Варяж: осередок навчання для шляхтичів та репродукції творів Рубенса.

Забуте Богом і людьми село на півночі Шептиччини, яке західним краєм тулиться до польського кордону, Варяж дивує своєю історією. Дивує саме тому, що вона сильно контрастує з сучасною дійсністю. ZAXID.NET розповідає історію колишнього містечка Варяж, що був регіональним освітнім центром для шляхтичів, та його святині - костелу Святого Марка, який навіть у стані руїни виділяється серед інших памʼяток.

В літній недільний післяобідній час група туристів прибуває до величних залишків місцевого костелу. Місцеві підлітки, які влаштували тут своє дозвілля, спостерігають за ними з подивом, але вирішують не заважати, відступаючи вбік, щоб не перешкоджати огляду й фотографуванню цієї архітектурної пам'ятки. Для деяких вона все ще має значення. Тим часом місцеві жителі скидають туди порожні пляшки з-під спиртного і ... влаштовують туалетні справи. Так, у місці, де ще сімдесят років тому підносили молитви. Це не чужинці, а наші українські молоді люди, які, без сумніву, щонеділі відвідують свою церкву.

Костел Святого Марка у Варяжі є у переліку памʼяток національного значення. Від нього залишились лише вхід з двома вежами і стіни по периметру. Дах над основною частиною храму втрачений ще у радянські часи. Склепіння, що обвалилося, знищило і підлогу. Через відчинені двері можна увійти в середину і побачити небо та густі зарослі в місці, де колись були крипти. Десь там похований і меценат цього храму, шляхтич і товариш короля Яна III Собеського Марек Матчинський. Найсміливіші відчайдухи змогли відшукати в чагарниках його пограбований склеп з розкиданими кістками. Чому памʼятки найвищого рівня в Україні не реставрують, зрозуміло, але чому допускають до такої зневаги і вандалізму, це риторичне питання до місцевої влади.

Актуальний вигляд костелу Святого Марка в Варяжі (фото ZAXID.NET)

Варяж відомий з XV століття, хоча його назва вказує на більш глибоке коріння. Термін "варяги" стосується вікінгів, які служили князям. Існує ймовірність, що вони заснували тут поселення, яке стало основою для назви. Топонім "Варязьке городище" підтримує цю історичну версію. Для захисту від татар місто обнесли валом і ровами, а також збудували укріплений замок. Доступ до Варяжа забезпечували дві охоронювані брами — Сокальська та Замойська, а також хвіртка з боку Белза.

Колись було два Варяжа, місто і село, які згодом злились в один населений пункт, що так і залишився провінційним селом на кілька сотень жителів. Географічний словник Польського королівства, укладений наприкінці XIX ст., пише, що у Варяжі-місті було дві парафії - греко-католицька і римсько-католицька, в селі ж була деревʼяна церква 1677 року, нині втрачена. За кількістю населення у Варяжі переважали євреї, тому були і їхні святині. Чи збереглися вони хоча б частково, важко сказати. Більшість туристів не можуть знайти навіть залишки кіркуту, на якому нині пасуться корови.

Дерев'яний храм у Варяжі. Його зведення відбулося у 1677 році, а демонтаж — у 1952 році (зображення з ресурсу Голос Сокальщини).

У своїй книзі "Містечко Варяж" Василь Чернецький розповідає про історію цього населеного пункту: "На початку заснування Варяжа місцеві русини збудували дерев'яну церкву, що сприяло виникненню двох окремих руських парафій — однієї в самому містечку, а іншої в селі Варяж. Згодом ці парафії були об'єднані. Для латинського населення, яке володіло лише дерев'яним костелом у селі Варяж, один з їхніх священників організував будівництво невеликого костелу прямо на ринку містечка...".

Садок Баронч зазначає, що в 1682 році до Варяжа прибули декілька вірменських сімей, які мали власного священика на ім'я Міхал Муратович. Проте парафія охоплювала лише чотири домівки. У 1697 році вірменська парафія була знищена вогнем.

Ринок у Варяжі на початку XX століття (зображення з ресурсу Голос Сокальщини)

Прямо навпроти костелу розташовувалася велика ринкова площа з ратушею. До 1951 року Варяж входив до складу Польщі, але потім став частиною Радянського Союзу, що призвело до його занепаду. Невеличка північно-західна частина Варяжа залишилася в Польщі і наразі є частиною Ощув-Колонії.

Костел Святого Марка був зведений у 1693 році, а його освячення відбулося лише в 1726. Фінансування будівництва забезпечив дідич Варяжа Марек Матчинський, який залишив заповіт, в якому висловив бажання бути похованим у цьому храмі. За українськими джерелами, проектування костелу здійснив архітектор Войцех Лернатович, а внутрішні розписи виконані Станіславом Строїнським. Проте польські мистецтвознавці є обережнішими у своїх висновках. У своїй статті "Розписи костелу св. Марка у Варяжі та їхні графічні прототипи - твори Поццо і Рубенса" Марек Войцік стверджує, що проектування належить військовому інженеру Яну Міхалу Лінку.

