Український архіолігарх та цукровий магнат Нікола Терещенко: шлях від керівника промислової імперії до видатного благодійника.

Магнат витрачав 80% (!) своїх доходів на благодійність, при цьому намагався тримати це в таємниці.

Протягом усього свого життя ця особа невпинно дотримувалася принципу: "Відданість суспільним справам". Нікола (Миколай) Артемійович Терещенко покинув цей світ 19 січня (1 лютого) 1903 року, досягнувши 84-річного віку, у колі своєї великої родини в Києві. Величезна церемонія прощання з цим почесним громадянином столиці Південно-Західного краю імперії Романових тривала два дні, охоплюючи як Київ, так і Глухів – місто на Слобожанщині, де він понад два десятиліття очолював місцеву владу. Саме в Глухові, в Трьох-Анастасіївському соборі, Нікола Терещенко знайшов вічний спочинок у родинному склепі.

Батько Ніколи Терещенка, Артемій Якович, був патріархом своєї родини та народився в 1794 році в селищі Локоть, яке розташоване на території сучасної Брянщини в Росії, на межі української Слобожанщини. Він походив з родини нащадків українських козаків і з ранніх років проявляв трудолюбство та здібності. Спочатку працював у крамниці купця в Глухові, який був столицею Гетьманщини в XVIII столітті. Незабаром Артемій вирішив відкрити власну справу, і йому вдалося досягти значних успіхів у торгівлі сіллю, організовуючи чумаків для рейсів на південь, до Таврії та Криму.

Саме Нікола, первісток Артемія Терещенка, став його найближчим помічником. Після скасування кріпосного права у 1861 році Артемій почав активно купувати та орендувати землі у поміщиків, зводити нові підприємства та модернізувати старі, зокрема на території, де вирощувався цукровий буряк, переважно в Україні. Старший син не обмежувався лише чумакуванням; він також скуповував зерно та зводив великі зерносховища поблизу залізничних шляхів. Крім того, він викуповував спиртові та текстильні заводи, які зазнали краху через неефективне управління. Як і його батько, Нікола відповідально виконував усі свої контрактні зобов'язання та користувався бездоганною репутацією. Він також став одним з перших в імперії Романових, хто запровадив кредитування у співпраці з постачальниками.

Патріарх родини провадив широку благодійницьку діяльність, збудувавши у Глухові чоловічу і жіночу гімназії, банк, вчительський інститут, ремісниче училище, безкоштовну лікарню; відновив найбільший храм міста - Трьох-Анастасіївську церкву. Найближчі родичі продовжили його справу не тільки в рідному Глухові, але й у Києві та багатьох містах і селищах України, де знаходилися підприємства Терещенків.

1872 року стараннями сина Ніколи Артемій Терещенко нарешті став купцем першої гільдії (за два роки до цього він отримав спадкове дворянство з усім потомством по чоловічій лінії), за особливі заслуги та добродійну діяльність. Родина спочатку переїхала до Москви, а потім, вже 1875 року, до Києва. Саме в сучасній столиці України, в краї, де знаходилися найбільші та найпродуктивніші цукрові заводи, було засноване "Товариство цукробурякових і рафінадних заводів братів Терещенків". Отже, брати - Нікола, Федір та Семен - фактично за останнім наказом сивочолого батька розпочали вести справу разом. Проте кожен з них мав право залишити досить значну частку активів, якими розпоряджався самостійно.

Герб родини Терещенків був виконаний у жовто-синьому кольорі. На ньому було зображено сніп української пшениці; всю конструкцію тримають два леви.

Праправнук Ніколи Терещенка, французький підприємець Мішель Терещенко, який повернувся на батьківщину своїх предків і навіть обіймав посаду міського голови Глухова в 2015-2020 роках, у своїй книзі "Перший олігарх" зазначає: "Багато російських дворян були вражені вибором кольорів, які родина Терещенко обрала для свого герба. Навіть девіз 'Прагнення до суспільних справ' ('Стремлением к общественным пользам') сприймався в той час як вкрай прогресивний, а кольори герба виглядали абсолютно революційно. Уперше офіційний герб був повністю виконаний у жовтих і синіх відтінках, що символізують Україну". У 1873 році помер Артемій Терещенко...

Вражає, що Нікола Терещенко виділяв 80% (!) свого доходу на благодійність, причому завжди намагався не привертати до цього уваги.

"Видатними благодійниками для Києва була родина Терещенків і її голова - Нікола Артемійович Терещенко. Жертвуючи вельми великі суми для свого рідного міста Глухова, Нікола Артемійович і члени його родини не забували і Київ. Я не буду перелічувати ті установи, на які Н. А. жертвував значні суми, бо це зайняло б занадто багато місця, а вкажу лише на ті благодійні і освітні установи, які створені в Києві виключно за рахунок Н. А. Серед них пологовий притулок, безплатна лікарня цесаревича Миколая для чорноробів, нічліжний притулок, міське змішане училище, чоловіча 3-класна торгівельна школа. Якщо до цього додати жіночу торгівельну школу імені П. Г. Терещенко, нічліжний притулок з безплатними квартирами для вдів з дітьми імені Ф. Г. Терещенко і насамкінець ті крупні пожертви, які зробили сини Н. А. Олександр і Іван Ніколович, то стане зрозумілим, яке величезне значення має для Києва родина Терещенків", - писав київський журналіст і краєзнавець Сергій Ярон у фундаментальній книзі-альбомі "Київ у 80-х роках. Спогади старожила" (видавництво "Варто", 2017 р.; стор. 277).

