Тарас Прохасько: Я ж уже говорив.

Після року з чимось (з копійками, як казали у ті часи) служби у радянській армії я отримав десятиденну відпустку. Треба було багато чого встигнути. У рідному домі був сам з бабцею і кицею з дитинства.

Отже, я спілкувався з бабусею, грався з кішкою, бродив по дому та насолоджувався малинами. Все було так само, як і в день перед мобілізацією, зазначає Тарас Прохасько на сайті Збруч.

Одного разу навіть поїхав до Львова. Подивитися виставу щойно створеного театру Курбаса. На виставу не трафив, але артистичну афішу про сад нетанучих скульптур зняв з якоїсь тумби коло етнографічного музею і заховав під фланелеву сорочку, бо так хотів до цього долучитися, що аж.

До речі, ледве встиг на рахівський поїзд того літнього ранку. Він вирушав до Львова через Франківськ о шостій нуль три. Я прокинувся, немов за наказом свого біологічного годинника, о шостій. О, як же! Швидко вдягнув штани і ту бажану м'яку картату фланелеву сорочку (це було особливе задоволення після тривалого носіння уніформи).

Поцьомав дрімотну бабцю, на якій лежала розкрита книжка - "ніч лагідна", за моєю порадою, сказавши, що ввечір буду. Дав киці, яка так і називалася - Киця, бо її сродне ім'я Аґрестинка (її у дитинстві хтось копнув у голову на цвинтарі, де могили голландських офіцерів, які померли у станіславівському таборі, куди німці запроторили усіх старшин війська Нідерландів, через що око стало смарагдовим і голограмним, наче зріз аґрестового плоду) не прижилося, надто багато треба би було знати складних асоціацій. Тай помчав.

До вокзалу залишався приблизно кілометр. Я відчував себе дуже задоволеним. За дві хвилини я добіг до місця. На щастя, в ті часи питання квитків не було особливо актуальним. Я вскочив у вагон, де протягом чотирьох ранкових годин можна було відпочити на третій полиці для багажу. Це було набагато зручніше, адже не доводилося змагатися за місце для сидіння. Повернення зі Львова не пам'ятаю, адже це сталося тридцять дев'ять років тому, і після того у мене було ще безліч подібних поїздок.

Але найважливішим у тій відпустці був мій друг. Такий, якого більше тяжко собі уявити. Такий, що потім певні міські спостерігачі мислили - чи не коханці ми часом.

Ми проживали кожен день на максимум, використовуючи всі можливості, які могли дати та отримати. Іноді трапляються такі миті, коли відчуваєш, що весь світ, мов у Птолемея, обертається навколо нас. Коли ми прагнемо налаштувати цей світ так, щоб він став більш впорядкованим, коли океани, не маючи достатньо шляхів, зливаються для єднання через вузькі та доступні ділянки суші. У розвинених країнах такі питання зазвичай вирішують за допомогою системи каналів.

В останній вечір відпустки я був у нього вдома. Трішечки випивали люксусових напоїв. Мені, після армійської абстиненції, цього було досить, щоби фантоми життєвих можливостей задомінували над чіткими печатями доступного.

І ще дуже важливий аспект, який потребує коментаря. Я ж був перед військом студентом біології. Почав вивчати закони біосу, які однакові для всіх. Така біологія страшенно далека від розмаїтої практики, то скорше теологія. Натомість усі-усі-усі близькі, рідні, знайомі і випадкові контактери, уповаючи на біологічність моєї недоосвіти, казали одне і теж: ти ж біолог, скажи, що підсипати під корчі картоплі, як злапати молів перед тим, як вони займуться розмноженням, що робити з зів'ялими цибулинами гіацинту, як правильно розчиняти прополіс у медичному спирті, в який бік тягнути шнур для клєматісу, скільки цукру втерти у літру абсолютно чистих ягідок обліпихи, аби ся не сферментувало по Різдві, як припасувати кріля до кріля, черепаху до черепахи, кріля до черепахи....

Таке трапилося у мого друга вдома. Тоді в нашому районі маленькі мурашки стали надзвичайно поширеними, прокладаючи свої чумацькі шляхи по стінах кухонь. Власне, вони нікому не заважали. Тихо та наполегливо рухалися, не відхиляючись від свого маршруту з таємничої точки А до невідомої точки В за межами поверху. А родичі друга запитують – як біолог, що можна зробити з цими створіннями?

Я колишній біолог, тепер я дослідник природи, сержант у відпустці, що втратив пам'ять і трішки вживав алкоголю. Ні, не в протилежному напрямку. Пам'ятаю, чому навчали в армії. А там йшлося про три види зброї масового знищення. Це підходить, адже цих мурашок тут безліч. Як науковець, який не впевнений, чи повернеться до своєї професії, але все ще цінує принципи екологічного співіснування, я починаю з останнього пункту.

Ну, є біологічна зброя. Це як? Треба знайти природних ворогів мурах і штучно заселити ними цей біотоп. А далі? Далі вони винищать мурах і заживуть тут собі любенько, тоді доведеться шукати наступну ланку харчового ланцюга... Нє, це ж може бути безконечним.

Добре, тоді - хімічний. Що ви маєте на увазі? Гази, хімікалії, трутка, тотальна заглада, вам доведеться знайти протигази, бо ватно-марлева пов'язка не рятує. Ні, ні, ні...

Отже, залишається лише те, що наближається до ядерного удару. А саме? Можливо, вибух газу або хоча б спринклерна система. Наносити удари по логістиці та центрам ухвалення рішень!

Ми мило попрощалися. Я йшов додому, думаючи про трагедію експертів, які знають, як би мало бути, і розуміють, що так бути не може.