"Уявіть себе на рок-шоу, насолоджуючись кожною миттю!"

Пів року тому я вирішила піти на танці. Коли розповіла про свою ідею вдома, рідні з мене реготали... Але їхня реакція мене "не зламала", я не здавалася! "Ти справді цього хочеш?" -- про всяк випадок перепитали. Побачили, що я налаштована серйозно. "Так!" -- впевнено відповіла я

Ось уже кілька років я займаюся бігом, але нещодавно відчула, що мій улюблений парк став занадто звичним. Я не беру участі в марафонах, але на тренування виходжу три чи чотири рази на тиждень, пробігаючи приблизно годину. Звернула увагу, що під час бігу під бадьору музику в навушниках мені хочеться не лише бігти, а й підтанцьовувати! Все стало на свої місця, коли я дізналася, що неподалік від мого дому є спортивний клуб, де проводять заняття танцями.

І ось я у танцювальній залі. З одягом для танців я не заморочувалася, одягла свої бігові кросівки, футболку, штани. Тренерка Христина (на фото) тримає темп. Розумію, що зовсім не слухаю музику, стараюся автоматично повторювати за нею усі рухи. У дзеркало навіть страшно дивитися... Відчуваю, що певні м'язи починають працювати (під час бігу "вмикаються" зовсім інші). У тілі з'являються приємні відчуття...

Втішаю себе думкою, що я лише початківець, тому й танцюю так, як вдається. Проте, навіть на наступних заняттях я все ще залишаюсь новачком... Часто ловлю себе на думці, що не в змозі запам'ятати всі рухи під час уроку. Як кажуть, "тут пам'ятаю, а тут — ні". Тренерка має неймовірну харизму, її рухи виглядають так природно... "Уявіть, -- заохочує Христя, -- що ви на рок-концерті, і просто насолоджуйтесь!". А у мене думки починають "закипати"... Коли потрібно синхронізувати рухи рук, ніг і плечей, я "зависаю", як комп'ютер.

Такий стан у мене був добрі три місяці (ходжу на танці раз на тиждень). А коли набридло напружуватися, я розслабилася. Почала чути музику і танцювати з задоволенням. Хай навіть мої рухи недосконалі... Не уявляєте, який це кайф! Танці - це найпростіший спосіб отримати швидкі ендорфіни, які називають "гормонами щастя". Є моменти, коли тебе буквально "мурашить" під час занять. Настрій миттєво покращується. Ти уже не можеш жити без танців, чекаєш тієї суботи... У часі війни тримати себе у формі - мегаважливо! А танці - хороший спосіб "вичавити" з себе біль і страх, наскільки це можливо зробити у такий спосіб.

У тебе також з'являються нові знайомства. Я подружилася з Настею, яка була військовою. Вона має чудове почуття гумору. На заняттях танцями зустрічається чимало дівчат-інтелектуалок, і хоча розмови перед уроками короткі, вони завжди вражають. Коли я пішла з Настею на каву, вона багато розповіла мені про своє життя. Настя родом з Запоріжжя, а нещодавно переїхала до Львова зі своїм чоловіком. Спілкування з нею завжди приносить мені радість.

Вікторія -- уродженка Криму. Каже: "Дівчата приходять на танці, у них щось не виходить, і вони одразу йдуть. А я люблю танцювати!". Вікторія теж займається бігом. Струнка, підтягнута. Ольга -- з Харкова. Якось зізналася, що сумує за харківським метро. У Львові їй показали місцевий "прикол" -- "львівське метро" (один з підземних переходів). Коли у розмові згадує рідний Харків, очі у дівчини світяться...

Я мала розмову з тренеркою спортивного клубу Smartass Kivsh, Христиною Сенчишин. Вона поділилась історією своєї творчої кар'єри та відкрила деякі секрети, як насолоджуватися танцями.

— Мої батьки записали мене на танці в народний ансамбль "Серпанок", коли я навчалася в першому класі, — поділилася Христина. — У той час у Львові було досить обмежено гуртків. Центр творчості дітей та юнацтва, розташований на Погулянці, став своєрідним осередком, куди з'їжджалися діти з усіх куточків. Я жила неподалік, на Личаківській, і навчалася в школі біля Винниківського ринку, тому добиратися було дуже зручно. Багато моїх однокласників також вирішили піти на танці, і я не стала винятком.

