"Справедливість нечасто здобуває верх"

Моїм життям керують три великих захоплення: мелодії, фізична активність та любов до жінки.

Живу за принципом: пізнавай і проявляйся.

Мій перший дитячий спогад: мені вручили гроші на морозиво, і я з радістю мчав їх купувати. Цей солодкий момент залишився в пам’яті, наповнюючи серце теплом.

Бачу есхатологічні сни. Я - в космосі. По центру - червоний хрест. З нього лине червоне світло, яке поглинає Землю. Відчуття, що всьому кінець: планети й галактики немає. Кінцесвітню емоцію часом використовую у своїх віршах.

Нічні жахи викликають у мені відчуття вразливості. Насправді, наше існування розгортається на тонкій оболонці планети. Під цим шаром приховані вогненні надра та кипляча магма, а ми, в свою чергу, маємо щастя жити над цими стихіями.

Моя раціональність переважає над вірою в Бога. Я ніколи не відчував осяянь або отримував докази його існування. Проте, можливо, ми просто ще не зустрілися. Коли ж мені сняться страхітливі сни, я читаю молитву "Отче наш", і жахи зникають. Цю молитву я знаю з дитинства. Разом із тим, моральні настанови Нового Заповіту та культурні аспекти християнства є невід'ємною частиною нашого суспільства, яку я вважаю корисною не тільки для віруючих.

Сприймаю себе як важливу частинку людства. Стремлюся не зменшуватися, а навпаки – розвиватися. Хоча я і є маленькою піщинкою, водночас я маю величезне значення. Саме з таких важливих дрібниць і формується наше суспільство.

Людський розвиток - це гармонія між розумовою активністю та фізичною складовою.

Іноді я занурююся у світ ігор. Хоча я не є затятим гравцем, раз на кілька років якась цікава комп'ютерна гра може захопити мене на день чи навіть тиждень. Нещодавно я за один день освоїв їзду на мотоциклі по бездоріжжю. Серце билося в шаленому ритмі, і було неймовірно цікаво навчитися чогось нового.

У дитинстві я мріяв стати водієм, але вісімнадцятирічним віком зрозумів, що хочу бути письменником. Після отримання премії "Смолоскип" я усвідомив, що це не просто захоплення, а справжнє покликання, яке мені дуже близьке.

Не можу уявити своє життя без музики. З раннього віку батько записав мене на уроки гри на баяні, але зрештою цей інструмент виявився занадто важким для мене. Як фізично, так і музично. Потім я навчався грати на фортепіано протягом чотирьох років. У 12 років я самостійно освоїв гітару, присвячуючи їй по 5-6 годин щодня. З часом зрозумів, що гітарну техніку легко втратити, якщо не грати хоча б місяць. А от з літературою все простіше — не важливо, скільки пальців у тебе на руках, адже це зовсім інший інструмент, і я обрав його. Згодом у мене з'явилося й паралельне захоплення барабанами.

Моє музичне сприйняття через гру на барабанах формує мою особистість. Коли я точно відтворюю ритм під метроном, ця точність також впливає на інші аспекти мого життя. У грі на барабанах ключовим є вміння видобувати звук, що може заповнити залу чи фестиваль. Барабани слугують відображенням життя: ритм створює основу, а звук тарілок додає нюанси творчості.

Родовід - це те, що дає нам силу через тяглість. Мої предки були здебільшого аграрії. Дослідив батькову гілку свого родоводу до 1752-го. Мій рід походить із Хмільків на Холмщині. Тепер це територія Польщі. Тоді ж це було православне та уніатське село, а отже - українське. Тогочасна національність визначалася ­віросповіданням. Перерив польські архіви: метричні книжки про народження, шлюб та смерть. Усе оцифровано й у відкритому доступі. Так мало бути й в Україні. Не знайшов жодного поляка, всі предки - українці.

Під час Другої світової війни мій далекий родич, Гаврило Коробчук, зміг вивезти Холмську ікону Богородиці XII століття з Польщі до Волині. Ікона була в поганому стані, з нанесеною шпаклівкою, і до здобуття незалежності України залишалася в укритті від радянської влади. Це не лише найстаріша ікона Богородиці в Україні, але, можливо, й найдавніше українське іконне зображення загалом. Наразі вона зберігається у фонді Волинського музею ікони.

Україна могла б носити назву Велика Волинь. Це підтверджує Радзивіллівська карта 1613 року, на якій вперше згадується термін "Україна", розташований поряд із Черкащиною. Усі інші території позначені як Велика Волинь. Якби ця назва залишилася в історії, наше ім'я було б зовсім іншим. Перше документальне свідчення про Україну датується 1187 роком, тоді як Волинь згадувалася ще в IX столітті, до виникнення Русі. Арабські мандрівники того часу згадували волинян, що мешкали на Південному Поліссі. Дослідники вважають, що слов'яни почали заселяти ці землі саме з Полісся, зокрема з Волині.

Штучний інтелект не здатен відтворити ту природність, яку має людське самовираження. Принаймні, на даний момент. Люди усвідомлюють, звідки черпають свою натхнення і в якій напрямку його спрямовують. Наприклад, з глибини душі — у музику. ШІ функціонує механічно та без емоцій. Справжня творчість повинна викликати сильні почуття.

Індивід формується з досвіду, почуттів та фізичної оболонки. Зберігаючи неперервність свідомості, ми отримуємо цілісну особистість. Якщо ж свідомість людини перенести на машину, результатом буде істота з подібними поглядами на світ, близька до оригіналу.

