"Цілеспрямовано - ні, я не створюю свій особистий імідж у світі футболу": Імад Ашур розповідає про важливість довіри, унікальність стилю та міць мовчання.

Продовження розширеного інтерв'ю "Футбол 24" з головним наставником Полісся. Сьогодні він святкує свій 37-й день народження.

Він говорить розгорнуто, проникливо і чітко. Імад Ашур - це один із тих тренерів, для яких футбол - не просто професія, а справжня пристрасть, з якою він живе кожен день. Його відповіді не зводяться до слів про "грати індивідуально" чи "перемагати у фізичній боротьбі". Вони стосуються структури мислення, усвідомленості кожного рішення та потужності, що виникає з мовчання.

Інтерв'ю, перша частина: "Я відмовився від мрії стати професійним гравцем, хоч це рішення було нелегким": Ашур ділиться своїм шляхом у тренерстві, згадує Роналду і розповідає про війну в Лівані.

У масштабному інтерв'ю обговорюється Полісся як унікальний проєкт і серйозний виклик. Мова йде про формування команд та розвиток менталітетів. Згадуються Жозе Моурінью, медитація, гра Magic: The Gathering і бажання просто відпочити. Крім того, розглядається особиста філософія футболу, в якій акцент робиться не на стиль, популярність або бренд, а на сам процес.

Імад Ашур - тренер нового типу. І цей текст про нього - більше, ніж просто розмова.

"Коли йдеться про сучасне Полісся, важливо усвідомлювати, що лише одна особа має повноваження ухвалювати рішення."

- Працювати в Поліссі – це новий етап у нашій діяльності. Як ви уявляєте майбутнє клубу?

Отже, Полісся - це новий величний етап, важливий крок у моїй тренерській кар'єрі. Кожен етап мого професійного шляху відбувався завдяки довірі тих, хто ухвалював рішення про мої призначення. Але у випадку з Поліссям ми розуміємо, що це далеко не звичайний вибір Геннадія Владиславовича Буткевича. Це рішення має значний відгук у суспільстві і для мене є символом сміливості та, звісно, довіри.

З огляду на всі ставки, я безмежно вдячний за рівень довіри та за те рішення, яке було ухвалене на цьому етапі. Найголовнішою і найцікавішою складовою клубу є його потенційний розвиток. Для мене велика честь бути частиною цього проєкту. Інвестиції в інфраструктуру та розвиток академії, які ми спостерігаємо, на мою думку, є гарантією створення міцного і амбітного, а також повністю успішного проєкту в найближчому майбутньому.

Звичайно, спостерігаючи за тією картиною, яку формує президент на початкових етапах розвитку, усі, включаючи мене, прагнуть лише до прогресу. Ми активно працюємо над цим, докладаючи всіх зусиль, і всі, хто беруть участь у цьому процесі на різних рівнях, також активно діють. Я впевнений, що це стане видатним проєктом, який досягне значних успіхів, незалежно від того, хто буде очолювати команду, як головний тренер. Сьогодні мені велика честь займати цю позицію.

Ви пройшли шлях в системі футболу, починаючи з дитячих команд і до української Прем'єр-ліги. Яка з цих стадій вам найбільш дорога?

- Я працював на різних етапах - дійсно. І вважаю, що це нормально для будь-якого тренера - пройти різні стадії. У моєму випадку, я проходив їх зі самого початку: з перших етапів навчання, перших кроків у роботі ще в шкільній секції. Кожен наступний етап приносив мені більше, бо я зростав і міг водночас щось віддавати на кожному з них. Вважаю, що цей шлях сформував мене, як тренера. Визначити пріоритет серед цих етапів складно. Але завжди моєю метою був професійний футбол у контексті елітних команд та чемпіонатів.

- Що для вас цей клуб сьогодні - виклик, перспектива, довгострокова історія?

Сьогодні я усвідомлюю, що входження до складу однієї з найсильніших та найбільш яскравих команд УПЛ – це саме той етап, до якого я прагнув протягом усього свого життя. Я завжди черпав натхнення з кар'єри футболіста Роналду, а згодом і тренера Жозе Моурінью. Впевнений, що обидва ці великі спортсмени залишили слід у мріях і амбіціях багатьох людей.

"Якщо мені хочеться послухати мудру особистість, я сам починаю розмову." - Життєві принципи Жозе Моурінью.

Коли йдеться про Полісся в наші дні, важливо усвідомлювати, що єдина особа, яка ухвалює рішення, має значний вплив на ситуацію. Мені дуже не вистачає в сучасному футболі романтики — коли хтось бере на себе ініціативу, веде проєкт і стає ключовою фігурою клубу. Це стосується як тренерів, так і гравців. Сьогодні, з огляду на комерційні аспекти гри, спостерігається збільшення ротацій, амбіцій та зменшення терпимості. Проте в мені залишається ця романтична складова. Я завжди дивлюсь на кожну ситуацію, як на можливість для довготривалої історії. Мені важко уявити, що залишу місце, в яке вкладаю свої сили практично цілодобово. Хоча, зрештою, все в житті має свій початок і кінець.

Якщо поглянути на це з більш широкої перспективи, це місце безсумнівно має великий потенціал. Хочу наголосити: поки я перебуваю в Поліссі, жодні інші думки чи варіанти не мають для мене значення. Цей проєкт вимагає повної відданості. Усе інше — це питання часу, випадковостей та майбутнього, про які наразі не варто говорити чи зосереджуватися. Сьогодні я в Поліссі і живу моментом.

