Українське щастя у селі Воля Якубова. Це справжня "Козацька слобода" під назвою "Раковець"!

Правдива казка. Зазвичай так про побудовану у селі Воля Якубова на Дрогобиччині "Козацьку слободу "Раковець" відгукуються люди, які бодай раз побували, провели тут кілька днів

Дістатися сюди в літній період, коли палюче сонце не дає спокою, а люди намагаються втекти від спеки, практично неможливо. Місця резервують за кілька місяців до приїзду. Що ж таке приваблює туристів до еколандшафтних територій козацької слободи, розташованих на 24 гектарах дубового пралісу? На це запитання ми вирішили отримати відповідь від Лева Грицака, заслуженого лікаря України та генерального директора готельно-відпочинкового комплексу "Карпати" з Трускавця, який є головним ініціатором і натхненником успішного національно-патріотичного проекту, що втілений у Волі Якубовій.

-- Усе почалось із розмови з моїм заступником з господарських питань, світлої пам'яті Петром Станіславовичем Судою. На той час наш санаторій вже володів потужним підсобним господарством. Крім свиней на відгодівлю, цілу кінну ферму утримували. Свої кури, качки, гуси та індики мали. Та що там свійська птиця -- цілим вольєром з дикими тваринами та рідкісними птахами розжилися. Ніхто за таким показником, як якісне, добре збалансоване харчування для відпочивальників, не міг у Трускавці конкурувати з "Карпатами". Але ж під лежачий камінь вода не тече. "Треба було б, -- звернувся до мене з ініціативою Петро Станіславович, -- і про меню зі своєї риби для відпочивальників подбати, ставок в якомусь селі орендувати". Я його, звісно ж, підтримав. І тоді ми удвох, не відкладаючи справу до довгої шухляди, поїхали на прийом до тодішнього голови Дрогобицької райдержадміністрації Михайла Сендака, аби домовитись про оренду ставків для рибного господарства.

Нас тепло зустріли. Як повідомили в районній адміністрації, подібних місць у окрузі безліч — близько тридцяти локацій. Вислухавши всі пропозиції, ми вирішили спочатку відвідати Волю Якубову, де ще за часів Австрійської імперії існували ставки. Це вже багато про що говорило. Але, як нам пояснили, з того часу ніхто не приділяв цій локації уваги, і все занепало. Наші початкові побоювання підтвердилися: в деяких місцях колишня зелена оаза перетворилася на непрохідні зарості чагарників. Але це мене не злякало. Коли ми, пробираючись через густі зарості, нарешті підібралися до маленького острівця, що тепер прикрашає одне з шести озер-ставків "Козацької слободи" Раковець, я відчув, як у мені прокинулося хвилювання. В ту ж мить зрозумів, що це місце має потужну енергетику. "Це надзвичайно гарне місце, — сказав я Петру Станіславовичу. Тут потрібно створити базу для відпочинку".

Відразу ж загорівся, задум засів в голові. Через деякий час на "оглядини" до розвіданого удвох із моїм заступником місця для рибного господарства свою дружину привіз. Було це десь на початку березня. Як і у випадку з Петром Судою, важко далося нам пересування хащами. Але, врешті-решт, таки добрались до сухого місця, де, розвівши вогонь, кави попили, гарячими ковбасками закусили. Ось тут, звернувшись до жінки та нагадавши їй про свій задум, запевнив ії, що базу відпочинку побудуємо. Через 12 років, коли вже еколандшафтний парк "Козацька слобода "Раковець" на повну зафункціонував, і до нас перші відпочивальники почали приїжджати, дружина призналась, що тоді, під час свого першого приїзду до цього Богом обласканого місця, не повірила, засумнівалась у реальності задуманого мною проєкту. Мабуть, не вона одна мала подібні сумніви. Але тільки не я. Завжди знав, і був упевнений, що з Божою поміччю обов'язково побудуємо у Волі Якубовій таке місце для відпочинку, де всі прагнутимуть побувати. А побувавши раз, знову й знов вертатимуться.