Я "трималася" найдовше серед усіх своїх однокласників, тоді як інші поступово відходили. Мені неймовірно подобалися українські та народні танці! Ми почали виступати на різних заходах. Проте я була досить сором'язливою й не дуже товариською, тому в ансамблі мені було важко. У мене не було друзів, і в якийсь момент я вирішила залишити танці.

Згодом дівчина в школі поділилася новиною про відкриття нової танцювальної студії, яка спеціалізувалася на сучасних танцях. Вони оголосили кастинг, і, як не дивно, половина учнів школи вирушила туди. У цій студії я вже знала багато людей, тому швидко влилася в колектив. Це був шоу-балет "Атлантик". Тоді я усвідомила, що маю досить непогані навички у танцях. На заняттях ми виконували різноманітні вправи. Класичні народні елементи давалися мені легко, але я відчувала брак пластики і не вміла рухати стегнами... Я була справжньою прихильницею народного танцю.

Я вже почала втрачати надію, але моя мама підтримала мене. Вона музикантка та виконує твори на фортепіано. Багато років працювала з дітьми в дитячому садку. Мама поставила мене перед дзеркалом і трохи підбадьорила (усміхається. -- Авт.). Я танцювала в шоу-балеті з 8-го класу до самого закінчення університету. Це був тривалий і цікавий танцювальний шлях...

— Які переваги ти отримала від сучасних танців? — запитую я Христину.

У шоу-балеті я знайшла друзів, які стали мені майже як рідні. Ми досі підтримуємо нашу дружбу. Саме в цьому колективі я зустріла свого майбутнього чоловіка, з яким ми тоді танцювали разом. Танці дозволяли нам заробляти чималі гроші. Ми виступали не лише в нічних клубах, але й у цирку, а також танцювали з відомими артистами. Єдине, що давалося важко, так це поєднувати танцювальну кар'єру з навчанням в університеті. Я здобувала освіту в НУ "Львівська політехніка" на факультеті логістики. Мій батько — майстер на всі руки: механік, електрик, сантехнік, він вміє робити все. Саме він порадив мені вступити до "Політеху".

Однак, наскільки я розумію, диплом університету тобі, здається, не був потрібен...

У мене були великі амбіції працювати за своєю спеціальністю. Проте на той момент сфера логістики в Україні ще не досягла значного розвитку. Тому я вирішила вступити до училища культури і мистецтв у Львові. Моя мета полягала в отриманні диплома, аби в майбутньому мати можливість викладати хореографію дітям.

У той період мені випала чудова можливість провести рік, працюючи в Південній Кореї. Оскільки навчання в училищі вимагало фінансових витрат, я вирішила вирушити за кордон. Мій майбутній чоловік уже був на контракті в Південній Кореї. Частина нашої команди вирушила в цю країну, але я залишилася, оскільки ще навчалася і піклувалася про дідуся. Після завершення навчання я також вирушила в Південну Корею, і мій чоловік приєднався до мене вже вдруге. Ми змогли заробити чимало грошей і через рік повернулися додому. Тоді ми опинилися на перехресті, не знаючи, чим зайнятися далі. Це сталося в 2012 році.

Під час мого перебування в ансамблі я регулярно, два-три рази на тиждень, викладала хореографію в різних школах. Це стало чудовим досвідом роботи з дітьми. Після повернення з Південної Кореї мені запропонували проводити танцювальні заняття для дітей у фітнес-клубі. У той період я також відновила своє навчання в училищі культури і змогла оплатити своє навчання. В результаті, я отримала диплом.

Чи було тобі приємно взаємодіяти з дітьми?

-- Люблю з дітьми працювати, але у моїй роботі стався переломний момент. Дівчинка прийшла без взуття на тренування, послизнулася, коли виконувала вправу, і зламала навпіл постійний передній зуб. Я на той час була на шостому місяці вагітності, мала вже йти у декретну відпустку. З дівчинкою все добре, але я дуже налякалася, і після декретної відпустки більше не тренувала дітей. Почала навчати дорослих танцювати зумбу.

Чи важче навчати дітей, ніж дорослих?

Дітям потрібно більше часу для того, щоб освоїти всі рухи. Вони виконують їх автоматично, не усвідомлюючи процесу. Коли я навчалася танцювати, я також просто механічно повторювала всі рухи в залі, не замислюючись. Проте, коли почала викладати, зрозуміла, що кожен навик, набутий у залі, хоч і здається несвідомим, все ж залишається у пам'яті. (Цей нюанс я помітила під час занять. -- Авт.).

На Dance Mix зібралося чимало молодих дівчат. Я навіть не раз помічала молодого хлопця серед відвідувачів. Проте дорослих жінок тут зовсім небагато. Чому так?