Мене турбують спортсмени, котрі не готові докладати зусиль, не прагнуть віддаватися повністю, а також ті, хто не може зосередитися на кожному моменті, усвідомлюючи, що це їхня першочергова потреба.

Який стиль гри ви вважаєте ідеальним? Яким чином ви хочете, щоб ваша команда виступала на полі?

Я не можу коментувати такі питання, як стиль, філософія чи тактика, яка мені до вподоби, чи обирати одну з тактик конкретного тренера. Я буду підтримувати ту гру, яка приведе нас до успіху та бажаного результату. Проте, у моєму розумінні футбол має свої вимоги. Ці вимоги виникають безпосередньо під час матчу. Це динаміка гри. І що може максимально підвищити наші шанси відповідати цим вимогам? Це процес!

Процес, у якому ми постійно створюємо умови для гравців, щоб вони розпізнавали, що відбувається навколо, бачили й інтерпретували простір і орієнтири так, як цього вимагає сама гра. Щоб вони були свідомі й обізнані у виборі найкращого варіанту. Тому що одні й ті самі механічні дії не приводять до успіху: змінюється ситуація, розташування суперника, простір, у якому ми перебуваємо, і розташування м'яча. Тому треба говорити про глибину розуміння гри.

Будь-яка "мапа" (тактичний шаблон) може лише окреслити приблизний маршрут до мети. Щоб виявити перешкоди на цьому шляху, важливо постійно зосереджуватись і спостерігати за подіями, що відбуваються попереду (у грі). Оскільки гра є командною, важливо в ході тренувань формувати такі взаємини, які дозволяють розпізнавати дії партнерів і суперників, позиції тіл, вільні зони, що виникають внаслідок певних рухів, а також можливості, які можна реалізувати, якщо підтримувати потрібний темп. Це стосується ефективності гри, що наближає до досягнення результату.

Ця гра здатна еволюціонувати навіть у межах одного матчу. Я не підтримую ідею про існування заздалегідь визначених схем — це лише полегшує обговорення та залучення вболівальників і експертів, роблячи процес пояснення простішим. Проте футбол — це не простий феномен, він завжди має глибини, які не завжди видно на поверхні, він живий. Його необхідно відчувати щоденно, розуміти й інтерпретувати кожен момент на полі.

- Яким чином ви впливаєте на психологічний стан гравців? Яка роль ментального налаштування у сучасному футболі?

- Говорячи про ментальність, вона точно є одним із домінуючих чинників. Є природні здібності, що важливі у футболі, наприклад швидкість. Але якщо гравець швидкий і не знає, коли стартувати, не розпізнає, чи партнер готовий віддати передачу, не розуміє дій захисника суперників, - його швидкість не матиме значення. Бо тоді кожен спринтер з легкої атлетики міг би стати найкращим футболістом у світі.

Технічні навички розвиваються в основному до 14 років, хоча їх можна підтримувати протягом життя. Після цього віку можна говорити про певний рівень майстерності. Фізична підготовка є важливим аспектом, на який ми можемо впливати, і вона є необхідною. Проте, найважливішим залишається глибоке розуміння гри.

"Ватерпольний Марадона" Мануель Естіарте - без його впливу Гвардіола, можливо, ніколи б не досягнув чемпіонства.

Щоб гравець міг усвідомлено ухвалювати рішення, йому необхідно бути готовим ментально. Це означає, що він повинен аналізувати кожен момент, усвідомлювати свою роль у конкретній ситуації, завжди бути в курсі подій і враховувати постійні зміни орієнтирів. Ми говоримо про безперервність і інтенсивність, які стосуються не лише фізичного навантаження, а й розумового. Це передбачає постійну аналітику та оцінювання. Хоча це є складним завданням, саме ці аспекти визначають рівень гравця, його здатність реалізувати свій потенціал, ментальну стійкість та здатність зосереджуватися на вимогах гри.

Це потрібно практикувати щоденно, сприймати як спосіб життя і стикатися зі складними, невизначеними обставинами. Хаос - це лише зовнішній вигляд, адже у грі існують свої правила. Для мене ментальність є тією рисою, що найбільше вирізняє нас серед інших народів. На жаль, це стосується не лише футболу - він є лише дзеркалом усіх аспектів суспільства.

Хто з ваших наставників викликає у вас захоплення? Чи маєте ви когось, хто слугує вам особистим ментором?

Коли мова заходить про тренерів, які надихали мене, варто зазначити, що на самому початку мого шляху, коли я лише починав задумуватися про кар'єру тренера, Жозе Моурінью став для мене справжнім джерелом натхнення. Це не дивно. З часом я усвідомив, що такими важливими орієнтирами для мене стали тренери, як-от Гасперіні та Конте. Наразі я вражений тим, як змінюється футбол Інтера під керівництвом Сімоне Індзагі та які нові висоти він досягає.

Одним з моїх найзначніших джерел натхнення є Хуанма Лільо, асистент Пепа Гвардіоли. Я також дуже захоплююся Філом Джексоном, хоча він не є футбольним тренером, а представляє світ баскетболу. Він вважається одним з найвпливовіших наставників в історії НБА, адже створював свою гру на основі чіткої структури, але водночас з розумінням, що гра є відкритою та динамічною.

Коли йдеться про роль менторів, не можна оминути період моєї участі в академії Aspire, про який я вже згадував. Окрім керівництва таких видатних особистостей, як Едорта Муруа, я мав також можливість працювати з моїм найближчим ментором – Іньякі Абадією.