Життя вчить нас усіх. Я неодноразово переконувався в цьому на власному досвіді. Це стосується і Волі Якубової. На початку нашої роботи ми, м’яко кажучи, не дуже вдалось. Очищення першого озера-ставка виявилося надзвичайно витратним. Це завдання виконала спеціалізована будівельна компанія, проте я не можу сказати, що їхня робота була на високому рівні. Вони могли б зробити все не лише якісніше, а й швидше, і значно дешевше. Але, як кажуть, маємо те, що маємо. Досить швидко я зрозумів, що для контролю всіх процесів на новому місці потрібно бути на місці. Тому я вирішив збудувати житловий будинок, щоб жити на території будівництва та мати змогу контролювати роботу підрядників, а також всі інші процеси, що відбувалися. Це рішення дало свої плоди. Очищення другого озера ми виконали власними силами. Для цього довелося придбати будівельну техніку — два екскаватори, бульдозер і два самоскиди "Татра". На очищення ставків пішло сім років. Ми вивезли величезні обсяги намулу, на який завжди є попит. Проте ми нічого не продавали. Більшість землі власники прилеглих господарств вивезли безкоштовно. Свою частину ми використали для створення "Лавандової гори", де висадили двадцять тисяч кущів лаванди. Це територія, де розташований наш пивзавод. Протягом семи років ми повністю очистили ставки. Як і планувалося, відразу ж після цього водойми зарибнили. Паралельно ми працювали на кількох будівельних майданчиках, одним з перших з яких стало зведення та освячення дерев’яної каплички.

Що слід обов'язково знати про наш еколандшафтний парк? По-перше, варто зазначити, що всі споруди виконані з дерева. Поруч із капличкою розташувався ресторан "Веселий козак", який збудовано виключно з диких лісових матеріалів. Усі будівельні елементи були доставлені з Карпат, а чотири великі колони, що підтримують дах, який нагадує церковний, були привезені з Верховини. Інтер'єр та оформлення ресторану виконані особисто.

Базу відпочинку, яку спочатку називали серед себе "Козацька слобода "Раковець", необхідно було зводити з урахуванням козацьких традицій та норм дерев'яної архітектури того часу. Це завдання виявилося не під силу кожному майстру. У цій справі мені значно допоміг мій давній друг з Турійська.

Я познайомився з ним ще до того, як його призначили головним лікарем санаторію "Карпати" в Трускавці. Тоді доля занесла мене на Волинь, де він має власне виробництво. Саме в його цехах ми замовили виготовлення дерев'яних комплектуючих для наших будиночків на воді. Для тих, хто ще не відвідував наш еколандшафтний парк, варто зазначити: будиночки на воді не є стандартними. Всі вони унікальні та обладнані всім необхідним. Я сам розробляв їхній дизайн.

Не всім відомо, що село Воля Якубова, на території якого розташована "Козацька слобода "Раковець", має свою славну історію. Тут 12 грудня 1890 року народився український державний та політичний діяч Андрій Мельник. Полковник армії УНР, Голова Проводу Українських Націоналістів, у 1938 -- 1964 рр. -- другий голова ОУН. Один із найближчих соратників засновника ОУН Євгена Коновальця.

Зрозуміло, що в часи партійно-радянського тоталітаризму було зроблено все для того, щоб стерти з пам'яті людей як правдиві відомості про село, так і будь-яку іншу інформацію, яка б проливала світло на родину Мельників. Невільно було знати, що батько майбутнього провідника ОУН Атанас Мельник, будучи війтом села, колегував із самим Іваном Франком. Це була освічена, патріотично свідома людина, яка дуже багато зробила для розвитку села. Його зусиллями з Дрогобича до Волі Якубової збудували дев'ятикілометрову шутровану дорогу. Атанас Мельник, і це зазначено у Вікіпелії, викупивши у 1904 році разом з о. Никифором Лещищаком сільську корчму, заснували замість неї читальню та осередок товариства "Просвіта". Якби у радянські часи на уроках історії у школах Дрогобиччини хтось з учителів згадав про це -- неминуче поплатився б. Втрата місця праці стала б найменшим покаранням.

Андрій Мельник був гордістю свого батька, успадкувавши від нього талант у господарстві. Він мав глибокі знання про лісові насадження, що зробило його ідеальним кандидатом для виконання важливої справи – догляду за лісом поблизу Волі Якубової, який належав митрополиту Андрейові Шептицькому. Цей ліс згодом став частиною нашого ландшафтного парку, що підкреслює його історичну цінність. На жаль, багато наших відвідувачів дізнаються про ці факти вперше, що спонукає нас не лише пропонувати атракції в козацькій слободі, а й організовувати екскурсії, щоб ближче ознайомити їх із Волею Якубовою.