Нікола Терещенко також брав активну участь у фінансуванні будівництва та реставрації численних православних храмів Києва, серед яких виділяються знаменитий Володимирський собор, церкви Миколи та Покрови, а також храм Святого Георгія. Він не залишав без уваги й рідне місто своєї молодості, Глухів, де за кошти родинного фонду Терещенків була зведена жіноча гімназія і безкоштовна лікарня святого Єфросинії.

Сергій Ярон у своїй праці звертає увагу на визначну роль підприємця та мецената Ніколи Терещенка в історії Києва. Він стверджує: "Не існує жодної благодійної або освітньої організації, якій Н.А. не надав би підтримки, хоч у менших, хоч у більших обсягах." Існує прислів'я: "Добре тому жити, кому бабуся ворожить", проте в Києві його адаптували, змінивши на: "Добре тому жити, кому дідусь ворожить", і цим дідусем вважався Н. А. Терещенко" (стор. 285).

Може, тому, через широку меценатську підтримку представників родини, на фамільному гербі Терещенків з'явився девіз: "Прагнення до суспільних справ". І до речі, Київ до 1917 року був містом де меценатська підтримка суспільного життя вважалася найбільшою в усій імперії; у жодному великому місті держави благодійництво не досягло таких висот і вражаючих результатів. Згадаймо лише таких стовпів меценатства у Києві, як Лазар і Лев Бродські, Семен Могилевцев, Павло Демидов (князь Сан-Донато), Олексій Якубенко, Павло Потоцький...

Ініціатива київських бізнесменів та благодійників стала основою для створення нашого міста унікального навчального закладу з майже 130-річною історією. Рішення про заснування відомого Київського політехнічного інституту було ухвалено 25 листопада 1896 року. Загальна вартість будівництва та обладнання склала 2,65 мільйона золотих рублів, з яких понад мільйон було зібрано завдяки добровільним внескам. Серед ключових меценатів були: Київська міська дума, яка надала 300 тисяч рублів, Нікола Терещенко разом із синами, які внесли 150 тисяч, а також цукровий магнат Лазар Бродський, що пожертвував 100 тисяч, та купець Микола Хряков, голова Біржового комітету, який додав 75 тисяч.

Серед меценатських ініціатив Ніколи Терещенка відзначимо такі: на його кошти засновано 5-ту чоловічу гімназію (в цьому будинку розміщено Національний транспортний університет); у колишній двоповерховій садибі Ніколи Терещенка на бульварі Шевченка (колишній Бібіковський), 12 з 1949 року працює Національний музей Т. Г. Шевченка. На Музей старожитностей та мистецтв (предтеча Національного художнього музею та Національного музею історії України), на спорудження якого до 1904 року було закладено 249 тисяч рублів, родина Терещенків витратила 108 тисяч!

А 1899 року, коли Ніколі Терещенку виповнилося вже 80 років, він пожертвував 100 тисяч рублів у 4,5% облігаціях Київського міського кредитного товариства на влаштування і обладнання парафіяльного училища на 300 учнів із двома відділеннями - чоловічим і жіночим. Надалі Нікола Артемійович узяв на себе утримання класів і музею училища, витративши 50 тисяч рублів у заставних листах Київського земельного банку в тих самих 4,5%. Після смерті Ніколи Терещенка 1903 року його благодійну справу продовжив один із синів - Олександр і онук Михайло. Загалом Терещенки витратили на викуп садиби Ждановського і побудову училища до 1906 року, коли відбулося відкриття, 425 тисяч рублів. На жаль, зараз це дуже занедбана будівля, в якій з 1965 року розміщується Національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, відомий більше останнім сексуальним скандалом.

Цікаво, що в цьому, тоді ще новому будинку в 1917 -- 1919 роках знаходилася Українська державна академія мистецтв; її першим ректором був видатний український художник, архітектор, графік Василь Кричевський.

Нікола Терещенко став одним із найуспішніших підприємців свого часу, впроваджуючи найсучасніші технології на своїх заводах і фабриках. Він здійснив модернізацію земель, придбаних у збанкрутілих поміщиків, та організував на них інноваційні підприємства. У межах родинного бізнесу він керував величезним регіоном на Лівобережжі України, що охоплював сучасні Сумську область з центром у Глухові, Чернігівську, Харківську області та південно-західну частину Курщини (україномовний регіон, нині в складі РФ), а також частину Правобережної України, включаючи західну Волинь і північ Київщини.

У 1899 році мешканці Києва відзначали 80-річчя Ніколи Терещенка. Вулицю Олексіївську було перейменовано на Терещенківську, адже саме тут проживали члени родини Терещенків та їхні родичі Ханенки. У 1992 році, після здобуття незалежності України, цій вулиці повернули її історичну назву. Крім того, у 2009 році на території дитячої лікарні "Охматдит", що входить до складу Науково-практичного центру дитячої кардіології та кардіохірургії, встановили пам'ятник Ніколі Терещенку. Автором цього твору є відомий київський скульптор Олександр Михайлицький, і він увічнює пам'ять почесного громадянина столиці та видатного благодійника.

Спадок, який залишив по собі Нікола Артемійович Терещенко, досі виконує важливу роль у служінні українському суспільству.