З нещодавніх випадків, коли я знову відчув натхнення - це точно період, коли я асистував Унаї Мельгосі в молодіжній збірній. Не можна, знаючи зсередини цю методологію, не захоплюватися так само впливом і Вісенте Гомеса. Тобто, якщо говорити про безпосередній вплив і менторів, то це саме представники школи Більбао. І, звісно, я маю бути вдячним кожному, хто безпосередньо впливав на моє становлення, як тренера.

- Як реагуєте, коли гравець талановитий, але не має характеру?

- Про гравця, який є талановитим, але не має характеру, я скажу просто. Мені здається, Гасперіні казав, що "його лякають гравці, які не біжать". Можливо, не зовсім така цитата була, але щось схоже на те. І чесно кажу, що мене лякають гравці, які не готові працювати, які не готові віддаватися, які не готові бути сфокусованими на кожному моменті, розуміючи, що це їхня потреба в першу чергу.

Я не можу приймати той факт, що хтось відокремлює для себе частину гри, яка йому подобається. Наприклад, гру з м'ячем. Гра - цілісна. Вона має і цілісно сприйматися. Ти не можеш розділяти гру на щось, що тобі подобається чи не подобається, якщо ти дійсно претендуєш на те, щоб звати себе футболістом високого рівня. Для мене це аксіома.

Я не можу переконати себе в тому, що існують інші варіанти. Тому я вірю в особистостей, які, поряд зі своїм ігровим талантом, виявляють величезну працездатність. Ментально витривалий та старанний гравець — це індивідуум, який завжди прагне досягти більшого. Вірність своїй справі та наполегливість є найяскравішими проявами таланту. Людина, яка усвідомлює цю істину і діє відповідно, демонструє зрілість і справжню свободу у своєму виборі. Її рішення завжди усвідомлені. Саме ця усвідомленість є ключовою для того, щоб стверджувати, що гравець не лише талановитий, але й реально розкриває свій потенціал.

В останні дні я активно працюю над своєю фізичною формою і здоров'ям. Це та сфера, яку я деякий час не приділяв достатньо уваги.

Чим ви займаєтеся у вільний час? Чи важко вам знайти час для чогось, окрім футболу?

З вільним часом у мене виникають труднощі. Я усвідомлюю, що це моя особиста проблема, але водночас розумію, що не можу вчинити інакше. Допоки я залучений у гру, я зобов'язаний віддавати всі свої сили, щоб підтримувати цей щоденний процес, у який ми віримо.

Якщо протягом робочих днів з'являється вільний час, то останнім часом намагаюся приділити увагу фізичній підготовці, фізичному стану. Це дещо, чим я певний час нехтував. І зараз є розуміння, що з кожним роком нам треба бути тільки більш вимогливим до свого фізичного стану, а не навпаки - попри всю спокусу цього не робити.

Звісно, книги - це безумовно. Я не полюбляю швидко пробігатися по книзі. Хочеться більше вкладати в неї свою увагу і підходити до тієї інформації, яку ти отримуєш, більш свідомо - для того, щоб цю інформацію перетворювати на свій якийсь особистий невеличкий досвід, який отримав саме від цієї книги.

Якби не доводилося засинати так пізно, можливо, я б мав можливість подивитися якийсь фільм чи серіал. Наразі більшість часу на екрані займає футбол, звичайно. Раніше я дивився кілька серіалів, які справді захоплювали і приносили задоволення.

Одним із своїх захоплень вважаю колекційну карткову гру, що стала для мене цікавою приблизно з 2000 року. її назва - "Magic: The Gathering". Я досі активно займаюся колекціонуванням карт. На жаль, можливостей для гри не так багато - зазвичай це відбувається під час відпустки або коли я опиняюсь вдома в Одесі та маю змогу відвідати клуб настільних ігор. Проте такі випадки стали великою рідкістю в останні кілька років. Сподіваюсь, після завершення своєї кар'єри зможу більше часу приділити цьому захопленню. Раніше, близько 8-10 років тому, я активно грав у Football Manager, починаючи з версії 1999. Наразі ж не маю на це ні можливостей, ні потреби (усміхається).

У ті чарівні часи, коли ми отримуємо кілька вихідних або, скажімо, під час відпустки, і з’являється можливість повернутися додому в Одесу, я, безумовно, знаходжу час для своєї родини.

Є певні повсякденні справи, які потребують особистої присутності і не можуть бути виконані віддалено. Звісно, я в першу чергу зосереджуюсь на дружині, і ми стараємось знайти час для спокійного сімейного відпочинку. Інколи нам вдається зібрати компанію близьких друзів, з якими ми підтримуємо зв’язок вже багато років, і які все ще мешкають в Одесі.

Ну і, звісно, все це однаково відбувається в перервах між дистанційною роботою. Тому що завжди залишається питання планування - чи то планування наступного мікроциклу після вихідних, чи то підготовка до зборів тощо.

- Маєте улюблені книги чи фільми, які надихають?

Існують книги, які справді вражають і залишають слід у пам'яті, до яких я іноді звертаюся знову. Наприклад, "Something Deeply Hidden" Шона Керролла, яка досліджує світ квантової механіки та питання самосприйняття в цьому контексті.

Я часто звертаюся до творів Марії Руїс де Оньї, адже її книги стали для мене справжніми настільними виданнями. Проте, якщо говорити про ту книгу, яку я завжди раджу як орієнтир і яка справила на мене найбільший вплив, то це безумовно "Eleven Rings" Філа Джексона. Вважаю, що ця книга є неймовірною знахідкою для будь-якого тренера, незалежно від колективного виду спорту, яким він займається.

