Старі імперські моделі (Оксана Романюк)

Редакційна команда Цензор.НЕТ може не поділяти думки авторів. Відповідальність за контент, розміщений у розділі "Блоги", покладається на самих авторів матеріалів.

Сьогодні я натрапила на дуже сумнівну статтю в, здавалося б, авторитетному виданні - The Economist. Цей матеріал чомусь не має підпису, але стало відомо, що його автором є російський редактор Аркадій Островський. У статті йдеться про те, як Україна нібито проводить ганебну і безглузду декомунізацію та намагається "скасувати" Пушкіна в Одесі.

Стаття не надає жодного контексту або пояснень щодо процесу декомунізації та усунення російського культурного впливу в Україні. Автор подає це явище як прояв cancel culture (!). Островський неодноразово вживає цей емоційно заряджений термін, який абсолютно не відображає складність ситуації в Україні. Він натякає на можливі зловживання владою або навіть на утиски свободи слова, оскільки хтось відмовився з ним спілкуватися. Островський вирішує, що це пов'язано зі страхом критикувати декомунізацію. Автор демонструє моральну сліпоту щодо колоніальних проблем, що є яскравим прикладом імперської деградації російського суспільства, де б воно не знаходилося - в Росії чи в Британії. Він не враховує історичний досвід України під російським і радянським контролем, де культурне придушення та примусова русифікація використовувалися як засоби імперської експансії. Як кажуть, можна покинути Москву, але Москва не покине тебе.

Російська література і дискурс історично подавали російьску імперську експансію як доброзичливу чи цивілізаційну, приховуючи реальність колоніального гніту. Оці всі восхвалення Пушкіним Одеси - так це воно і є! Стаття не звертається до постколоніальної теорії, яка могла б пояснити дії України як спроби зруйнувати колоніальні спадщини та утвердити культурну незалежність. Автор взагалі не в курсі про те чому декомунізація та дерусифікація є одними з ключових елементів української політики національної пам'яті, взагалі не розуміє що це таке і для чого.

Це призводить до появи дуже поверхневого аналізу, який спотворює складність соціально-політичного ландшафту України.

Внаслідок цього шановане видання публікує надзвичайно однобоку статтю, що позбавлена контексту, глибини, збалансованості та точності. Ця стаття ще й повторює російські наративи, зображуючи Україну як країну, що пригнічує російськомовних громадян. Ми чули подібні наративи протягом останнього десятиліття, адже саме вони слугують Росії виправданням для обстрілів наших міст. Російська пропаганда систематично перекручує факти і представляє зусилля України в побудові національної ідентичності як прояв агресивного націоналізму. Основна мета цих дій — делегітимізувати український уряд та легітимізувати свої злочини.

Автор не розуміє, чому для нас важливо відокремлюватися від радянських і російських символів, вбачаючи в цьому шлях до національної ідентичності та безпеки. Українські висловлювання в його поданні представлені лише як радикальні, що нагадує стиль російської пропаганди.

Вихід такої статті в одному з провідних світових журналів завдає шкоди не лише іміджу The Economist, але й загальному сприйняттю складної соціально-політичної ситуації в Україні на міжнародному рівні.

Тому хотілось би, щоб західні видання, перед тим як давати будь-яким російським громадянам, діючим чи колишнім, внутрішнім чи зовнішнім, писати про Україну, робили три простих перевірочних кроки.

1. Ми запитували, чи визнають ці росіяни історію російського та радянського імперіалізму в Україні та інших регіонах. Існує відсутність будь-якого морального або професійного обґрунтування для нехтування русифікацією та культурним пригніченням, які використовувалися імперією протягом століть з метою знищення української ідентичності. Україна має безумовне право на деколонізацію свого культурного та історичного простору.

2. Використано постколоніальну теорію для розгляду сучасної політичної ситуації в Україні. Наша країна намагається знайти своє місце у світі після тривалого часу, проведеного під важким імперським гнітом. Постколоніальна теорія надає корисні інструменти для аналізу подібних ситуацій, як зазначено в статті Економіста: чому народи, що пережили колонізацію, прагнуть відмовитися від символів та культурних елементів своїх поневолювачів і як вони створюють нові наративи, що відображають їхню істинну ідентичність. Автор, що досліджує українську тематику, має продемонструвати знання цих концепцій і вміти їх застосовувати, уникаючи при цьому будь-яких проросійських упереджень.

3. Дуже важливо уважно стежити за тим, щоб не потрапити в пастку російської пропаганди та імперської риторики, які підривають суверенітет України та використовуються для нашого знищення в даний момент. Імперська риторика часто маскується під виглядом об'єктивності. Наприклад, російські автори, навіть якщо вже не проживають у Росії, часто дотримуються імперських наративів, що виправдовують агресивні дії Росії, ставлять під сумнів право України на самовизначення чи зображують українське суспільство як радикальне чи небезпечне. Західні медіа повинні ретельно аналізувати свої публікації, щоб уникнути поширення таких поглядів. Слід ставити питання: чи сприяє це кращому розумінню української дійсності? Чи відповідає це фактам? Або, можливо, відтворює імперську пропаганду?

Імперська спадщина, як ми вже не раз помічали, проявляється у російських громадян навіть тоді, коли вони прагнуть дистанціюватися від офіційної політики Кремля. Західні видання, не усвідомлюючи цього, можуть стати співучасниками поширення імперських поглядів, тим самим завдаючи шкоди українському суспільству, яке вже платить дуже високу ціну за свою свободу.

Було б бажано, щоб інформація про Україну, особливо в авторитетних медіа, сприяла об'єктивному сприйняттю нашої країни, а не відтворювала застарілі імперські стереотипи або підтримувала деструктивну пропаганду, що йде з Кремля.