Попри свою живописність і особливе місцезнаходження, село виглядає вельми занедбаним. Це стало наслідком жорстокої політики комуністичної влади, яка доклала всіх зусиль, щоб Волю Якубову перетворити на безрадісну місцевість, в якій людям нема чого шукати.

Два факти наведу. Після Другої світової війни до Сибіру з Волі Якубової вивезли власників 250 дворів. Це рівно половина села. У їхні хати вселили "перекинутих" з росії жителів. Скільки часу вже минуло, а дух москальський із села не вивітрився. Коли за моєю ініціативою для влаштування музею Андрія Мельника у Волі Якубовій було придбано сусідню з батьківською хатою, бо будинок Атанаса Мельника комуністи знищили, до працюючих на облаштуванні музею людей кілька разів теперішні нащадки переселених до Воля Якубової росіян підходили. "А що ви тут такого задумали?", -- непривітно, підозріло допитувались. Їм, звісно ж, не залежить на тому, щоб правда восторжествувала, щоб якомога більше українців мали можливість на власні очі експонати нашого музею побачити. Щоб, зрештою, у самих полуда з очей спала. Не хочуть правди знати. А ми не згідні. Робимо все, що в наших силах, для того, щоб село не тільки повернулось на круги своя, а прокинулось, повірило у своє майбутнє. Крім музею Андрія Мельника, до свого активу "записуємо" і деякі інші добрі справи. Це допомога стареньким, створення робочих місць для жителів села, участь у просуванні проектів, реалізація яких дозволяє долати створені упродовж багатьох років бар'єри для односельців Андрія Мельника. Довго, дуже довго тавро неблагонадійності не дозволяло їм належним чином гарну кар'єру побудувати. Та що там казати! За партійно-радянських часів Воля Якубова як адмінінстративно-територіальна одиниця припинила своє існування. Ліквідувавши село, тодішня нова влада приєднало його як вулицю Волянську до сусідніх Добрівлян.

Козацька слобода "Раковець" збудована в традиційному козацькому стилі, що має глибокий символічний зміст. Запорізькі козаки уособлюють вічне прагнення нашого народу до незалежності. Тому на самому початку було ухвалено рішення створити базу відпочинку санаторію "Карпат", яка згодом перетворилась на "Козацьку слободу "Раковець", з дотриманням традицій дерев'яної архітектури козацької доби. Ця традиція відчувається з перших хвилин. Щойно гості перетинають поріг слободи, вони стають свідками її атмосфери. Вражаючий в'їзд, оздоблений двома дерев'яними вежами, миттю привертає увагу і залишає незабутнє враження. Це не просто декор — це справжнє натхнення, яке готує відвідувачів до нових, незвичних вражень від нашого туристичного сервісу та приємних несподіванок.

Кожна діяльність, включаючи відпочинкові активності, вимагає ретельного планування. Ми вважаємо, що наша мета полягає не лише в тому, щоб забезпечити комфортний прийом, продемонструвати та розповісти нашим гостям про все, а й у тому, щоб допомогти їм відновити свої фізичні сили та зарядитися позитивною енергією завдяки нашим можливостям і ресурсам. На вході до нашої території відпочивальники можуть придбати 200 або 300 грамів пшениці і змолоти з неї борошно у мельниці, яка побудована за стародавніми козацькими традиціями. У ній є колесо та жорна, які приводяться в дію за допомогою шестерні. Хоча ефективність цього млина значно нижча, ніж у сучасних аналогів, ми свідомо обрали цей шлях, щоб зберегти автентичність. З отриманого борошна гості можуть насолодитися свіжоспеченими паляницями, які приготують у другій мельниці, що розташована всього за кілька метрів, і запропонують їм місцеві міцні напої. Все залежить від бажання наших відвідувачів. Ми забезпечили, щоб на самому початку свого відпочинку гості могли скористатися першими послугами нашого розгалуженого сервісу. І це лише початок! Ніхто з відпочивальників не залишиться без уваги: екскурсії, пропозиції відвідати різноманітні атракції та зони відпочинку на 24-гектарній території слобідки зроблять їхній відпочинок незабутнім.