"Ми заховали шампанське в санвузлі". Алекс Фергюсон управляв пабами та протистояв агентам і журналістам – ось як досягти звання чемпіона.

Останнім часом я читаю "Роздуми" Марка Аврелія. Також мене вразила книга "Sapiens". Хоча поки що не почав інші роботи Ювала Харарі, ця книга вже стала для мене другою. Я повертаюся до неї час від часу, оскільки наразі намагаюся закінчити "48 законів влади".

"Eleven Rings" стане безсумнівно улюбленою книгою. Інші твори я б порадив прочитати всім. Також рекомендую "Атомні звички" Джеймса Кліра – це дуже легка для сприйняття книга. Я завжди намагаюся знайти книги мовою оригіналу, якщо вони англійською чи іспанською.

Я полюбляю різні фільми, якщо вони дійсно якісні. "Хрещений батько", "Володар перснів". Я з дитинства зростав у західній культурі, тому захоплююсь коміксами і фільмами за їхніми мотивами. Фільми та анімації про Бетмена завжди мене захоплювали та дуже подобаються.

Але, як я казав, віддаю перевагу фільмам, які є дійсно якісними. Або якісним серіалам. Одні з найкращих серіалів, на мою суб'єктивну думку - це "Друзі", "Breaking Bad". Улюблений серіал - The Office. На жаль, останнім часом для подібного медіа не так багато є можливостей.

- Які людські якості найбільше цінуєте в оточенні?

- На мою думку, ми, на превеликий жаль, трохи запізнилися з впровадженням у мейнстрим таких понять, як емоційний інтелект, як емпатія. І мені здається, що саме цього бракує, в принципі, нашому суспільству на сьогоднішній день.

Хочеться, звісно, щоб в оточенні були люди якомога більш щирі. У першу чергу ті, які дійсно висловлюють те, що думають, замість того, щоб говорити те, чого потребує ситуація. Тобто люди, які не полюбляють занурюватися в політичні інтриги - назвемо це так.

Так само, на мою думку, дуже важливим є питання послідовності в рішеннях, у діях. Це, як мені здається, також те, чого часто бракує в інтеракціях з людьми. Можливо, саме тому ці якості так імпонують мені в інших, бо я сам хотів би вдосконалювати їх у собі.

Вважаю, що це ті риси, які не так просто постійно підтримувати на рівні - ту ж саму емпатію й послідовність. Інколи, під тиском життя або тиском, який ми створюємо собі самі, ці речі втрачаються. На превеликий жаль.

Наскільки для вас важлива присутність у медіа світі футболу, чи, можливо, ви вважаєте за краще працювати без зайвої уваги?

- Я вважаю, що будь-яку справу треба робити тихо. Кожна справа, на мою думку, потребує тиші. Знову ж таки, є обставини, коли це можливо, а коли - ні. Але завжди прикладом "тихої справи" для мене була і залишається колосальна робота басків, яка проявляється в тому, на якому рівні перебуває і якої глибини є ідея, методологія і загальний розвиток клубу Атлетік Більбао. Все робилось мовчки. Все робилось тихо. Все робилось нетривіально. І, на мою думку, саме це було, в першу чергу, запорукою їхнього успіху.

- Що допомагає вам перезавантажитися після важкого матчу?

У мене немає можливості на початок з нуля. Нам потрібно просто прийняти реальність такою, яка вона є, незалежно від підсумків гри. Я вірю, що важливіший за результат є сам процес, адже результати виникають внаслідок нього.

Тому перезавантажитись... хіба, якщо мені пощастить поспати кілька зайвих годин, це вже буде достатньо. Ми зараз носимо кільця, які показують рівень стресу і якість сну. Але я намагаюся не заглядати туди й не дивитись на свої показники, щоб не лякатись (Сміється). Перезавантажусь на пенсії.

Що для вас символізує сім’я? Який вплив вона має на ваш життєвий шлях?

Для мене поняття "родина" перш за все асоціюється з повагою та емпатією. Важливо намагатися зрозуміти людину, яка стоїть перед тобою, замість того, щоб нав'язувати свої власні погляди. Навіть у межах сімейних стосунків кожен має право на свою точку зору та індивідуальні переконання. Незалежно від родинних зв'язків, важливо, щоб вони не ставали джерелом токсичних відносин. Це є ключовим аспектом, який я завжди враховую.

Безумовно, родина, як і будь-яке інше оточення, відіграє ключову роль у формуванні життя кожної людини. Вона стає тією основою, у якій ми ростемо та розвиваємося. Таким чином, вплив родини на життєвий шлях кожного з нас є невідворотним. І це, без сумніву, має свої позитивні сторони.

Як ви долаєте тиск і негативні відгуки, коли вони виникають?

Що таке тиск? Якщо він не проявляється в фізичному плані, то, мабуть, це щось, що ми самі вигадуємо в своїй свідомості. Не розумію, чому ми відчуваємо потребу підкорятися тиску, який хтось намагається на нас чинити — якщо він не має матеріальної форми. Тому, коли йдеться про такий психологічний тиск, я намагаюся зосередитися на своїх власних думках і не піддаватися йому. Нехай люди витрачають свою енергію на це, якщо їм це приносить задоволення.

Шовковський: "Емоції мільйонів фанатів під час серії пенальті з Швейцарією на ЧС-2006 нагадували мені безкрає, спокійне море, що відбиває все навколо."