Останній раз я відчув емоції під час перегляду фільму "Одна битва за іншою" режисера Пола Андерсона. Історія розгортається навколо батька, який намагається стати героєм, але виявляється революціонером без успіху. Він не володіє жодними навичками, але все ж прагне врятувати свою викрадену доньку. Поки він намагається її знайти, вона самостійно знаходить вихід із небезпечної ситуації, не підозрюючи, що батько її розшукує. Момент їхньої зустрічі вразив мене до сліз.

Мені подобається аналізувати художні твори, розкладаючи їх на складові, щоб зрозуміти їх з раціональної точки зору. Проте інколи якийсь епізод викликає емоції, які ставлять під сумнів мою логіку.

Найбільше болю на службі приносять втрати. Це стосується як тих, кого я знав особисто, так і тих, про кого дізнавався від товаришів. Особливо гірка для мене історія Максима Остяка, лідера гурту Reve ta stohne, який загинув на фронті. Я мав щастя грати з ним кілька разів. Переглядаючи документальний фільм про його життя, не міг повірити, що Макса більше немає. Так само важко усвідомлювати втрату братів Ратушних – Василя та Романа. Це для мене справжня чорна діра, в яку важко заглядати.

Найвеселіші на службі армійські жарти. Якось колег просили зробити фото QR-коду, який провадив би охочих на соцмережі наших загонів. Солдати вирішили виконати завдання оригінально. Хотіли викопати в полі QR-код у вигляді окопних лабіринтів і сфотографувати з дрона. Ця винахідливість нас усіх розвеселила.

Стрільба вчить зосереджуватися на процесі. З пістолета мені стріляти зручніше, так більше контролюю своє тіло. Не применшую поваги до автомата. Мабуть, люблю пістолет більше, бо стріляю з нього влучніше.

Мова є інструментом, який дозволяє зрозуміти себе та навколишню реальність. Вона допомагає усвідомити свою роль у всесвіті, космосі і на цій планеті. Крім того, мова слугує засобом комунікації та взаєморозуміння між людьми. Всесвіт, виступаючи як творець, сформував людину, провівши її через складний процес еволюції. Отже, мова — це шлях, яким людина пізнає безмежний всесвіт.

Свобода – це подорож і різноманіття самопізнання. Навіть у в'язниці можна відчувати себе вільним, як це було у випадку Василя Стуса чи Ігоря Мазура, відомого як "Тополя".

Революція - це прояв свободи, втілення її ідеалів.

Мова і свобода мають однакову цінність для українців. Мова виконує роль внутрішнього об'єднуючого елемента, тоді як свобода є зовнішнім чинником. Україна готова ділитися своїм баченням і досвідом свободи, щоб надати підтримку Європі.

Культура - перший і головний рушій цивілізації. Науково-технічний прогрес іде навздогін культурі. Це перша надбудова над суспільством. Цивілізації розвивалися не завдяки винайденню колеса й пороху, а завдяки культурним нашаруванням.

Українці повинні протистояти російській агресії через правдивість своїх позицій. Російські боти не зможуть витримати натиску нашої чистоти та правдивості інформації. Оскільки пропагандистський апарат потужний, важливо зміцнювати наш міжнародний голос і інформаційну присутність. Кожна можливість повинна бути використана на нашу користь, як це зробив Мстислав Чернов у своїй промові на вручення "Оскара".

Зло може здобувати перевагу над добром, оскільки справедливість, на жаль, не завжди є домінуючою. Відмова протистояти злу та його безкарність може посилити його вплив. Іноді, коли зло ігнорують, воно втрачає свою силу і поступово зникає. Проте це не стосується Росії, яка реагує лише на прояви сили.

Ми більше не дозволимо росіянам відчувати безкарність. Пробачення також не буде. Хіба що в наступному житті, через століття. Але це вже буде турботою моїх правнуків.

"Вибачаємо та просимо вибачення" – це ключова фраза, що відкриває двері до порозуміння з поляками. Це спосіб знайти спільні інтереси, а не підкреслювати відмінності та розбіжності.

Не в змозі прийняти брак емоційного інтелекту та емоційної сліпоти в людині. Коли вона не усвідомлює, чому відчуває образу на іншу особу. Це нерозуміння, яке заважає їй вибачити і осмислити, чому вибачення має велике значення.

Коли виникає конфлікт з дружиною, зазвичай я перший роблю крок до примирення. В цілому, вибачення має вимовити той, хто першим відчуває готовність до цього.

Таємниця щасливого шлюбу полягає в балансі між розумом та почуттям гумору. Розум наголошує: "Це не катастрофа, не апокаліпсис. Ми подолаємо цю труднощі й продовжимо рухатися вперед". А гумор пом’якшує напружені моменти, зауважуючи: "Це не проблема, давайте посміємося з нашої впертості та серйозності".

На безлюдний острів узяв би кулінарну книжку народів світу, картину "Соняхи" Ван Ґога і дримбу. Та якби був вибір, замість цих речей узяв би дружину. Спілкування робить нас людьми.

Перемога - це не одноразовий момент, а безперервний процес. Незалежно від того, яким чином завершиться ця війна, українці вже здобули свою перемогу і продовжують її відчувати. Цей успіх проявляється у книгах, які були написані під час агресії, у досягненнях на Євробаченні та отриманні "Оскара". Він тримається на досягненнях наших предків - козаків, петлюрівців, упівців. Перемога є тим, що стимулює розвиток України. У цьому сенсі вона вже стала реальністю.

Військово-політичний успіх настане раніше, ніж через десять років. Можливо, це станеться вже через два-три роки. Я впевнений, що доживу до цього моменту.

Через десять років уявляю себе у вишнево-бузковому саду, оточеному дітьми та дружиною, які насолоджуються читанням книг. У моїх очах Україна постає як країна процвітаючої демократії та багатих літературних фестивалів.