"Світлячок" від Анни Звягінцевої: експозиція, що досліджує наші емоції.

За декілька тижнів до відкриття виставки "Світлячок" я надсилаю своєму другові, колишньому студенту, декілька фотографій іншої виставки. Він відповідає: "У сучасному мистецтві так багато фоми...". Я перепитую, чи йому йшлося про форму. Він уточнює, що мав на увазі апостола Фому, який, як відомо, наважується вкласти пальці в рану Христу, аби переконатися, що той таки воскрес із мертвих.

На мою думку, це дійсно влучне спостереження, хоча й дещо сумне. Суть справи полягає не лише в задушливій ніжності, яка втрачає всяку абстрактність, а згодом і чуттєвість, а також у неможливості існування без дотику – "ми існуємо тільки тоді, коли відчуваємо дотик".

Що це за торкання? І що означає "бути, тільки торкаючись"? Цікавість і проникність, торкання, аби переконати себе: відчути, аби повірити; побачити, аби співчувати; боліти, аби бути. Тривання буття стає афектологічним триванням боління й культу травми.

Зображення: artarsenal.in.ua/ Експозиція про наші емоції

Можливо, ми все більше і більше актуалізуємо свою присутність через різноманітні форми репрезентації, щоб підтвердити свою активність у сучасному світі. Ми переживаємо емоції, ділимося ними, відкриваємо наші вразливості, і таким чином підтверджуємо своє існування.

З початком повномасштабного вторгнення виявилось, що це стосується не лише інституцій, а й людей, які в них працюють або для яких вони функціонують. Показовим прикладом став проект "Виставка про наші відчуття", що відкрився в МА у червні 2022 року, всього через кілька місяців після початку війни. Команда Мистецького Арсеналу переживала різноманітні емоції — не лише "біль і шок", але й "надію, завзятість, вірність, любов". Як зазначає кураторка Ольга Мельник у своєму тексті, "війна змінила наші плани і змусила зосередитися на новому досвіді, шукаючи мистецькі відображення власних почуттів". Виставлені роботи з колекції на той час, здавалося, не мали особливого значення, але вони відображали емоції — внутрішні, особисті переживання співробітників інституції.

Зображення: artarsenal.in.ua Виставка, присвячена нашим емоціям.

Наступні експозиції, за винятком кількох особливих випадків, стали продовженням цього тизеру. Вони зосереджувались на різноманітних, більш чи менш актуальних темах, проте практично завжди піднімали питання "наших відчуттів", часто в подібному контексті (можливо, через постійний склад команди кураторів та художників).

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Увага до рутинного, фіксація непоміченого, недовершеного й нерезультатвного, початків думки, яка нікуди не приведе, або ж памʼяті про відчуття створюють виставку "Світлячок". Кураторка Наташа Чичасова називає її портретом Анни Звягінцевої. Хронологічна інверсія дозволяє глядачеві рухатися простором МА від останніх робіт художниці до більш давніх, створених у 2013 році. Сумнів тут стає таким самим важливим, як і дія, яка є випадковою реалізацією чистого потенціалу.

Зображення: Олександр Попенко Анна Звягінцева працює над підготовкою експозиції "Світлячок".

Художниця у своїй творчості орієнтується на власні емоції. Тілесний аспект цього переживання виникає з дотику, який слугує способом пізнання навколишнього світу та власного "я". У першій залі виставки відвідувач має можливість пройти через величезну, масштабовану сорочку самої Звягінцевої. Це місце, де можна знайти тепло, відчути спільність, навіть перебуваючи за тонкою білою, вразливою тканиною. Можливо, саме ця вразливість відкриває можливість відчути синергію, зосередитися на напівутраченому, почути те, що в інших умовах могло б залишитися непоміченим.

