Українці вражають своєю здатністю до перемоги, навіть коли не усвідомлюють власної потужності, - зазначила Забужко.

Українська письменниця Оксана Забужко у програмі Еспресо та Українського ПЕНу "Власні назви" розповіла про власний досвід участі в українських Революціях, власну роботу "Майдан проти матриці" та небезпеку перемоги соцмереж над традиційними світовими медіа

Ви прийшли до нас в особливий час — в річницю Помаранчевої Революції, Революції Гідності та Студентської Революції. Чомусь українці завжди обирали осінь для протестів. Схоже, що наше покоління не знає поразок: кожен з цих етапів завершувався перемогою, чи то Революція на граніті, чи Помаранчева Революція.

Це дійсно так. Я б навіть сказала, що це питання значно ширше. На наше покоління лягла основна відповідальність за відновлення незалежної України після розпаду СРСР. Цей процес є складним, непомітним і досі недостатньо дослідженим, ані істориками, ані письменниками. Ми перейняли з Москви наратив про так звані "лихі 90-ті", де акцент робиться на злиднях і жахах того часу. Тут відчувається вплив чорнушного радянського кінематографа та успіх румунської "Нової хвилі", оскільки українські режисери в 20-х роках XXI століття почали знімати про руїни 90-х. Проте саме наше покоління, виходячи з цих самих руїн, відбудовувало країну. На початку повномасштабного вторгнення в 2022 році стало зрозуміло, що ми зуміли створити досить пристойну, більш-менш комфортну країну для життя, порівняно з нашими західними сусідами. Це також є своєрідною невидимою перемогою, яку ми не завжди усвідомлюємо.

Проте ця перемога, наприклад, вселила в мене впевненість, що навіть у березні 2022 року я не мав жодних сумнівів у нашій перемозі.

І у мене не було.

Наразі я абсолютно впевнений у своїх переконаннях. Це пов'язано з тим, що кожна революція, кожен протест, кожна боротьба в нашій історії завершувалися тріумфом. Я добре пам'ятаю вас на Майдані на початку листопада 1990 року. Тоді вам було 30 років, і ви разом з іншими письменниками також долучилися до акції голодування. Це була ваша одноденна акція протесту. З вами була Соломія Павличко, Ігор Римарук, а в інші дні приходили й інші представники літератури. Чи пам'ятаєте ви, як ви тоді уявляли своє майбутнє? Коли ви сиділи на сходах площі Жовтневої революції, що саме проходило у вас в думках?

Що нарешті совок кінчається, валиться. Озвучені вимоги студентів, серед яких найперша і найважливіша тоді була не та, котра фігурує сьогодні у Вікіпедії та в усіх джерелах, як ніби головна перемога - "Зняли Масола". Звісно, це теж показово, наочно та красиво. Тут є оцей момент негайності і незабарності. Але там лунали важливіші вимоги, з них найперша -- служба українських хлопців в армії виключно в межах української СРСР. Це повернення до законодавства нехай і Радянської України, але 20-х років, тобто доголодоморної України. Тоді боялися українців брати в червону армію, бо українці були зв'язані ще з національно-визвольним рухом, всі були петлюрівці і їм не довіряли. Це вже після Голодомору можна було робити з нами, що завгодно.

Але там були дві антиколоніальні вимоги. Перше - це армія, і друге - це "ні" союзному договору.

Отже, друга ключова причина, адже саме це стало підґрунтям Революції на граніті. Вся суть протесту полягала в тому, що нас знову намагалися втягнути в якийсь новий союз, і це, до речі, було частиною плану. Сьогодні, через 25 років, ми знаємо про це завдяки опублікованим переговорам між Єльциним і Бушем, а потім з Клінтоном. Тепер ми можемо оцінити, наскільки важливим і вирішальним виявився цей внесок.

Це був останній студентський рух, що сплівся з робітничими прагненнями. У той момент, коли вперше за пам'яті сучасників люди пройшли маршем Хрещатиком не на 7 листопада, "червоний день календаря", під портретами вождів чи членів політбюро, а коли студенти вийшли з саморобними плакатами, а київські робітники влаштували страйк на підтримку студентів — це стало знаковим моментом в історії. Ми почали йти шляхом Польщі, де всім відомо, що сталося в 1989 році, і які наслідки це мало. Перемога робітничого руху над комуністичним режимом, що залишався під впливом Москви, була настільки помітною і заразливою, що Кравчук, усвідомивши ризики, зрозумів: Москва далека, а ось тут, під вікнами, — ті, від кого залежить його влада. Він усвідомив, що мусить пристосуватися до цієї історичної хвилі.

