У місті Бучачі проживав і творив видатний майстер Георг Пінзель.

Тернопільщина вражає своєю таємничістю та красою в кожному сезоні. Нещодавно ми ділилися враженнями про архітектурну перлину — Бережанський замок, відвідавши його в вересні. А минулі вихідні ми вирушили в захоплюючу подорож "Намисто Тернопільщини", яка стартувала з одного з найживописніших місць регіону — історичного Бучача.

Тут кожна споруда розповідає свою власну історію.

Ми вирушили зі Львова на світанку, прагнучи охопити якомога більше архітектурних шедеврів. Бучач, що розкинувся серед пагорбів Подільської височини, одразу ж вразив нас своєю атмосферою, дивовижною архітектурою та історичним духом, що відчувається в кожному камені. Тиша вулиць, легкий осінній туман і прохолодний ранок створили унікальну ауру. Здавалося, що ми потрапили у світ літератури, де час сповільнюється, а історія промовляє з кожного куточка.

Тісні вулички вели нас до серця Бучача, де розташована стара ратуша — один з найзнаковіших символів цього міста. Зведена в бароковому стилі в середині XVIII століття, ратуша вражає своєю архітектурною витонченістю. Її фасад прикрашений скульптурами видатного українського митця Іоанна Георга Пінзеля, якого називають українським Мікеланджело. Його роботи навіть експонувалися в знаменитому Луврі в Парижі.

Іоанн Георг Пінзель — це скульптор XVIII століття, чия особистість залишається об'єктом численних дискусій. Точна дата його народження, походження та справжнє ім'я поки що залишаються невідомими. Наш екскурсовод, пан Микола, висловив припущення, що Пінзель може бути не його справжнім прізвищем, і запропонував кілька інших можливих варіантів. Проте в мистецькому світі цей майстер відомий саме під ім'ям Пінзель.

Мешканці Бучача з гордістю зазначають, що саме в їхньому місті Пінзель створив свої найвидатніші твори. Він прибув сюди приблизно в 1750-х роках, коли місто було під владою польського магната Миколи Потоцького. Потоцький став покровителем художника і доручив йому виконати серію скульптур для головної архітектурної перлини Бучача — міської ратуші.

Фасад цієї споруди, спроектованої архітектором Бернардом Меретином, прикрашений скульптурами ангелів, лицарів та персонажів з Біблії. Кожна з цих фігур вражає надзвичайною динамікою та емоційним виразом. Як зазначає пан Микола, Пінзель "оживляв" дерево й камінь, досягаючи майстерності, властивої лише найталановитішим. На жаль, Пінзель не залишив по собі мемуарів або листування. Усе, що ми знаємо про нього, зберігається у його витворах мистецтва.

Коли дивишся на скульптури ратуші, важко уявити, що вони були виготовлені більше ніж 250 років тому. Вирази обличчя героїв передають різноманіття почуттів: від страждання і молитов до благословень і боротьби. У цьому й полягає велич Пінзеля.

Довгий час ім'я Пінзеля залишалося маловідомим за межами України. Проте у 2012 році його скульптури з львівського музею були представлені у Луврі, що стало справжньою сенсацією. Світ нарешті звернув увагу на українського майстра бароко, і багато дослідників почали стверджувати: "Його слід вивчати нарівні з Мікеланджело та Берніні."

Бучач поступово відновлює і популяризує своє мистецьке надбання. З 14 скульптур ратуші, які колись створив Пінзель, збереглися лише дев'ять, однак у дуже зруйнованому стані. Їхнім відновленням зайнялися львівські реставратори. А сучасний скульптор Роман Вільгушинський вирізьбив пам'ятник Іоанну Пінзелю, який 2014 року встановили у Бучачі біля ратуші. Вільгушинський також відновив пошкоджені придорожні фігури.

Попри руйнування, костел Успіння Пресвятої Богородиці відновили

Особливо хочу звернути увагу на костел Успіння Пресвятої Діви Марії, де, незважаючи на дві світові війни та руйнування, що відбулися за радянських часів, досі можна побачити роботи Пінзеля.

Під час Першої світової війни храм зазнав значних пошкоджень від дій російських військ. Основний вівтар та частина бічних вівтарів були знищені. Вцілілі артефакти були евакуйовані до Польщі. З родинних склепів у підземеллях костелу були вивезені останки Потоцьких, а на їхньому місці облаштували котельню. Протягом періоду з 1945 до 1991 року костел не функціонував і використовувався як складське приміщення. Після його повернення в 1991 році римо-католицька громада провела реставрацію сакральної споруди і встановила новий орган.

Чоловічий монастир є яскравим свідченням духовного та культурного розвитку регіону.

У самому центрі Бучача височить грандіозна споруда — чоловічий монастир отців василіян, заснований у XVIII столітті. Ця архітектурна пам'ятка нерозривно пов'язана з родом Потоцьких — магнатами, які залишили значний слід в історії міста. Комплекс монастиря, виконаний у стилі пізнього бароко, був спроектований видатним архітектором Бернаром Меретином. Скульптурне оформлення монастиря та церкви Святого Хреста було створено знаменитим Іоанном Георгом Пінзелем.

За словами пана Миколи, відновлення монастиря стало можливим завдяки отцям василіянам, які повернулися до Бучача в 1990 році. Історія Бучацького монастиря розпочалася з графа Потоцького, який не лише заснував його, але й щедро підтримав фінансово, забезпечивши стипендії для учнів, які навчалися в школі при монастирі.

Василіяни, славні своєю місіонерською та освітньою роботою, створили при монастирі навчальний заклад, де виховували дітей у дусі християнських цінностей, навчали їх читати і писати, латини, арифметики, а також знайомили з основами філософії.

Школа, що діяла при монастирі, відігравала особливу роль у житті міста. У часи, коли доступ до освіти був обмеженим, школа стала місцем, де хлопчики з навколишніх сіл отримували перші знання та духовне наставництво. Викладачі школи, а це були здебільшого монахи, дбали не лише про навчання, а й про моральне виховання своїх учнів. У навчальному процесі поєднувалися глибока релігійність і класична освіта.

Школа при монастирі виховала не одне покоління діячів, священників, учителів, громадських активістів тощо.

Сьогодні Бучацький монастир отців Василіян знову відкрив свої двері для вірян і відвідувачів. У його стінах продовжується чернече життя (як зазначив пан Микола, тут проживає 10 монахів. -- Г. Я.), проводяться літургії, а також функціонує бібліотека. Хоча традиційна школа вже не працює, дух освіти зберігається через катехитичні курси, молодіжні групи та культурні ініціативи, які активно підтримують монахи. Неподалік монастиря розташований Бучацький ліцей імені Святого.

Йосафата, який виховує юнаків. Тут навчаються хлопці віком від 13 років з Галичини, Закарпаття, сходу України та інших регіонів. Ліцей поліконфесійний -- тут здобувають освіту діти не лише греко-католиків, а й православних, інших конфесій.

Про Бучач можна розповідати багато, бо це не просто точка на карті. Це місце, куди хочеться повернутися. Місто, яке зберігає пам'ять, дихає спокоєм і заряджає любов'ю до рідної землі...