"Успішний фільм передає сенси, які неможливо передати іншими словами" – з цього починається фестиваль Docudays UA.

71 фільм із 38 країн, зокрема 15 українських стрічок, покажуть на 22-му Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA. Це повні та короткі метри, переважно створені впродовж останніх двох років. Цьогорічний кіноогляд складається з 12 програм, серед яких три конкурсні - "Docu/Україна", "Docu/Cвіт" і "Docu/Коротко". Проходить із 6 до 13 червня у столичних кінотеатрах "Жовтень" і Kino42, а також в онлайн-форматі. Тема та центральна тематична програма мають назву "Рідкісний ресурс".

Про цю подію діляться враженнями програмна директорка фестивалю кіно Юлія Коваленко та програмерка Ольга Сидорушкіна.

Вам важливо "представляти глядачам найновіші твори з різних регіонів світу". Чи є це основною метою фестивалю? Які інші пріоритети ви вважаєте важливими?

Юлія Коваленко: Це одна з ключових цілей не лише для Docudays UA. Я вважаю, що багато міжнародних фестивалів прагнуть зібрати нові фільми з різних куточків світу та створити своєрідну кінематографічну карту. Ми також робимо зусилля в цьому напрямку. Зокрема, для цього ми формуємо спеціальний фокус у нашій програмі. Минулого року ми присвятили увагу Тайваню, а цього року — Чилі. "Чилійський погляд", який включає п’ять стрічок 2023-2024 років, був реалізований у співпраці з нашими колегами з кінофестивалю FIDOCS у Сантьяго.

Проте я б не назвала це головною метою. У кожного фестивалю може бути кілька завдань. Для нас важливо демонструвати креативну документалістику. Це означає, що нові роботи з різних куточків світу повинні передавати глядачам ідеї, які неможливо висловити жодним іншим способом, окрім як через кіномистецтво. На мою думку, це є основним критерієм успішності фільму: якщо він здатен донести щось таке, що не можна висловити іншими словами чи формами.

Звісно, важливо звертати увагу на актуальні події, які відбуваються навколо нас, поза межами великих екранів. Адже розглядати кінематограф лише як ізольоване явище, відокремлене від реального життя, мені особисто не цікаво. Певен, що багато моїх колег думають так само. Кіно не повинно слугувати лише втечею від реальності. Скоріше, його завдання — відображати і розкривати складнощі нашого світу. У цьому контексті важливо бачити в ньому можливість для діалогу. Сподіваюся, що фільми нашого фестивалю надають таку можливість. Ми прагнемо створити умови для цього та розмістити ці стрічки в контексті, аби підняти важливі питання про світ, в якому ми існуємо.

Щороку ми визначаємо нову тему для фестивалю, яку прагнемо дослідити через різноманітні позаконкурсні секції, візуальні концепції та центральну тематичну програму. Останнім часом, з огляду на сучасні виклики, наші теми стали особливо складними. Вони стосуються питань, що є важливими не лише для українського суспільства, а й для міжнародної аудиторії.

Цьогоріч говоримо про ресурси та партисипативну демократію. Наша центральна програма "Рідкісний ресурс" присвячена осмисленню того, куди взагалі ми всі рухаємося та де знайти ресурси для цього. Адже у світі, в якому немає чіткого уявлення про те, як хочемо жити, стає складно.

Отже, думаю, що кіно, як і будь-яка людська діяльність, може й має надавати простір для осмислення себе в цьому світі, а також світу загалом. Це, мабуть, і є надметою нашого фестивалю та багатьох фільмів у програмі.

Фільми, що відкривають і закривають фестивалі, завжди викликають підвищений інтерес. Які ж кінематографічні твори виконують цю, безумовно, шановану функцію цього разу?

Юлія Коваленко: Це не лише важлива роль, а й предмет для обговорення щороку для нашої команди. Ми обираємо ці фільми дуже уважно, проводячи тривалі дискусії та часом навіть гарячі суперечки. Адже вони в символічному сенсі значною мірою формують тематику, в рамках якої ми плануємо працювати протягом фестивального тижня.

Наш фестиваль слугує платформою, що забезпечує комфортне середовище для обговорень у суспільстві. Важливо усвідомлювати, з чого ми стартуємо і чим завершуємо. Ці дві ключові моменти — це фільми, які відкривають і закривають фестиваль. Перший з них задає тон нашій події, тоді як другий — це нагода для зупинки та підбиття підсумків, щоб продовжити діалог наступного року.

Цьогорічна прем'єра - "Санаторій", створена ірландським режисером Гара О'Рурком. Ця легка, іронічна та водночас зворушлива стрічка присвячена знаменитому санаторію "Куяльник" в Одеській області, відомому своїми лікувальними грязями.