Ви згадали про розсекречені переговори Кравчука з президентами Бушем та Клінтоном. Незабаром, всього через кілька місяців, ми станемо свідками виступу Буша, в якому він заявить: "Американці не підтримують тих, хто прагне до незалежності лише для того, щоб замінити одні тиранії на інші, локальні деспотизми. Вони не стануть на бік тих, хто пропагує саморуйнівний націоналізм, що ґрунтується на етнічній ненависті". Це стане сигналом до розуміння всіх складнощів, які нас очікують.

Пам’ятаю момент, коли ми отримали телеграму з Ратгерського університету, в якій студенти висловлювали свою підтримку. Я читаю цю телеграму, і в той момент мені здається, що вся Америка стоїть з нами, кричачи про свою підтримку і любов. Але згодом, через рік чи два, я опинилася на Заході і почала усвідомлювати, що реальність зовсім інша. Чи усвідомлювали ви тоді, що ситуація була не такою, як здавалося в той момент на Майдані?

Загальне піднесення, що ніякого союзного договору не буде, ось ми тут - це майбутнє, ось тут цілий Київ на площі. Київ, який ще вчиться, який ще боїться говорити одним голосом. Це була дуже характеристична якість юрби. Ось цей тодішній, наш перший Майдан, який зрештою і дав ім'я Майданової Незалежності, він був підтримуючий, але ще не був суб'єктом. Я пам'ятаю, коли в натовпі хтось починав гукати "Ганьба" чи "Слава", людям було ніяково озиратися, бо ще не було звички. Відчуття спільнотності ще не було вироблено. Це була лише генеральна репетиція ось цього самого відчуття, яке в усій красі себе проявило вже через 14 років під час Помаранчевої Революції на тому самому Майдані Незалежності. Але загальне відчуття, що назад дороги немає, ми натисли на кнопку, історія летить, а її вітер дме нам в обличчя, почалося наприкінці 80-х - на початку 90-х років.

Я не була значно просунутішою за більшість українських інтелектуалів того часу, які щиро вважали, що після здобуття незалежності все піде гладко. Але згодом стало зрозуміло, що незалежність — це не разовий акт, а тривалий процес, що супроводжується усвідомленням та розчаруваннями. У моєму житті був Юрій Володимирович Шевельов, і я мала честь зустрітися з ним у Нью-Йорку в травні 1991 року. Тоді лишалося всього чотири місяці до підписання Декларації Незалежності. Я, молода та сповнена натхнення, приїхала з України, сповненої ідей і планів, і він запросив мене до себе. Я ділилася з ним своїми думками, а він подарував мені свою збірку есеїв "Третя сторожа" з особистим написом. Він зазначив: "Зверніть увагу, є одне есе про Ісландію під назвою 'Незалежність і що далі?'" Я зрозуміла, що він натякає на певні труднощі, і це мене розчарувало. Я думала, що попереду тільки світлі перспективи.

У мене була незабутня сцена з Дмитром Павличком, коли він завітав до нас на Майдан. Я стояла поруч з мамою та нашими друзями, і раптом вигукнула: "Ну все". Адже навколо було море людей, які ставили квіти, і в ту мить я усвідомила, що ми маємо таку величезну спільноту. Це був 90-й рік, ми вперше зустрілися, і я знову повторила: "Ну все". А Дмитро Васильович відповів: "Ні, це ще не все". Я тоді була дуже розчарована його словами, адже вони справді зіпсували мій настрій.

Знаєте, мені не до вподоби, коли мене називають "Касандрою". Ця тема мені не імпонує. Вважаю, що ви просто виконуєте роль інтелектуала, який здатен сприймати те, що залишається поза увагою інших.

Треба говорити про те, що ще попереду, а не лише про те, що вже сталося.

Вчора, розмірковуючи про нашу майбутню бесіду, я згадала ваш твір "Майдан проти матриці". Ви створили його в грудні-січні 2013 року, під час подій Революції Гідності.

Отже, це означає, що до моменту, коли на Майдані пролилася перша кров, все ще залишалося мирно.