Ми живемо в епоху, коли вираження негативних емоцій стало невід'ємною частиною нашого повсякденного життя. Особливо під час важких моментів, це явище можна зрозуміти і прийняти. Якщо наше суспільство створило платформи для вільного висловлення думок, важливо дати цим емоціям місце. Слід сприймати це як звичну практику. Я не вбачаю в цьому нічого негативного. Якщо про тебе говорять, це означає, що ти справляєш певний вплив, а це, напевно, позитивний знак.

Не знаю, чому увага може бути прикута до якоїсь конкретної людини більше, ніж до інших. Але таке суспільство - так і живемо. Або ми приймаємо правила гри, або самі себе знищуємо.

Ви досить невимушено реагуєте на критику. Це результат вашого досвіду?

Ці явища є цілком звичайною складовою життя кожної людини та практично всіх видів діяльності. Звичайно, їх прояви варіюються в залежності від рівня уваги, але сама увага завжди залишиться присутньою.

І розвиток, і зростання людини - вони неможливі в інакших умовах. Тому тиск, хейт - це речі, які безумовно пов'язані зі зростанням людини в тій чи іншій сфері. Важливо лише, як ти їх сприймаєш.

"З огляду на ігровий процес, неможливо всіх влаштувати. Я прагну мати дисципліновану команду, здатну до самоорганізації та адаптації під будь-які вимоги гри, яка вміє переживати кожен її момент, звісно, з метою досягнення успіху. І нехай кожен сприймає це по-своєму."

Чи доводилося вам особисто стикатися з необґрунтованою критикою? Яка була ваша реакція на це?

Я впевнений, що в безмежному океані інтернету існує чимало проявів ненависті, а також конструктивної критики, яка, можливо, не завжди є об'єктивною. Але що взагалі можна вважати об'єктивною точкою зору? Чи можлива така точка зору у нашому житті? Я схиляюся до думки, що немає. Вважаю, що будь-яка думка є суб'єктивною, адже формується під впливом оточення, фрагментів інформації або медіа. І якщо цього вистачає, щоб дійти висновків та висловити критику, то я щиро поважаю кожного, хто готовий поділитися своїми міркуваннями.

У епоху смартфонів, де висловити власну думку та здійснити значний "вибух" в інформаційному просторі можливо всього лише кількома дотиками, це стає невід’ємною частиною нашого повсякденного існування.

З погляду на гру, всіх не вдасться задовольнити. Я вже чув безліч думок про те, скільки часу мені потрібно для створення "своєї гри" або "в якому стилі" я прагну виступати. Моє бажання полягає в тому, щоб сформувати дисципліновану команду, здатну самоорганізовуватися та адаптуватися до будь-яких вимог гри, переживаючи кожен її момент, звісно ж, з метою досягнення успіху. І нехай кожен сприймає це по-своєму.

У будь-якому випадку, люди, з якими я зустрічаюся на стадіонах та вулицях Житомира щодня, або ж дуже старанно приховують свої наміри критикувати і бути негативними, або, більш імовірно, вони щирі у своїй підтримці та довірі. Звісно, коли результати виявляються незадовільними, це викликає розчарування у вболівальників. Усі ми відчуваємо прикрість, коли результат не відповідає нашим сподіванням. У повсякденному житті я стикаюся з повагою, і так само намагаюся виявляти повагу до кожного, хто звертається до мене. Я намагаюся приділити увагу та час усім, хто цього потребує.

Чи звертаєте увагу на коментарі в соціальних мережах або під публікаціями про вас? Як ви визначаєте, де закінчується конструктивна критика і починається "токсичність"?

Ні, це абсолютно не привертає моєї уваги. Не розумію, який у цьому сенс. Якщо комусь цікаво займатися читанням подібного, тоді будь ласка. Я впевнений, що існують джерела з коментарями, критикою та негативними відгуками, і вони доступні всім.

І де межа між конструктивною критикою і токсичністю? Я не знаю. У кожного вона своя. Хтось ображається від того, що на нього подивились якось не так або сказали якесь тригерне слово, а комусь - все абсолютно байдуже. І кожен продовжує своє життя незалежно від того, що навколо нього: конструктив чи якась токсичність, хейт.

Які методи ви використовуєте для навчання своїх спортсменів справлятися з тиском з боку суспільства?

Я вважаю, що їхня діяльність є одночасно величезною школою і важким випробуванням у житті, а також звичайною частиною повсякденності. На мою думку, якщо дотримуватися принципів, які сприяють досягненню певних цілей — як на полі, так і поза його межами — то публічний тиск слід сприймати як звичне явище. Він не повинен мати можливості впливати на тебе настільки, щоб збити з наміченого шляху.

Що б ви відповіли тим, хто вас засуджує, не маючи з вами особистого знайомства?

Давайте познайомимося! Я ціную вашу думку і ставлюсь до неї з великою повагою. Дякую, що допомагаєте мені ставати кращим і підтримуєте розвиток мого особистого бренду, який я насправді не намагаюсь свідомо створювати. Велика подяка кожному за ваш внесок у цей процес!

"Я настійно рекомендую займатися медитацією. Вона стала важливою складовою мого щоденного життя."

Які ваші методи відновлення після невдач чи складних ситуацій?

- Ух, всі хочуть перемагати. Я хочу перемагати. Будь-яка людина у футболі хоче перемагати. Якщо людина каже, що це не так важливо - вона бреше. Просто треба завжди пам'ятати, завдяки чому ти хочеш перемогти і яким чином. І що ти хочеш вкласти в цей процес, що стоїть за ним.