-- У "Козацькій слобідці "Раковець" добре організовано харчування. Усі продукти -- екологічні чисті. На буйволячій фермі 16 тварин утримується. Є свої корови, кози та вівці. Цікава історія вийшла з двома отарами овець. Всього було придбано 140 голів. В Україні вівці цієї породи є лише в трьох місцях. Курдючне м'ясо має дивовижний смак, використовується для приготування оригінальних страв. Це зауважили, належним чином оцінили не тільки відпочивальники, а й інші любителі смачного, які, мабуть, у навколишніх селах проживають. Як наслідок, кількість утриманих овець катастрофічно зменшилась. Приплід настільки скоротився, що до уваги не вартувало брати. Можна сказати, що його не було. Що мав робити? Довелось реалізацію проекту з курдючного м'яса призупинити. І таке мало було. Вже кілька років у слобідці працює пивзавод. Для варіння пива використовуємо хміль, який самі й вирощуємо. Пропускна спроможність підприємства -- 1600 літрів продукту за один цикл варіння. Тривалість виброджування 21 день становить. Не лише своє пиво у "Раковці" варимо. Слобідка володіє ліцензіями на виготовлення багатьох міцних напоїв на травах, меді, фруктах. Якщо ж знову до пивоваріння повернутись, то слід додати, що варимо його з джерельної води. Для цього свій водозабір спорудили. Для просування нашої марки організовуємо дегустаційні дні. Відпочивальники, яких, крім всього іншого, автобусами з Трускавця, Моршина та Східниці доставляємо, зазвичай визнають, що такого смачного пива в Україні ніде не пили. Приємно чути, добрі слова гріють душу. Але так само вважають не тільки вони, а й визнані спеціалісти-професіонали, дегустатори. Це нас мотивує, змушує удосконалюватись, працювати над покращенням смаковим якостей, створенням нових сортів. Не лише традиційне пиво варимо, а й лавандове. Легкі, темні, важкі, різної густини та концентрації алкоголю сорти варимо.

-- Ця локація стоїть на найвищій місцині ландшафтного парку. Насипана з видобутим з озер, коли їх очищення проводилось, намулом. Висота -- близько 20 метрів. На вершині локації козацьку фортецю з гарматами спорудили. Подбали, щоб все виглядало, як за часів наших вікопомних предків, козаків -- войовників. Репліки у Кременчуці замовили, де до війни аналоги козацької зброї виготовляли. Не лише гармати, а й шаблі, списи, різний тодішній зброярський реманент. Козацька фортеця -- не єдине, що приваблює погляди відпочивальників. З Лавандової гори донизу тягнеться 100-метрова тюбінгова траса. До послуг тих, хто не байдужий до стрімких спусків на тюбінгу, обладнано витяг. Пішки підніматись на гору не потрібно. Як окрему тему слід виокремити розповідь про дорогу, яка до фортеці провадить. Прокладена вона не прямою лінією, а "трасою" довкола гори з поступовим набором висоти. По суті, це робить підйом легким та приємним для всіх, хто наважиться на невеличку мандрівку-сходження. Обсаджена 20 тисячами кущів лаванди у пору цвітіння схильна частина гори перетворюється у красу, від якою очей не відірвати. Є на що подивитись, чим насолодитись, хоча свого остаточного вигляду Лавандова гора ще не набула.

У різних місцях дороги до фортеці невдовзі знайдуть своє місце дитяче оглядове колесо та спортивні батути висотою 6 метрів. Восьмиметрову качелю на 22 місця розмістимо на окремому майданчику для атракціонів. Обладнання не тільки замовлено, все оплачено. Вже стоїть, знайшла своє місце гойдалка щастя для молодят з буськом нагорі. З обох боків дорога колоновидними сакурами засаджена. Впадає в очі, неможливо не помітити різьбленого з дерева козака на коні. Виглядає так, що до фортеці піднімається. Крім козака, який був вирізьблений під час одного з пленерів за участі львівських скульпторів, на горі, можна сказати, хоч і маленьке, але ціле козацьке військо з дерев'яних фігур "виросло".