Отже, ми говоримо про період між груднем і серединою січня. Ви висловлюєте думку: "Усі ми, хто нині перебуває в глобальній системі, незабаром зіткнемося з важливим системним перезавантаженням. І згідно з історичними обставинами, саме Україні випало стати центром цього перезавантаження. І з цим нічого не вдієш". Щоб зрозуміти, наскільки це точне передбачення, давайте спочатку розберемося, що ви маєте на увазі під терміном "матриця". Пропоную сформулювати коротке визначення: що таке матриця?

Є спроба це висловити. Я шкодую, що не встигла завершити цей текст. Проте я винесла важливий урок, який буду повторювати навіть через десять років після тих подій: кров знаменує завершення діалогу. Особливо це актуально, коли починаються розмови про те, що рано чи пізно потрібно буде знайти компроміс. Ні, зовсім не обов'язково, що всі війни закінчуються за столом переговорів. Існує безліч конфліктів, які завершилися безумовною капітуляцією агресора, і це той випадок, коли жодних домовленостей бути не може. Будь-яка спроба вести діалог з агресором є образою і запереченням вже пролитої крові. Кров — це знак завершення обговорення. Фізична агресія та гаряча війна — це теж вихід із діалогу. Перші постріли на Майдані та загиблі Вербицький, Жезнєвський і Нігоян — це чітка демонстрація розриву діалогу.

І тому матриця - це більше, ніж спроба узурпації влади. Звичайно, це не тільки якийсь нещасний Янукович, бо зрозуміло було відразу, що це не його творчість. Це творчість Путіна, а Януковича просто намагаються поставити, щоб зробити з України другу Білорусь. Але не вийшло цього самого київського аналогу Лукашенка ні з Кучмою, ні тим більше з усіма наступними сюжетами. Проте з'явився Янукович - нібито той, хто буде слухатись і грати роль за всіма прописаними йому нотами. А тут виявляється велика несподіванка для Росії, вона кожного разу трапляє з Україною в цю пастку, коли виявляється, що є ще на цій території населення, яке має власну думку з приводу того, що відбувається, на відміну від Білорусі та Росії. Оскільки в них цього немає в прошивці, вони ніколи цього не враховують. Як дальтонік може знати, що таке колір? Вони дійсно цього не знають. Ми бачимо зараз, що хоч по Курській області вже ходить ЗСУ, хоч від Ростова до Москви ПВК Вагнера з Пригожиним на чолі може спокійно проходити через міста і села, і населення тільки дивитиметься з вікон. Але в кожному разі все, що демонструє силу і владу, сприймається населенням на правах погоди-негоди, як об'єктивне, стихійне, атмосферне явище, з яким безгуздо боротися.

Ось ця матриця виступає як дещо більше. Матриця - як політична система, котра є найбільш досконалою персоніфікацією світового зла. Як функціонує система, заснована саме на злі, насильстві, нагинанні тих, хто слабший і хто не може відповісти, на запереченні, обнуленні всіх здобутків людства у плані політичного діалогу, досягнення консенсусу, оркестрування згоди між різними прошарками, класами суспільства, різними інтересами різних суспільних груп. Тільки одне має значення в матриці - хто головний Люцифер? Ось ця структура вертикалі, вертикаль власті, як вони кажуть, чи драбина "генерального мордобитія", як у Шевченковому "Сні". Це абсолютно геніальна метафора. До речі, у Шевченка йшлося не тільки про Російську імперію, йшлося про всі диктатури й тиранії, зокрема, в непробудимому Китаї та темному Єгипті, які побудовані на ось цій самій вертикалі і топтанні сильнішим слабших. Це антицивілізаціний вектор, тому що все, що пов'язано з цивілізацією, прогресом, свободою особистості та усім репертуаром тих цінностей, які ми традиційно залічуємо до європейських, - це все результат урахування слабшого, того, що суспільство домовилося, як дбати про слабших.