Коли відбувається поразка, то що з'являється перш за все? Емоції. Лють, страх, сором. І це все можна об'єднати під поняттям "біль". Стає боляче.

Як із цим впоратись, як на це реагувати? Треба дивитись на певні речі під певним кутом. Поразка миттєво залишається в минулому. Чи можемо ми якось вплинути на минуле? Вже ні. Ми маємо визначити, на що ми можемо вплинути, а на що - ні. А вплинути ми можемо тільки на те, щоб миттєво перемкнутись на продовження процесу і намагатися зрозуміти, чого нам не вистачило, чого нам бракувало, де забракло фокусу, де уваги, де безперервності, до чого ми не змогли адаптуватися.

Футбол - це гра, до якої потрібно постійно пристосовуватися, адже її характер залишається невизначеним. Якщо у вас немає можливостей впливати на ситуацію, які виходять за межі самої гри, то вона стає ще більш непередбачуваною - можливі будь-які результати. І те, наскільки ми готові прийняти цю невизначеність, буде ключовим запитанням на шляху до наступного матчу або змагання.

Які кроки ми можемо вжити, щоб поліпшити ситуацію та знизити її негативний вплив? Чи готові ми до нових викликів і невизначеностей, що можуть виникнути в майбутньому? У такому разі нам буде простіше. Простішим стане зосередитися на процесі і продовжувати рух уперед, незважаючи на те, що ці емоції, які викликають "біль", залишаться з нами. Вони можуть навіть перетворитися на більш тривалі відчуття.

Все треба прожити. І, на мою думку, треба мати певну мудрість, щоб розпізнавати, на що ти можеш вплинути, а на що - ні. Набратись сміливості й фокусуватись на тому, на що дійсно можеш вплинути.

- Чи працюєте з психологами? Рекомендуєте це гравцям?

Я ніколи не мав досвіду роботи з психологом. Проте, під час двох років у Aspire я тісно співпрацював із нашим спортивним психологом Марією Руїс де Оньєю. Вона справді підтримала всіх учасників програми, допомагаючи дивитися на ситуації з більш відкритим розумом і усвідомленням. Важливо завжди пам'ятати про те, що стоїть за кожною дією, будь то ваша власна або дій інших людей.

На мою думку, ці аспекти є надзвичайно важливими, оскільки вони сприяють розвитку свідомості та самодостатності у кожної людини. Проте, варто пам'ятати, що всі ми різні. Якщо хтось отримує підтримку від психолога і вважає це корисним, то це цілком виправданий і нормальний вибір для кожного.

Я не можу цього радити або не радити, бо в кожного є своя історія, своє сприйняття світу. І кожен має зробити свідомий вибір.

Зауважу, що в світовому футболі присутність спортивних психологів стала звичною практикою вже протягом багатьох років. У нашій країні ж ця тенденція все ще не отримала належного розвитку. Якщо ж ситуація почне змінюватися, важливими аспектами стануть професіоналізм і наміри спеціалістів.

- Що для вас означає бути сильним духом?

- Можливо, це сукупність того, про що я казав: приймати всі речі й усі випадки в житті, як норму. Відпускати те, на що ти не можеш вплинути. Без сумнівів впливати на те, на що можеш. Усвідомлювати різницю між цими речами. Не приділяти уваги тому, що не варто. І, знову ж таки, - завжди мати всередині себе цю внутрішню мотивацію, яка буде тебе безальтернативно рухати вперед.

Чи виникають у вас часом такі миті, коли хочеться залишити все на потім?

- Кажуть: знайди роботу, яку ти любиш - і ти не пропрацюєш жодного дня в житті. Це дуже цікава, дуже солодка теза, яка, насправді, має зворотний бік. Коли ти щось любиш, коли щось є твоїм хобі, а потім перетворюється на професію - ти завжди дізнаєшся й інший бік цього явища. Дізнаєшся його темну сторону.

І якщо твоя щира любов є непохитною, тоді ти не захочеш кидати свою справу. І поки футбол приносив мені абсолютно різні емоції, абсолютно різні випробування, він мене ніколи не розчаровував і не зраджував. Тому в мене не може бути навіть на долю секунди сумніву з приводу того, чи хочу я залишатись у грі. Якщо ці сумніви виникнуть - я, скоріш за все, миттєво прийму певне рішення. І не буду себе переконувати в тому, що треба рухатись туди, куди я не хочу.

Яким чином ви зберігаєте емоційну рівновагу протягом тривалого футбольного сезону?

Я щиро рекомендую медитацію всім. Вона стала важливою складовою моєї щоденної практики. Ми застосовуємо її тут, проте хотів би, щоб люди самі ознайомилися з цим методом і вирішили, чи підходить він їм.

У будь-якому випадку, кожній людині потрібно знайти свій спосіб саморегуляції. Медитація може проявлятися у різних формах. Для мене це конкретна фізична практика, яка дає можливість усвідомленіше ставитися до власного емоційного стану та до того, що чекає попереду. На даний момент це працює. Якщо раптом перестане, будемо продовжувати шукати нові шляхи для зміцнення емоційної стійкості.

Наразі головна допомога з будь-якими емоціями - це любов. Любов до гри, до життя. І поки вона не гасне - можна подолати все.

"Я приймаю правила гри з честю і з повагою - до всіх, хто в неї залучений"

Яке ваше ставлення до своєї діяльності в медіа? Чи вважаєте ви це невід’ємною частиною професії, чи, можливо, це додатковий тягар?