Безстрашні воїни, стріляючи по ворогу з гармат, пильно свої володіння охороняють. Стоїть тут і сигнальна вишка, яка служила козакам для подачі звістки про наближення неприятеля. Сигнал подавався за допомогою вогню. Для цього через шнур запалювали розташовані у верхній частині вишки наповнені смолою діжки. Чорний дим про біду сповіщав. На другому поверсі приміщення пивзаводу, який також на Лавандовій горі побудований, розміщується оглядове кафе. Його дизайн, взагалі всі виконанні тут роботи -- наслідок творчих зусиль за участі столяра, будівельників та моєї. За моїм задумом оглядове кафе в майбутньому використовуватиметься ще й як VIP -- трибуна для спостереження за паралельними автомобільними перегонами. Ми вже на двогектарній площі побудували першу в Україні стаціонарну трасу для подібних екстремальних перегонів. Тут планували дендропарк створити. У принципі, від свого задуму ми не відмовились. Лише "скоригували" його, "порізавши" навпіл трасою для автомобільних перегонів. Що ще? Он бачите змонтовану на возі мобільну шашличницю. Не знаю, як у козаків, все це виглядало. Ми зробили її (сміється, -- ред.) без урахування козацького досвіду. У центрі гори торік на День українського прапора встановили дванадцятиметрову щоглу з великим жовто-синім полотнищем нагорі. Зроблено тут і обеліск, компонентами якого стали гільзи від ракет та снарядів, залишки застосованої під Києвом, Херсоном, Черніговом та інших місцях, звідки ненависного ворога відкинуто, зброї. За "шапку" споруди із написом "Борцям різних поколінь за незалежність України" служить щит з козацькими списами. Підніжжя обеліску "скріплено" уламками ворожої ракети, яку рашисти на Дніпро скерували. Розсписали для нас це "багатство" із встромленими в нього козацькими шаблями художники з Дніпропетровщини. Обеліск проглядається здалеку, видно його звідусіль.

На території "Козацької слободи" Раковець, що займає тринадцять гектарів, розташовані численні озера. Чотири найбільші з них утворюють каскад, а також є невеличке купальне озеро з пляжем. В Дрогобиччині важко знайти краще місце для плавання, засмагання та відпочинку на воді. Тут створено потужне рибне господарство, де можна знайти рибу на будь-який смак: коропи, товстолобики, деякі з яких досягли 30 кілограмів ваги за 12 років, а також ліні, карасі та соми. Окрім цього, у нас є окремий розсадник, де вирощують форель та осетра. Протягом усього року ми підгодовуємо рибу, щоб забезпечити її здоров'я та смакові якості. Історично, австрійці побудували ці ставки, адже кожен з них живиться підземними джерелами, що пояснює, чому вода в наших озерах така чиста та якісна. Щодо смаку риби, то, повірте, вона дійсно солодка. Я особисто не можу вживати форель, яку ми привозимо з інших господарств, адже до того, як потрапити до нас, її годують різними відходами. Тільки після двох-трьох місяців у наших водоймах, риба очищується та набуває справжнього смаку. Ми годуємо її якісним гранульованим комбікормом, виготовленим на нашому заводі, до якого додаємо різні поживні інгредієнти для покращення якості. Справжню смачність нашої риби не можу порівняти з нічим іншим у Львівській області. Щоб захистити озера від забруднення, ми обладнали власну каналізацію та очисні споруди за межами ставків. Вода проходить фільтрацію до стандартів чистоти, і лише потім потрапляє у річку, що витікає з наших ставків.

Не так давно було змінено цільове призначення ділянки землі сільськогосподарського використання, що належить "Козацькій слободі "Раковець".

"Її перевели" до фонду земель, призначених для оздоровчих цілей. Розпочали будівництво стрільбища. Ми плануємо завершити роботи до кінця травня, щоб незабаром мати можливість почати тренування та організовувати спортивні змагання. Стрільбище включатиме два напівзакритих тирі та один закритий. У одному з напівзакритих тирів довжиною 50 метрів передбачено стрільбу з карабінів. На другому поверсі розмістимо магазин зброї та боєприпасів. Наразі завершується створення громадської організації "Стрілецький тир". На третьому поверсі планується відкриття стрілецької школи, де всі охочі зможуть пройти навчання та тренуватися. Вірю, що така ініціатива вже назріла. Очікуємо, адже незабаром до навчальних програм можуть додати початкову військову підготовку, що дозволить учнівській молоді з регіону практикувати стрільбу та серйозно тренуватися. Другий тир, повністю закритий і довжиною 25 метрів, призначено для стрільби з пістолетів. На другому поверсі також буде пневматичний тир. Крім того, ми плануємо створити кімнату для занять сквошем – динамічною грою, в якій сподіваємося побачити багато бажаючих випробувати свої сили. Хочу відзначити, що для досягнення успіху в цій грі потрібна гарна фізична підготовка. Третій тир, останній з напівзакритих, в основному призначений для стрільби з дробових рушниць. Тут також будуть метальні машинки для стрільби по тарілках і мішень у вигляді біжучого кабана. До речі, мішень кабана в п'ятдесятиметровому тирі вже змонтована, і вона рухається. Тут можна буде стріляти з луків і арбалетів.