Зрештою, це основи політології, які вважаються очевидними в нашій спільноті. Я піклуюся не лише про тих, хто мені близький, але й про тих, з ким я відчуваю солідарність, емпатію та єдність, і з ким я пов'язую своє відчуття спільноти. Хоча я фізично не можу потиснути руки всім 40 мільйонам моїх співвітчизників і не маю можливості перевірити, наскільки вони «свої», існує концепція спільноти, з якою я себе ідентифікую. Ця спільнота стає моїм захистом, заради якої я працюю, і частиною якої я відчуваю себе. Однак усе це руйнується, і горизонтальні зв’язки зникають. У цій структурі немає місця для емпатії чи взаємопідтримки. У ній немає нічого, що пов'язує нас з подіями на Майдані. Існує лише драбина, на якій кожен прагне піднятися, скидаючи тих, хто вище, щоб зайняти їхнє місце і при цьому пригнічувати тих, хто нижче. Це дуже проста і примітивна форма соціального зла. Це те, що описували Джордж Орвелл та Олдос Гакслі у своїх антиутопіях. Цей вірус зла постійно існує. Матриця поширилася, немов ракова пухлина, по всій планеті. На 2014 рік це стало очевидним, але Захід просто злякався визнати, що чергова ілюзія прекрасної епохи без потенційних конфліктів, яка тривала з 1989 року, завершилася.

Кінець історії, як з’ясувалося, так і не настав. Я пам’ятаю, що в 2014 році Захід більше цікавився дискусіями про те, чи дійсно відбулося вторгнення, чи має Російська Федерація історичні підстави на Крим. Ці питання були важливішими для них, ніж реальні події, що відбувалися. Лише в 2022 році все стало на свої місця.

Ви висловили думку, що ця матриця поглинає світ. Я також відчуваю щось подібне. Всі ми маємо таку ж реакцію. На другий день після обрання Дональда Трампа президентом США багато людей у Фейсбуці писали: "Ну ось, тепер ми залишилися наодинці в дорослому світі". Чи поділяєте ви це відчуття?

Це відчуття я переживаю з 2014 року. Тому тут не було нічого дійсно нового, і я ніяк не пов’язувала це з Трампом. Для мене його перше президентство стало справжнім випробуванням, я відчувала глибокий сум за Америкою. Я по-своєму ціную цю країну або, можливо, навіть любила її. Важко підібрати слова, адже вона сильно змінилася з тих пір, як я провела там певний час, і я багато чим їй завдячую. В Америці були цінності, за які варто боротися. Я розумію, чому використовують слоган "Make America Great Again". Там існував дух демократичної рівності, відсутній у багатьох європейських країнах, де класова структура чітко визначає, хто є хто — від "мажорів" до "селюків". В Америці ж всі мають спільне походження — всі іммігранти, незалежно від часу їх прибуття. І хоча я можу гордитися своїм індіанським корінням, це лише підкреслює, що мої предки прибули сюди дуже давно, в часи, коли ще не було достатньо білих жінок для тих, хто шукав кращого життя за океаном. Це ставить мене в контекст, де в Україні часто не можуть зрозуміти цю ситуацію.

Коли покійний Джим Мейс спробував цим похвалитися, з нього одразу зробили нащадка бідних поневолених черокі. Казали, що саме тому він і зрозумів українську трагедію та зайнявся Голодомором, адже він черокі за походженням. Він не опирався, він з того сміявся, звичайно. Але це показник цілковитого, як вони називають cultural difference, просто драматичного нерозуміння того, як влаштовано американське суспільство і наскільки воно наївне, але абсолютно щире в своєму ліберте, егаліте, пратерніте, тобто цих цінностях американської революції, котрі у них дійсно прописані в усіх підручниках, котрих навчають дітей у школах. Я трохи ще воловила у 90-ті роки цю протестантську етику й дух капіталізму, який два століття в тій країні забезпечував суспільне багатство. Проте водночас я вловила і ту розгубленість від відсутності противника.

У своєму тексті "Майдан проти матриці" ви порушуєте питання, що матриця існує завдяки відсутності справжніх цінностей. Я цілком розумію вашу думку, особливо стосовно не лише американських, а й загалом західних цінностей. Спілкування із західними політиками чи дипломатами завжди давалося мені легше, адже я відчувала ці цінності всередині. Я усвідомлювала, що вони вірять у щось. На відміну від наших політиків, які, як мені здається, не мали цієї віри. Це була лише імітація. Більшість із них не відчувала справжньої переконаності, і це можна було відчути навіть на невербальному рівні. Що ж сталося з цінностями американців, якщо значна частина суспільства підтримує фактично антицінності?

