Учениця Довженка, яка відмовилася від поїздки до Голлівуду і загинула в трагічних обставинах: дивовижна історія Лариси Шепітько.

Трагічна смерть і художня спадщина

Її називали однією з найкрасивіших режисерок радянського кіно. Вона знімала глибокі, просякнуті духовністю фільми та прожила занадто мало, щоб зібрати біля себе школу послідовників. Лариса Шепітько -- українська та радянська кінорежисерка, сценаристка, акторка, довкола постаті якої знову зчинився скандал за десятки років після смерті.

Рішення міської влади Львова про демонтаж меморіальної таблички на честь Шепітько викликало хвилю обурення. Проте представники адміністрації згодом уточнили, що стара табличка буде замінена на нову, в якій не буде акценту на радянському походженні режисерки.

Вона з'явилася на світ 6 січня 1938 року в Артемівську, який сьогодні відомий як Бахмут у Донеччині. Освіту здобула у Львові, де на її рідній школі встановили меморіальну дошку. Після цього вирушила до Москви, щоб навчатися режисурі. Стала однією з найпомітніших особистостей радянського авторського кіно 1960-70-х років, послідовницею Олександра Довженка та його учницею. Її спілкування з ним залишило глибокий відбиток на її творчості — навіть у найперших роботах відчувався глибокий психологізм і підняті моральні питання.

Перед тим, як почати свою кар'єру в режисурі, Шепітько виконувала невеликі ролі в кіно. Її талант привернув увагу таких відомих режисерів, як Ельдар Рязанов і Олександр Довженко, і вона з'явилася в епізодах фільмів "Карнавальна ніч", "Поема про море" та кількох інших малих проектах.

Лариса Шепітько розпочала свою кінематографічну кар'єру в 1963 році, дебютувавши з фільмом "Спека", який знімала на території Киргизстану. Ця стрічка принесла їй перші нагороди на Міжнародному кінофестивалі в Карлових Варах і на I Всесоюзному кінофестивалі в Ленінграді. Зйомки проходили в умовах 40-градусної спеки. Після цього були й інші проекти, які здобули міжнародне визнання, зокрема фільм "Крила", що демонструвався в Парижі, де талант і краса Лариси вразили таких зірок, як Лайза Мінеллі та Мартін Скорсезе.

У 1960-х роках Шепітько працювала над фільмом "Батьківщина електрики", сценарій для якого був створений на основі повісті Андрія Платонова. Однак радянська цензура заборонила його показ, і глядачі змогли побачити стрічку лише через два десятиліття. Що стосується іншого її твору, "Ти і я", то він зазнав значних змін від комісії, внаслідок чого первісна концепція Шепітько була втрачена.

У 1976 році Шепітько створила фільм "Сходження", знятий за повістю Василя Бикова "Сотников". Він здобув Гран-прі Берлінського кінофестивалю "Золотий ведмідь". Стрічка досліджує тему колаборації, цинізму колишніх партійців і морального протистояння.

Фільм "Сходження" зацікавив Френсіса Форда Копполи, який висловив бажання запросити режисерку до Голлівуду для роботи над новим проектом. Проте вона вирішила відмовитися від цієї пропозиції. Створення "Сходження" стало справжнім випробуванням для режисерки: зйомки проходили взимку, і їй доводилося проводити багато годин на знімальному майданчику в умовах сильного холоду. Закордонні медіа відзначають, що стрічка надає тонкий портрет війни, в якому чітко проглядається прихована релігійність образів Ісуса та Юди.

Лариса Шепітько трагічно загинула 2 липня 1979 року в автокатастрофі під час підготовки до фільму "Прощання", який згодом завершив її чоловік, режисер Елем Клімов. Він також створив про Ларису документальний фільм.

Раніше "Телеграф" висвітлював діяльність режисерки Кіри Муратової. Її внесок у світове кіномистецтво є значним, незважаючи на жорстку цензуру, яку встановила радянська влада.