Молоді люди часто відвідують тренажерний зал з метою вдосконалення своєї фізичної форми, зокрема, щоб накачати сідниці. Вони не відчувають комплексів щодо свого тіла і почуваються затишно під час тренувань, отримуючи при цьому енергію та бадьорість. Це створює відмінну основу для впевненості на будь-якій вечірці.

Коли я почала викладати зумбу, звернула увагу на те, що до занять приходить багато жінок старшого віку. Рухи на заняттях не є надто складними, і ми їх часто повторювали, тож їх легко запам'ятати. Коли приходиш на тренування, знаєш, що будеш танцювати. Це стало для мене відкриттям усієї жіночої краси. Я помітила, що деякі жінки недооцінюють себе, тоді як інші вражають своєю харизмою та віддачею в кожній вправі. Хоча їхні рухи можуть бути не зовсім ідеальними, є й дуже пластичні жінки... Я зрозуміла цю особливість і почала "витягувати" з них те, що дозволяло б їм розкритися під час тренування.

Запам'ятати всі рухи з Dance Mix одразу — це справжній виклик. Їх так багато, що іноді здається, що мій мозок «перегрівається». Але я не збираюся здаватися!

Такі уроки призначені для рішучих! Найголовніше — не варто себе порівнювати з іншими. Якщо сьогодні ти запам'ятаєш лише три рухи, це вже чудово. Потрібно, як на вечірці, просто відчувати атмосферу! З часом ти неодмінно побачиш прогрес. Саме тому на танцях залишаються ті, хто вміє "відпустити" себе. Вони кажуть: "А буде, як буде", і з радістю відвідують заняття.

Після уроків танців жінки набувають нового вигляду. Їхня привабливість зростає, а очі випромінюють енергію. Танці допомагають підтримувати фізичну форму в відмінному стані.

-- Бачу, як жінки з часом розкриваються. Кожен їхній рух стає більш впевненим. Під час занять постійно змінюю музику, стиль, рухи -- роблю їх різкішими, сексуальнішими або більш плавними. Ми танцюємо народні танці не лише для того, щоб продовжувати українські традиції, а й щоб тримати поставу. Латиноамериканські танці - швидкі, працюють з талією, додають харизми. Ми вчимо хіп-хоп, тому що він дає фізичне навантаження. Під час цього танцю треба постійно думати. Вчимо кантрі, стрибаємо рок -- для того, щоб ознайомитися з цими напрямами. Коли у всіх класно виходить, усі на одній хвилі, отримую від цього задоволення!

Навіть звичайна "вісімка" стегнами — як же чудово її виконувати в танці!

-- Спочатку вона відчуває невпевненість, але згодом набирає впевненості. І раптом, коли дивишся в дзеркало, ти вже не бачиш себе, а бачиш дивовижну богиню латинських танців (усміхається. -- Авт.). Ти занурюєшся у ритм, у музику... На думку приходить кліп Дженніфер Лопес, і все стає на свої місця.

Які методи ти використовуєш, щоб підтримувати свою фізичну форму? Чи слідкуєш за харчуванням?

Моя оптимальна вага коливається в межах 57-60 кг. Я віддаю перевагу тренуванням на голодний шлунок і зазвичай їм лише пізно. Спочатку витрачаю калорії, а потім їх відновлюю. Нещодавно я додала до свого меню трохи протеїну. Що стосується солодощів, я не накладаю на себе обмежень. Смажені страви намагаюся уникати. В нашій родині основним кухарем є мій чоловік, мені дуже пощастило (усміхається. -- Авт.). Він обожнює готувати. Я із задоволенням їм все, що мені пропонують, без зайвих вимог. (Чоловік Христини колись танцював на круїзах, а зараз займається фотографією. -- Авт.).

-- Що я ще помітила, танці змінюють не лише зовнішній вигляд, а й спосіб життя. Змінюється коло спілкування... Можна сказати, що і життя змінюється.

Нещодавно натрапила в соціальних мережах на цікавий мем: "Я боюся йти на танці, бо не знайома з жодним учасником". А ось через пів року – я вже оточена великою кількістю друзів...

Я у цей процес не втручаюся, але мене шалено тішить, коли люди між собою починають комунікувати. Я теж ходила на танці заради компанії, заради спілкування. І я помітила, що тримаються найдовше ті групи, у яких люди між собою дружать. Танці - це те, навколо чого можна об'єднатися! Це спілкування не лише зі своїм тілом, а й з оточенням.