Я би не сказала, що половина голосує за антицінності. Це різне розуміння цих цінностей, це загальна розгубленість американського суспільства від втрати тої певності себе, яку вони успадковували з покоління в покоління, і переконання, кажучи їхніми словами, що наші діти будуть жити краще, ніж ми. Ось це захиталося і рухнуло. Чому захиталося? Відповіді немає. Починається боротьба між демократами, які пропонують зосередитися на охороні здоров'я. Обама віддає Сирію Путіну і обіцяє перезавантаження стосунків з Росією. У результаті відбуваються всі ці історії як, наприклад, ганебна втеча з Афганістану. Країна, яка втратила роль світового поліцейського. Але в світі дуже складно без поліцейського. Хто тоді має спинити будь-якого пахана, який вилазить з криком, розмахуючи чи реальною ядерною битою, чи її імітацією, з криком, а я вам всім покажу, хто тут хазяїн в домі? Хто має повернути до порядку? Де той світовий поліцейський? Ніби відмовились демократи від цієї функції. Хто злив в унітаз Будапештський меморандум, як не демократи таки?

Під час першого терміну президентства Трампа я стала свідком жвавих суперечок між прихильниками республіканців та демократів. Мені було цікаво спостерігати за цими дебатами, адже хоча мій друг – демократ, що є інтелектуалом і професором університету – здавався мені ближчим, республіканець висловився: "Obama f**k Budapest Memorandum". Це не безпідставно. Після цього Іран почав активно розвивати ядерну програму, оскільки це стало сигналом про те, що США втратили роль світового поліцейського. Це означало, що кожна країна повинна озброюватися і рятуватися самостійно. Таке послання було зрозуміле для всього світу. НАТО і ООН не виконують своїх функцій, а всі ті цінності, що були проголошені після 1945 року, і які лягли в основу міжнародних інститутів, створених для забезпечення глобальної безпеки, виявилися під загрозою після 2014 року.

У результаті ми спостерігаємо, що одна половина населення підтримує цінності, тоді як інша виступає проти них. Це викликано тим, що самі ці цінності виявилися хиткими і поступово обернулися на свою спотворену сторону, оголивши свою давню гнилість і те, що дійсно функціонує, а що – ні. Багато негативу спливло на поверхню. У цих умовах дезорієнтована публіка, яка безпорадно озирається, намагається знайти когось, кому можна довіряти, але довіряти нікому. Адже криза політичного класу охоплює всю планету. Не варто обманювати себе: немає більше Черчиллів, навіть Чімберленів вже немає.

Ви мене змушуєте далі розвивати тему в дусі продовження статті 2014 року "Майдан проти матриці". Але це вже аналіз, відколи почалася криза політичного класу. Нинішня криза демократії - це великою мірою криза політичного класу. Про це багато писав, до речі, Умберто Еко, який проаналізував у своїй роботі "Очі Дуче" це на прикладі Берлусконі. Він розкішно показав перетворення політики на шоу-бізнес, синтез політики і шоу-бізнесу. Тут ми вертаємось до Рейгана нашого, котрий першим приніс ось цей самий елемент шоу-бізнесу в політику, і котрий на тому дуже добре голівудився як професіонал. Тут справа не в тому, чи республіканці погані, а демократи хороші, чи навпаки. Справа у загальному ціннісному замішанні в умовах глобальної кризи. І США виступає просто як найбільш таке показове, виразне, і найлегше для аналізу дзеркало. Бо, скажімо, в кожній країні Європи воно ще ускладнено особливостями своєї локальної історії, яку ми знаємо погано.

Для багатьох українців Європа досі залишається єдиним, але абстрактним концептом. Постійно виникає необхідність пояснювати, що Європа не є однорідною, і кожна нація має свої власні недоліки та внутрішні конфлікти. Російська пропаганда вміло використовує ці слабкості, підкреслюючи їх у своїй інформаційній війні. Важливо не ігнорувати цей зовнішній вплив. Пропагандистські наративи, такі як ті, що поширює "Раша Тудей", безперешкодно діяли на Заході з початку XXI століття, формуючи уявлення про те, як вони нібито борються з фашизмом на території України, яка, на їхню думку, повинна залишатися під контролем Москви.

Я прочитала текст на Wall Street Journal про медіа і Трампа, взагалі про ситуацію з американськими медіа. Я не очікувала, але мене це вразило. Понад 50% користувачів TikTok отримують тільки з цієї соцмережі будь-яку інформацію. CNN втратила майже половину своїх глядачів. Середній вік глядачів телебачення: Fox News - 69 років, CNN - 68 років, тобто аудиторія старіє. Телебачення традиційне підміняють соціальні мережі. Мені здаються абсолютно апокаліптичними ці речі. Я хочу запитати вашу думку, що дає вам оптимізм чи віру в те, що з цієї історичної кризи, ми, на полі яких якраз і ведеться битва, маємо шанси?