Що нам відомо про життя наших предків-горян? Хоча ми маємо певні уявлення, особистий досвід обмежений. Щоб познайомити туристів із побутом і традиціями, які наші предки дотримувалися протягом багатьох століть, було створено музей "Український хутір". Основною його атракцією є автентична дерев'яна хата, привезена з Карпат і реконструйована з дотриманням всіх традицій. У домі можна знайти не лише житлові приміщення, а й стодолу з хлівом, кузню з ковальським міхом та повним набором інструментів, які перебувають у робочому стані. Взимку відвідувачі можуть покататись на дерев'яних санях, які належали господарю, що працював у минулому столітті. На хуторі також живуть різні тварини: баран, вівці, кози, кролики та кури. Тут є навіть криниця глибиною 14 метрів, яка була викопана для потреб двору. Коли проводились роботи, багато туристів підходили до робітників, щоб дізнатися, для чого призначена довга жердина, яку вони називали колодязним журавлем. Щотижня хутір відвідують туристи, і ми завжди раді їх зустріти, проводячи екскурсії. Проте лише розповідями голод не втамуєш. Відвідувачі можуть насолодитися смачними стравами, серед яких навіть копчені ребра з коника. Не пропустіть нагоду відвідати дегустаційну залу, спустившись до підвалу, де вам запропонують вино та міцні напої власного виробництва. У нас також є пасіка на 14 вуликів. Ми виробляємо мед не лише для себе, а й на продаж. Наш мед відрізняється ароматом, кольоровою палітрою та смаком, які важко знайти десь ще. Це пояснюється тим, що бджоли збирають нектар з двох джерел: з лісів, де ростуть вікові липи, та з полів, засаджених медоносними культурами. А якщо додати до цього дендропарк, засаджений фруктовими деревами та лікарськими рослинами, стає зрозуміло, чому наш мед такий смачний і корисний.

Неподалік від нашої пасіки ми вирощуємо сировину для пивоваріння. Перший урожай хмелю ми зібрали минулого року. Усе, що у нас є, вирощується власноруч.

У 2022 році на території "Козацької слободи" "Раковець" відбувся перший всеукраїнський фестиваль історичної пісні та поезії під назвою "Шабелина". Це подія, яку ми плануємо робити традиційною та проводити щороку. Проте війна, на жаль, внесла свої корективи в наші плани. Після 2022 року фестиваль не проходив, але ми обов'язково відновимо його, щойно зможемо зупинити ворога та забезпечити мир. Це дійство дійсно необхідне. На перший фестиваль приїхало кілька тисяч гостей, і ми чесно кажучи, не очікували на таку величезну кількість людей. Автомобілісти змушені були шукати місце для паркування не лише у Волі Якубовій, а й на дорозі, що з'єднує село з Добрівлянами. Перед початком фестивалю протягом 45 хвилин відбувалася театралізована репліка бою між українськими січовими стрільцями та московськими військами. Як і колись, у бою взяла участь кавалерія, лунали постріли гармат. Щоб додати реалізму до постановки, ми підпалили спеціально придбану дерев'яну хату. В небі підняли повітряну кулю, а згодом, для посилення враження над полем бою пролетів гелікоптер. Через деякий час увагу всіх присутніх привернули два літаки, що пролетіли над фестивалем.

Пілоти вразили глядачів вражаючими маневрами вищого пілотажу. Свято стало справжнім успіхом. Концерт за участю відомих виконавців історично-патріотичних пісень тривав до пізнього вечора. В програмі було багато конкурсів, зокрема, серед читеців. Пройшло вже два з половиною роки з того часу, але кожен може побачити це фестивальне дійство. Для цього достатньо перейти за посиланням та знайти Всеукраїнський фестиваль історичної пісні та поезії "Шабелина".