Кожна робота так чи інакше стосується війни. Складені пейзажі, написані так, як ми бачимо на фотографіях, власних чи військових. Деякий час після обстрілів ми блюримо, розмиваємо ці пейзажі, аби було неможливо визначити чітку локацію й так убезпечити себе від повторного обстрілу. Проте бачачи подібні пейзажі, ми продовжуємо вдивлятися в них, аби якщо не впізнати чітке місце, то побачити там звичні обриси дерев, трави, рельєфу. Проте під час варварської війни зʼявляється те, що я назвав би недоступним пейзажем -- він знаходить своє формальне вирішення в абстрактних, проте "реалістичних" роботах Звягінцевої.

Зображення: facebook/Mystetskyi Arsenal Виставка "Люмінос"

На одній зображене ніжне, поетичне, в дусі Волта Вітмена чи Сая Твомблі листя трави. "Трава виросте, що б там не було", -- каже Звягінецва. А поруч "Сталий костюм для окупанта" нагадує про жінку, яка у 2022 році радила окупантам класти насіння соняшника в кишені, щоб те проросло. Проте відносність відчуття безпеки, острах вільно бігати по траві з дитиною навіть далеко за межами території воєнних дій залишається в памʼяті художниці. Нетравматизований погляд доступний лише камері, яка вільно і спритно блукає в траві.

Як Гомерова Пенелопа чи Еліза з казок Андерсена (остання є алюзією, яку згадує художниця), Звягінцева втілює у життя ідею: "шиття заповнює час, поки ми очікуємо на наших військових-друзів". Матеріальність перетворюється на "розчинну, прозору, але водночас дуже живу", як зазначає Чичасова, і стає актуальною для всіх. Фіксація повсякденної діяльності виявляється рятівним острівцем під час криз, які переживає кожен з нас. Непомітність цього явища є природною, але все змінюється, щойно ми спрямовуємо увагу на безглуздий рух кулькової ручки під час бесіди чи випадково згорнуті фантики цукерок, які перетворюються на скульптури. На щастя, "війна виявилась неспроможною знищити нашу здатність мріяти та бачити красу".

Зображення: facebook/Mystetskyi Arsenal Виставка "Люмінос"

Уявіть, що ми направляємо це світло на себе, на кожного з нас і на всі речі навколо. Це світ без хронології, де немає потреби економити енергію, і всі обмеження зняті. Світ, нас населений істотами, які мертві, але здатні до саморефлексії, де історія дійсно завершилася. "Світлячок" висвітлює ті речі, які варто залишити без жодного сенсу, окрім їх власного, притаманного. Якщо він взагалі існує. Але якщо в цьому світі раптом стане нудно, завжди можна прийти і створити сенс, обдарувати ним. У царині мертвих, здавалося б, вистачає часу для обох способів споглядання.

Назву виставки запропонувала художниця, яка бачила світлячка один раз у житті -- у 2018 році. Утім усі цікавинки про світлячка ("їдять одне одного", "пускають кров для самозахисту", "економлять енергію", "влаштовують світлові шоу") інтуїтивно виявилися дуже доречними. "Світлячок", отже, є тим обнадійливим світлом, яке існує попри все, існує в найтемніші часи, дозволяє триматися разом тоді, коли, здається, втрачено все. Саме зараз ми так потребуємо цього світла й надії.

Зображення: facebook/Mystetskyi Arsenal Виставка "Люмінос"

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

7 березня 2025 року, на день після відкриття експозиції "Світлячок", Нікіта Кадан у Voloshyn Gallery представив реконструкцію виставки "Тривога", яку він організував під час перших днів повномасштабного вторгнення. Художник описує цю виставку як таку, що не мала б бути побаченою, називаючи її "виставкою заради виставки" — справжньою розкішшю. Мистецький Арсенал також володіє такою розкішшю, проте є деякі нюанси.

Виставка під назвою "Світлячок" відбувається в Мистецькому Арсеналі і триватиме до 4 травня.

Попри все: українські виставки 2025 року

Фото: Ілля Левченко Виставка 'Світлячок'

Зображення: facebook/Mystetskyi Arsenal Виставка "Люмінос"