Це не лише можливості. Ми продовжуємо підтверджувати нашу здатність до перемоги, навіть коли усвідомлюємо лише частково, на що здатні. Я згадую, як у 2014 році писала своїм американським друзям про те, що ми вже дорослі в нашій країні, і намагалася пояснити, чому Росія може бути небезпечною. Два роки потому, коли Трамп прийшов до влади, вони почали серйозно задумуватися над цими словами. Тоді ж ті ж самі люди зізнавалися мені, що навіть не могли уявити такого розвитку подій.

Протягом 33 років війни ми вже не раз стикалися з подібними ситуаціями. Важливо пам’ятати, що з 1991 року в Москві сприймали втрату України як непередбачуваний інцидент, який потрібно усунути в найближчій перспективі. У 1994 році вони сподівалися знищити Україну, коли Білорусь була взята під контроль, вважаючи, що Кучма виконує аналогічну роль. Проте в Україні відбувся Майдан, Революція на граніті, і з’явилося активне громадянське суспільство, яке стало неможливо ігнорувати. Наша колишня номенклатура, включаючи КГБ, була налякана. Вони усвідомлювали, що народ може вийти на вулиці.

Якщо матриця виступає як засіб для створення цілком вигаданої реальності, де можна штучно формувати будь-який світ і через медіа, включаючи Russia Today, впливати на свідомість мільйонів людей, яким чином ми можемо донести свою істину до світу?

Ми вистояли в 2014 році. Хоча я не вірила тоді, що ми вистоїмо. Попри те, що напередодні у нас було повних 15 років повної інформаційної окупації. У нас під російським контролем були практично всі медіа, незалежно від того, чи вони виступали за владу, чи за опозицію, як це формулювалося тоді, коли українське суспільство кололи так, як нині розколоте американське. Били, били і не розбили. Мільйони українців, які всі ті роки дивилися "Бригаду", "Ліквідацію", "Кадетів", споживали усю ту люту макулатуру, якою був завалений по саме нікуди український ринок із сусідньої Росії.

Звідки раптом ці люди весною 2014 року встали і вийшли на вулиці проєктивної Новоросії, від Харкова до Одеси почали писати, що їхні регіони - це Україна, і розмальовувати жовто-блакитними кольорами вулиці і все, що завгодно? Саме цей народний протест не дав відбутися "рускій весні". Стріляти у відповідь, коли прийшли вже зі зброєю на той самий Донбас, це теж був вибір українців, які весь цей час дивились телевізор, який був наповнений тим часим гидотним контентом, що і в Росії, бо про український говорилося, що це не формат. Нічого українського в українських ЗМІ на тоді вже не було. Звідки всі ці люди довідались, що вони українці, які не хочуть в союзу з Росією і взагалі хочуть продовжувати далі своє окреме незалежне життя? А очевидно, звідти, що не є нагинальною людська психіка, попри всі зусилля всіх спецслужб планети.

#Кінофільм #Українці #Україна #Росія #Державна пропаганда в Російській Федерації #Північна та Південна Америка #Китай (регіон) #Західний світ #Європа #Facebook #Київ #Одеса #Москва #Суспільство #Революція Гідності #Студент #Хрещатик #Помаранчева революція #Євромайдан #Матриця (математика) #Діалог #Письменник #Білл Клінтон #Радянський Союз #Демократична партія (США) #Віктор Янукович #Республіканська партія (США) #Дональд Трамп #Кров #Білорусь #Революція на граніті #Політичний клас #Голодомор #Есе #Емпатія #Інтелектуальний #Володимир Путін #Соціальна мережа #Сполучені Штати #Дмитро Павличко #Оксана Забужко #Леонід Кравчук #Борис Єльцин #Друга Польська Республіка #Леонід Кучма #Майдан Незалежності #Олександр Лукашенко #Джордж Буш-молодший #Збройні сили України #CNN #Нью-Йорк #Курська область #Ростов-на-Дону #Ісландія #Фокс Ньюс #Новоросія #Умберто Еко #Джордж Оруелл #RT (телевізійна мережа) #Сільвіо Берлусконі #Організація Об'єднаних Націй #Рональд Рейган #Барак Обама #НАТО

Інші публікації

У тренді

forcenews

Використання будь-яких матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на данний сайт.

© Force-news - Сила інформації. All Rights Reserved.