-- Під каменем вода не тече. Розуміючи це, ми постійно вдосконалюємося та підвищуємо якість нашого сервісу. Не забуваємо при цьому про безпеку. Ми суворо дотримуємося усіх необхідних правил, як під час водних прогулянок на човнах, так і під час розпалювання вогню. Зараз ми активно займаємося будівництвом пожежної станції. Багато роботи вже виконано, і незабаром станція запрацює. Цей проект реалізується в співпраці з підрозділом МНС з Дрогобича. Рятувальники допомагають нам у створенні добровільної пожежної дружини, яка забезпечить захист не лише нашої громади, а й сусідніх сіл.

Ось і стилізований під старовину двоповерховий повітряний млин. На першому рівні розташовані дві печі, де проходять майстер-класи для дітей і туристів, які приходять з невеликими пакетиками борошна, придбаними на вході до нашої території. Переважно тут випікають палянички. На другому поверсі знаходиться затишна кав'ярня, а на третьому планується створення цеху для виготовлення крафтових сувенірів.

-- Велику територію вольєр займає. Аж два гектари. Всі люблять це місце, а найбільше -- діти. У вольєрі утримуємо 5 плямистих оленів, 16 благородних та диких кабанів. Скільки їх є, точно не пам'ятаю. Приплід за минулий рік аж на 50 свинок "потягнув".

"Острів кохання". Так називається місцина, до якої, щоб добратися, довелося місток побудувати. Острів славиться як грибне місце. Козарі, білі гриби, лисички. У сезон ростуть так начебто хтось їх щоночі садить. Після проведеного на острові благоустрою сам Бог велів сюди заглянути. До дерев'яної колиби з кухнею та баром, як, зрештою, і до водяного плеса озера провадять підвісні екологічні доріжки. Зроблені з дуба, як ми сподіваємось, вони не шкодять тутешньому унікальному екологічному балансу. Родзинкою "Острова кохання" можна вважати споруджений на одному з великих дерев затишний готельний номер -- хатка з усіма зручностями. Спальнею з телевізором, ванною, туалетом. Підніматись до цього "гнізда" можна сходами. Для подачі постояльцям страв та напоїв використовується маленький ліфт.

Для тих, хто захоплюється риболовлею, за моїм проектом було зведено чотири затишні дерев'яні будинки на воді. Кожен з них обладнаний спальнею на двох, компактною кухнею, столом і двома розкладними кріслами. Не забули й про власний санвузол. У різних частинах слобідки, на берегах озер та в лісі, розташовані альтанки різного розміру. Вони призначені для сімейних відвідувачів з дітьми, які не планують залишатись на ніч. Півдня цілком достатньо, щоб насолодитись мальовничими краєвидами, вдихнути свіже повітря та накрити стіл для відпочинку.

Якщо ви плануєте найближчим часом відвідати "Козацьку слободу" в Раківці, вам варто знати, що це місце знаходиться у зручному розташуванні. Відстань від Волі Якубової до Львова складає 79 кілометрів, а до Дрогобича – лише 14 кілометрів. Поїздка з обласного центру на комфортному автомобілі, з огляду на відмінну якість дороги, займе не більше години. Цей відпочинковий комплекс підходить для всіх. Особливо його оцінять ті, хто прагне втекти від насичених буднів і відновити сили на лоні природи, а також насолодитися смачною їжею. Тут знайдуть заняття для себе як дорослі, так і молодь, а також діти. Для любителів активного відпочинку не буде жодних труднощів. Ви зможете перевірити свої спортивні навички в мотузковому парку або покататися на катамарані чи квадроциклі. Прагнете романтики? Спробуйте себе в ролі вершника – верхова їзда також доступна серед послуг, які пропонуються у Волі Якубовій.

Тут ви можете насолодитися релаксацією в панорамному СПА-центрі з виглядом на ліс, або ж засмагати на дерев'яній терасі біля смарагдового озера з гліцериновою водою. Також вам відкритий доступ до блакитного басейну з кришталево чистою водою. Для дорослих, які прагнуть адреналіну, доступні вейкбординг і сап-серфінг, а також можливість спробувати обидва види водних розваг.

Окрема розмова -- діти. Зазвичай у Волі Якубовій вони аж "пищать" від радості. Багато для себе цікавого та радісного тут знайдуть. На найменших правдива залізнична колія з потягом чекає, дитячі машинки. Старша дітвора матиме змогу, крім всього іншого, у спритності на електроциклах, квадкроциклах та баггі. Але про все не розповіси. До Волі Якубової їхати треба. Недаремно ж кажуть, що краще один раз побачити, ніж сто послухати.