Медіа займають ключову роль у футбольній індустрії. Протягом багатьох років цей вид спорту привертає увагу численних медіа-ресурсів та суспільства в цілому. Це цілком зрозуміло, адже футбол є найпоширенішим спортом у світі. Крім того, ми усвідомлюємо, яка величезна фінансова привабливість оточує цю гру.

Я з повагою приймаю роботу медіа, з повагою ставлюсь до людей, які бажають висловлювати свої думки. Водночас - з тією ж повагою - я дотримуюсь для себе інформаційного вакууму і зосереджуюсь виключно на роботі, яку маю виконувати щоденно.

- Вам комфортно давати інтерв'ю, з'являтись у публічному просторі?

Так, мені зручно взаємодіяти з людьми, давати інтерв'ю та з'являтися на публіці. Спілкування з іншими — це природно, адже ми всі є частиною одного суспільства. У мене ніколи не виникало страху чи сумнівів щодо відкритого діалогу. Я вважаю це цілком звичайним явищем. Таке вміння допомагало мені на різних етапах життя, особливо в організаційних питаннях. Впевнений, що це одна з моїх найсильніших якостей.

Розумію, що багато хто з вас прагне більшої конкретики або, можливо, бажає, щоб я висловлювався коротше. Знову прошу вибачення. Ми всі маємо свої недоліки. Я теж не безгрішний.

Чи має значення, щоб тренер був на очах у фанатів і журналістів?

- Мені здається, що це стається без безпосередньої участі тренера. А якщо він потрапляє в середовище, де стає видимим - отже, це важливо для когось. Я вважаю, що це теж частина роботи. Якщо є зацікавленість преси, зацікавленість вболівальників - то завжди буде й інший бік: тиск, хейт. Абсолютно нормальні, логічні речі в цій професії.

- Ви будуєте особистий бренд у футболі свідомо, чи це для вас другорядне?

З усвідомленням скажу: ні, я не займаюся створенням особистого бренду у світі футболу. Я просто працюю у своїй улюбленій грі і не певен, чи варто думати про бренд на цьому етапі. Чи виникне така потреба в майбутньому - покаже час. Наразі я повністю зосереджений на тому, що відбувається як на полі, так і поза його межами, у щоденних робочих справах.

Чи бажаєте, щоб засоби масової інформації звертали на вас більше уваги?

- Я не знаю, яка до мене увага прикута з боку ЗМІ. Я знаю, що певна увага є, але я не можу оцінити її масштабів. Тому я завжди з повагою ставлюсь до тієї уваги, яка виникає, яку я викликаю, і приймаю будь-який її обсяг. Я приймаю правила гри з честю і з повагою - до всіх, хто в неї залучений.

"Кожен вчинок і рух людини, зазвичай, обумовлений певною вигодою, яка, як правило, є досить очевидною."

- Що вас щодня змушує вставати і йти вперед, навіть у складні моменти?

Мотивація, якщо говорити просто, поділяється на внутрішню та зовнішню. У наш час, в умовах сучасного, комерційного та корпоративного середовища, зовнішня мотивація безумовно має пріоритет. Це означає, що за кожним вчинком та рішенням людини зазвичай прихована певна вигода, яка, як правило, є досить явною.

Чи це позитивно, чи негативно? Насправді, це всього лише частина життя. Це простий факт. Основна проблема зовнішньої мотивації полягає в її нестабільності. Після кожного досягнення виникає бажання отримати більше. Якщо ж ти не отримуєш бажаного, але вже став жертвою цієї отруйної думки — що зобов'язаний щось отримати — тоді постає питання: чи продовжить людина докладати зусиль у тому ж напрямку, наприклад, в футболі? Це зовсім не гарантовано.

У цей момент доцільно звернути увагу на внутрішню мотивацію. На мою особисту думку, якщо б більшість людей діяли під впливом власного бажання створювати і досягати, наше життя могло б перетворитися на справжню утопію. Проте, ми змушені приймати реальність, в якій існуємо.

Я можу говорити лише за себе: для мене завжди рушієм була саме внутрішня мотивація. У складні часи, коли рух у футбольному напрямку був максимально неочевидним, а перспектива зовнішньої - була малоймовірна. Щось всередині тебе постійно підштовхує: брати відповідальність за свої дії, за групу людей, з якими ти працюєш, намагатися, попри всі складнощі, викладатися по максимуму. Це і є внутрішня мотивація.

Це щось, що не підлягає фізичному дотику, це невидиме і важко визначене. Це стосується зв'язку з власним внутрішнім "я". Це те, з чим ти мусиш прокидатися кожного ранку, незважаючи на обставини навколо.

Коли є віра в певну справу та прагнення рухатись вперед, перш за все, слід покладатися на власну внутрішню мотивацію і переконувати себе в цінності зусиль. У футболі для мене важливо усвідомлювати, що те, що я роблю щодня, має свою цінність. Не лише через швидкі результати, а й через особистий розвиток.

Яка ваша основна причина займатися футболом: досягнення результатів, особистісний ріст чи визнання?

Безумовно, доводиться адаптуватися до ситуацій, як це відбувається зараз, коли результат має велике значення. Проте я впевнений, що на всіх етапах своєї роботи я досягав успіху саме завдяки процесу. Для мене мотивація полягає в самому процесі. Він завжди буде моїм джерелом натхнення.

Найважливіше — це отримувати задоволення від кожного дня. Я переконаний, що коли ви повністю зануритеся в процес, то в майбутньому результати самі себе забезпечать.

- Який момент у вашій кар'єрі найбільше зарядив вас емоційно?

