У Києві відбулася презентація нової книги Сергія Тримбача під назвою "Олександр Довженко. Від Пекла до Раю".

Це альтернативна біографія режисера, в якій здійснюються його нереалізовані в житті бажання

У Будинку кіно в Києві відбулася презентація нової книги Сергія Тримбача під назвою "Олександр Довженко. Від Пекла до Раю", яка нещодавно побачила світ завдяки видавництву "Дух і літера".

Сергій Тримбач, кінознавець, кінокритик та сценарист, займається глибоким дослідженням життя і творчості видатного кіномитця. Це вже його друга значна праця, присвячена Олександру Довженку, після численних статей у ЗМІ та книги "Довженко без гриму: листи, спогади, архівні знахідки", створеної спільно з Вірою Агєєєвою. У своїй першій книзі "Олександр Довженко: Загибель богів", виданій у 2007 році, Тримбач детально аналізував кінематографічну спадщину Довженка, підкреслюючи її багатогранність і складність. Він також досліджував взаємозв'язок його фільмів із суспільно-історичним контекстом, а також стосунки режисера з оточуючими - як з противниками, так і з друзями, а також з представниками влади тієї епохи.

Нова публікація "Олександр Довженко. Від Пекла до Раю" є більш мистецьким твором, який сам автор описує як "літературну гру".

"Це моя інтерпретація його життєвого шляху," - зазначив Сергій Тримбач в інтерв'ю для "Детектора медіа". "Звичайно, існують й інші варіанти, але оскільки Довженко вже давно займає важливе місце в моєму житті, я вирішив дозволити собі таку творчість. Коли ти тривалий час співіснуєш з героєм, як письменник чи дослідник, він починає отримувати певну свободу у своїх вчинках - і це потрібно враховувати."

Персонажем книги є і сам Тримбач: у ній він - Автор, який народився у 1895 році, сучасник Довженка, перебуває з ним на короткому зв'язку, іноді переписується. І здійснює ті його бажання, які самому кінорежисеру не судилося реалізувати у житті реальному. У фіналі оповіді, Довженко не помирає у 1956 році, а переїжджає до Франції, як того і справді колись хотів. "Він дуже хотів поїхати на ювілей французької синематеки, на якій його запросили. Він 26 років був невиїздним. У нього багато років були проблеми з серцем, і коли йому стало зовсім погано, лікарі, що приїхали, практично нічого не зробили - просто спостерігали. І він помер. Напевно, це було зроблено навмисно - ця версія у книзі також викладається. Він хотів зняти два фільми з Чарлі Чапліним. В книзі я виконав його бажання: переїхавши до Франції у 1956-му, Довженко знімає з Чапліним фільм "Король Нью-Йорка". До речі, вони у старості були дуже схожі один на одного".

У книзі Довженко постає як трагічна фігура. Власне, таким він і був насправді, адже творив у тих умовах, про які у 1991 році говорила Ліна Костенко у своїй доповіді "Геній в умовах заблокованої культури".

Довженко опинився на межі загибелі: у 1932 році його ім'я фігурувало у списках для арешту, - ділиться Сергій Тримбач. - Його доля була схожою на долі Леся Курбаса, Миколи Куліша та багатьох інших українських інтелектуалів. Від страшної участі його врятувала лише зустріч зі Сталіним, організована завдяки Юлії Сонцевій. Вона відіграла в його житті неоднозначну роль, але її зв'язки з владою дозволили йому уникнути неминучого. Довженко був, по суті, у статусі "людини на межі", призначеної на розстріл, проте, дивом, прожив ще цілих 25 років. Відтак, його життя набуло зовсім іншого сенсу... За кілька років до початку Другої світової війни він, фактично, став придворним режисером.

Тримбач підкреслює, що у західних кінознавчих джерелах Сталін часто згадується як "головний продюсер радянського кіно". Він ретельно ознайомлювався з усіма новими сценаріями та визначав теми для фільмів. Наприклад, концепція фільму "Щорс", створеного Довженком, походить від Сталіна, і існує режисерський сценарій з його коментарями. У одному з приміток, зокрема, зазначено, що Щорс є інтелігентною особою, яка не дозволяє собі грубощів, на відміну від того, як це зобразив Довженко.

Але під час війни Довженко порушив директиви "отца народов", написавши повість "Україна у вогні". "І ніхто - ні Хрущов, ні всі інші, кому Довженко її читав - суть цього тексту не просікли. Хрущов сказав: "Немедленно снимать!". А коли повість прочитав Сталін, він відразу побачив те, що там і було - що, по суті, йдеться про якусь незалежну Україну, яка веде свою незалежну, осібну, автономну війну з нацистською Німеччиною. Там нема ніяких росіян - воюють українці. Сталін побачив якусь ізольовану від СРСР територію. Що для нього означало "український націоналізм". У своєму щоденнику Довженко записав, що йому тоді сказали: "Никакой Украины нет!", - розповідає Сергій Тримбач.

На презентації книги були присутні актори й акторки - Євген Нищук, Сергій Калантай, Ніна Капінос, Алла Сергійко - та інші кінематографісти, які читали спогади учнів Довженка, листи - його та адресовані йому.

Стус міг би висунути Довженку звинувачення за його компроміси, чи не так? Але він цього не зробив. Безкомпромісна Ліна Костенко могла б це зробити, але також утрималася. Вони обидва усвідомлювали та визнавали велич його життя: для нього найважливішою була Україна. Так, він йшов на компроміси зі Сталіним, але робив це не лише для власного порятунку, а щоб зберегти Україну – навіть у тій складній, заплутаній ситуації, в якій вона опинилася під радянським режимом. Якби не ці люди – Довженко та його покоління, що встояло і вижило, України, якою ми знаємо, сьогодні б не існувало, - стверджує Тримбач.

Під час презентації видання "Олександр Довженко. Від Пекла до Раю" відбулося і представлення книги "Іван Миколайчук. Містерії долі" ("Дух і літера", 2021, 2023 р.р.), з якою Сергія Тримбача номіновано на Національну премію імені Тараса Шевченка - 2026.

Читайте також: "Довженко: спокуса любов'ю"