висловити свої почуття словами, танець стає для них способом вираження. Це дозволяє їм зняти стрес, знайти впевненість у собі та навчитися взаємодії з іншими в колективі.

-- Ви часто у своїх дописах згадуйте про поєднання традиції й сучасності. Чому?

Я виросла в атмосфері українських традицій — аркан, гопак, гуцульські ритми стали для мене основою. Проте я впевнена, що фольклор може звучати по-новому. Існують класичні танці, які варто зберігати в їхній первозданній формі, але водночас є величезний простір для творчого самовираження — нових рухів та інтерпретацій. Мені хочеться, щоб український танець сприймався не як щось застаріле, а як потужна, динамічна та конкурентоспроможна культура.

Яким чином з’явилася концепція заснування студії в США?

Це відбулося досить природно. Я натрапила на колегу, з якою раніше співпрацювала у Львові, і ми вирішили розпочати заняття для українських дітей у Чикаго. Спочатку ми обрали одну локацію, а з часом їх стало кілька. Однак найскладнішою частиною виявилося управління масштабами: забезпечення якості навчання, формування команди та налагодження процесів. Це вже не лише творча діяльність, а й систематична робота.

Чи спостерігаєте ви зацікавленість до українських культурних традицій?

Отже, у нашій групі займаються українські діти — деякі з них приїхали з України, а інші вже народилися в США. У всіх я помічаю однаковий ентузіазм. Ми також маємо намір організувати заняття для американських дітей, щоб ознайомити їх з українською хореографічною традицією.

-- Якою є ваша головна професійна мрія?

— Мета полягає в тому, щоб українська хореографія регулярно та систематично з'являлася на великих міжнародних сценах, а не лише епізодично. Бажаю, щоб наші вистави були представлені в театрах Нью-Йорка, Чикаго, Лондона. Я впевнена, що саме люди формують тренди. Якщо ми будемо працювати наполегливо та послідовно, український танець стане помітним не лише в середовищі діаспори, а й у глобальному культурному контексті.

Колись відома танцівниця Ілона Гвоздьова раптово вирішила поділитися своїми переживаннями у соціальних мережах, відверто розкриваючи свої "залежності".