Насправді таких моментів було чимало на різних етапах мого життя. Я пам’ятаю, як ми, команда школярів, дійшли до третього місця на міському чемпіонаті – це були неймовірні емоції, які я пережив. Граючи за Чорноморець U-17, ми мали можливість змагатися з такими потужними командами, як Шахтар і Дніпро. Один із запам'ятовуваних матчів стався, коли нас залишили без трьох гравців, але, незважаючи на всі труднощі, ми змогли здобути перемогу, і це стало справжнім випробуванням для нас.

У 2005 році ми вирушили до Польщі з командою Чорноморець, щоб взяти участь у турнірі, де змогли відволіктися від стресу першого чемпіонату ДЮФЛ. Ми вийшли на поле і здобули перемогу в цьому змаганні — це були незабутні емоції. Також в Aspire ми спостерігали, як хлопці прогресували, і коли починали порівнювати наш старт, досягнуті результати та наші майбутні цілі — це дійсно вражало.

У Дніпрі кожен день був сповнений емоцій. Це був проєкт, де важко було визначити, з чого почати, адже багато аспектів вимагали коригування в ході роботи — як в методології, так і в повсякденному житті. Це був неймовірний особистий досвід.

Наразі емоції, пов’язані з Поліссям, безмежні. Постійні ігри з командами елітного дивізіону України, змагання з найкращими тренерами нашого чемпіонату, численні виклики як на полі, так і поза його межами, а також особистісний розвиток у реаліях УПЛ — все це приносить мені неймовірні переживання. Я не можу не цінувати ті емоції, які дарує мені моя професія, адже це для мене не просто робота, а гра, яку я люблю з дитинства. Я не збираюся нічого відокремлювати. Моя мета — продовжувати отримувати задоволення від цього процесу, поки є така можливість.

Чи існує у вас якийсь вислів чи правило, яке надихає вас у скрутні моменти?

Принципи, які підтримують мене у важкі часи... Я вважаю, що ті цінності, якими ми керуємося зараз на полі, також є тими, що допомагають нам у житті поза його межами. Коли ми розглядаємо структуру, ми не лише говоримо про позиціонування на полі, але й про організованість нашого повсякденного життя. Коли мова йде про завершення, це не лише стосується моменту, коли ми забиваємо гол, а й важливості доводити до кінця все, що починаємо в житті. Щодо безперервності, це також важливо: кожна дія повинна слідувати за іншою, не можна дозволяти собі розслабитися. Це принципи, що стосуються як наших дій на полі, так і в повсякденному житті.

Ті принципи, якими ми керуємось у житті - вони мають бути і на футбольному полі. І навпаки, на мою думку. Бо футбол - це відображення життя. І ті принципи, якими ми керуємось, я намагаюся, наскільки це можливо, проживати їх щоденно.

Чи надихаєте ви команду своїми словами, чи, можливо, дієте як приклад?

- Все, що ми можемо собі дозволити вимагати від гравців - у першу чергу маємо вимагати від себе. Вимагати професіоналізму і поводитися непрофесійно, вимагати дисципліни і бути недисциплінованим, вимагати послідовності і не бути послідовним - так не працює.

Ми не є бездоганними. Проте немає необхідності досягати досконалості. Головне — віддаватися грі з усією душею. Кожен виконує свою роль.

"Мрію знайти тиждень, щоб виспатись"

Які амбіції та прагнення має Імад Ашур у своїй кар'єрі тренера?

Мрію провести тиждень у повному спокої і відпочинку (сміється). Про які інші мрії ще можна говорити? Адже ми розуміємо, що це не зовсім відповідає реаліям сьогоднішнього дня. Якщо поглянути на мою ситуацію з іншого боку, то я фактично живу свою мрію. Протягом кількох років я займаюсь справою, яку люблю з дитинства. Маю можливість розвиватися в цій сфері як професіонал. Життя постійно приносить нові виклики та можливості, які часто з'являються несподівано.

Що я можу зробити, щоб пролонгувати цю мрію? Я можу робити тільки те, що робив завжди - працювати далі і на сьогоднішній день робити все, щоб виправдати ту довіру, яку мені висловили у футбольному клубі Полісся, яку висловив президент. А далі - вже питання випадку. Того, що буде в житті: які події нас чекають, які висновки чи рішення будуть прийняті. Не варто жити в майбутньому, як і в минулому. Треба жити сьогоднішнім днем і насолоджуватись тим, що є.

- Чи бачите себе коли-небудь на чолі збірної України або клубу в топ-чемпіонаті?

- Ну, ви ж розумієте дуже добре, що будь-які рішення, які призводили до того, щоб я робив наступний крок у своїй кар'єрі - приймав не я. Якщо надалі розвиватись у цьому процесі, надалі бути корисним, надалі виправдовувати довіру тих людей, які мені її подарували, - то час покаже, де ми будемо. Сьогодні моє все - це футбольний клуб Полісся, який поступово крокує до статусу топ-клубу.

- Які кроки хочете зробити в найближчі 3-5 років?

Сьогодні ми живемо в такий час невизначеності, що важливо цінувати кожен момент і те, що маємо в даний момент. Чи міг я уявити собі, що через 3-5 років опинюся на посаді головного тренера футбольного клубу Полісся — клубу з великими амбіціями у рідному чемпіонаті та країні? Єдине, що я міг робити — це працювати. Працювати, працювати й ще раз працювати, віддаючись процесу на максимум своїх сил.

Я планую діяти в тому ж дусі. А що буде потім? Потім все залежить від обставин.