Ось як виглядав костел у Варяжі в 1915 році (зображення з ресурсу Голос Сокальщини).

Згідно з польськими дослідженнями, розписи храму були виконані невідомим майстром, який, можливо, походив з місцевості. Автор статті висловлює припущення, що це міг бути чернець з Львова. Вважається, що декоративні стінні малюнки з квітковими мотивами і гірляндами могли бути створені Якубом Срочинським. Подібні орнаменти він також використовував у костелах бернардинів у містах Сокаль і Львів. На головному вівтарі зображена сцена смерті святого Марка, яку мистецтвознавці вважають раніше виконаною, ніж інші роботи, ймовірно, авторства маляра Яна ІІІ Собеського.

Внутрішнє оформлення костелу налічувало сім вівтарів, з яких п’ять були ілюзорними, зображеними на заглибленнях бокових стін. Серед них можна було побачити портрети засновників споруди - Марека Матчинського та єпископа Юзефа Лаща, а також герби родів Лащів і Потоцьких.

Інтер'єр костелу Святого Марка в Варяжі.

Перед костелом встановили колону непорочного зачаття Діви Марії, обведену муром, була вʼїзна брама і дзвіниця. Велика пожежа 1796 року знищила інтерʼєр і вежі. Після відбудови їх зробили меншими за розміром.

Колона та вхідна брама біля костелу, 1915 рік (зображення з ресурсу Голос Сокальщини)

Марек Войцік вважає, що автор фресок користувався трактатом італійського художника, ченця-єзуїта Андреа дель Поццо "Точка зору художників та архітекторів". З його гравюр він запозичував певні елементи при розписі костелу у Варяжі.

Зокрема, псевдовівтарі (намальовані на стіні з вигнутою перспективою), а також інші ілюзійні елементи, притаманні мистецтву бароко. Наприклад, пише Марек Войцік, розпис архітектурних елементів на склепінні костелу нагадують оздоблення костелу св. Ігнація в Римі, який створив Поццо.

Втрачені розписи на склепінні костелу

Центральна сцена нави "Тріумф нового права під керівництвом папи на всіх континентах" опирається на працю Пітера Пауля Рубенса. Його репродукції картин варязький живописець міг бачити на гравюрах Ніколаса Лауверса. У Варяжі на склепінні костелу були зображені алегоричні постаті Віри, Надії, Любові і Справедливості, а також чотирьох сторін світу - Америки, Африки, Азії, Європи, як і у творі фламандського живописця. Як стверджує мистецтвознавець, алегорія Європи схожа на Марію Медічі з картини "Подорож королеви до Ле-Пон-де-Се", а крокодил з алегорії Африки - на картину "Полювання на гіпопотама і крокодила".

1688 року Марек Матчинський заклав у Варяжі колегію піярів, яка навчала дітей дрібнішої шляхти. Проти цього рішення виступила Замойська академія, але заклад вдалося відстояти. Спочатку у колегії був один вчитель, потім додали інфіму (найнижчий клас, який вивчав латинську граматику), риторику, а згодом і філософію, але лише для самих ченців-піярів.

Новим власником Варяжа став єпископ Юзеф Лащ, який у 1740 році розпочав зведення мурованого монастиря для отців-піарів. Завершення будівництва доручили його швагрові Францішеку Салезію Потоцькому, який був господарем Кристинопільського палацу. Проте австрійська адміністрація закрила монастир, після чого костел перетворився на парафіяльний. У свою чергу, колишній парафіяльний костел став новим місцем поклоніння для українців. У приміщеннях монастиря та колегіуму відкрили звичайні школи.

Панорама костелу з річки Варяжанки (зображення Artur Ziaja, джерело: Nieznanaukraina)

У 1951 році, коли ця територія перейшла під контроль Радянського Союзу, костел втратив своє призначення і перетворився на склад. У 1983 році влада вирішила провести роботи з оновлення даху, але після зняття старого покриття роботи були призупинені. З часом волога призвела до обвалу склепіння, що забрало з собою цінні фрески, які могли б конкурувати з шедеврами світового мистецтва. Сьогодні ж відвідувачі можуть спостерігати лише безмежне небо на місці колишніх розписів.

Таблиця з біблійним написом латиною на фасаді костелу у Варяжі (фото ZAXID.NET)

На фасаді костелу зберігся напис латинською, який є цитатою зі Старого Заповіту. Іронічно і глибоко він звертається до сучасників: "Ось небо і небо небес не вміщають тебе. Що ж тоді храм, який я збудував?" (Перша книга царів, 8:27).