Окрім іронічного підходу та зйомок на незвичному курорті, ця стрічка пропонує глибоке відображення нашого суспільства. Куяльник приваблює людей з усіх куточків України, які прагнуть отримати лікування, кожен зі своїми проблемами, але їх об’єднує спільне горе і надія на краще. Таким чином, фільм, з одного боку, передає унікальну атмосферу цього чудового місця. З іншого — демонструє, як ми єдині у своїх мріях, сподіваннях і прагненнях, а також в нашій здатності йти вперед і планувати наступний день, незважаючи на тривоги та обставини, в яких живемо.

"Санаторій" не випадково стає першим акцентом на Docudays UA, адже протягом фестивалю ми будемо обговорювати цінні, але рідкісні ресурси. У контексті України, на мою думку, найціннішим ресурсом є саме люди – це ми з вами.

Фільм на закриття фестивалю - "Агент щастя". Бутанський кінорежисер Арун Бхаттараї та угорська колега Дороття Зурбо представили стрічку, що досліджує, як можна виміряти щастя. Згідно з результатами різних опитувань і соціологічних досліджень, українське суспільство зайняло не найкращу позицію в індексі щастя. Хоча причини цього зрозумілі, важливо продовжувати говорити про пошуки формули для маленького щастя та помічати моменти радості, незважаючи на всі виклики, які приносить війна.

"Агент щастя" - це легка картина про те, як щастя намагалися знайти в Бутані. Я сподіваюся, ми також зможемо його відшукати - кожен для себе та як країна загалом. Тому на цій ноті завершуємо фестиваль і робимо перерву на рік, щоб вирушити на ці, умовно кажучи, пошуки щастя та повернутися з новими силами. Нехай це звучить нереалістично, але ніхто не забороняє нам прагнути та мріяти про краще.

Які основні теми документального кіно домінують та поєднують різні фільми на цьогорічному фестивалі Docudays UA?

Ольга Сидорушкіна: Темою цього року є партисипативна демократія, яка представлена в добірці "Рідкісний ресурс". Це колекція фільмів, що аналізують демократичні системи різних країн, досліджуючи ідеї свободи, справедливості, відповідальності, гідності та прав людини. Вони також порушують важливі питання щодо реальності демократії, шляхів її захисту і можливостей її існування в майбутньому, яке піддається впливу багатьох нових чинників та схильне до спрощених рішень і постправди.

Пам'ять, переосмислення історичних подій, рефлексії минулого - інша важлива тема фестивалю. Вона є центральною у програмах "Docu/Арт" і "Docu/Хіти". Стрічки в цих секціях часто стосуються архівів та архівних матеріалів.

Безумовно, ключова тема, яка розглядається з різних боків - це війна та її наслідки для нашого суспільства.

Одночасно, все багатство фільмів та поглядів у різних програмах, на мою думку, можна звести до таких тем, як відповідальність і боротьба за зміни, що виникають внаслідок особистого усвідомлення цієї відповідальності.

Чому варто розпочати знайомство з фестивалем саме з конкурсних програм "Docu/Україна", "Docu/Cвіт" та "Docu/Коротко"?

Ольга Сидорушкіна: Якщо ви вперше знайомитеся з документальним кіно або ж є прихильником короткометражних фільмів, конкурс "Docu/Коротко" стане ідеальним початковим кроком. Ця програма пропонує широкий спектр форм та тем. Тут ви знайдете анімацію, магічний реалізм, експериментальне кіно, документальні розслідування та багато іншого. Це можливість переглянути різноманітні фільми з багатьма ідеями за короткий проміжок часу. Зазвичай такий формат пробуджує цікавість до кіномистецтва і до світу в цілому. Крім того, добірка країн, з яких походять ці стрічки, також вражає різноманіттям. Тож "Docu/Коротко" може стати вашим квитком до нових відкриттів.

Щодо конкурсу "Docu/Україна", то однозначно ми маємо дивитись українське кіно. Але не тільки, тому що воно українське. А передусім тому, що це важливі та якісні фільми, і всі вони мали прем'єру на відомих світових фестивалях.

На мою думку, увага до "Docu/Україна" - це нагода приділити час саморефлексії. Це може бути складним і болючим процесом. Але завдяки колективному перегляду та можливості взяти участь у дискусії, поділитися своїми думками, прожити ці фільми разом відкривається інший бік. У такий спосіб можемо полегшити наш біль, розпочати самолікування та через висвітлені в цих стрічках досвіди краще усвідомити, через що проходить наша країна. Тому для мене це складна, але необхідна частина фестивалю. Можливо, навіть головна.

Схожі слова можна висловити й щодо "Docu/Cвіт". По-перше, це основний конкурс фестивалю. По-друге, він пропонує широкий спектр тем, форматів і країн, а також порушує найважливіші питання, які нині обговорюються у глобальному контексті. Всі фільми, що увійшли до добірки, є яскравими прикладами креативної документалістики, кожен з яких має свою унікальну історію на фестивалях. І кожен з них...