Ветеранське підприємництво: новий старт для життя через власний бізнес.

В Івано-Франківську на День міста, який відзначають у перший тиждень травня, відбувся ветеранський ярмарок

Свою продукцію на ярмарку представили 13 учасників - колишні військові та їхні родини. Організатором виступив ветеранський простір Першого хірургічного добровольчого шпиталю. Тут кажуть, що це - перший крок до проєкту, який має на меті не лише презентувати продукцію колишніх військових та їхніх родин, а й допомогти їм знайти нові контакти, знайомства і спілкування. А ще - надихнути інших до пошуку власної справи.

У репортажі Укрінформу розглядається бізнес-ініціатива, що сприяє адаптації військовослужбовців до цивільного життя після демобілізації.

Богдан Пророк, який походить з Косова, здобув освіту в місцевому Інституті декоративного та прикладного мистецтва. Після завершення навчання він відкрив власну майстерню, де займається виготовленням виробів зі шкіри.

- Я був готовий до нових замовлень і планував розпочати роботу, проте раптом спалахнула війна, і вже наступного дня я вирушив на службу. Таким чином, я залишив цей бізнес. Тепер мушу починати все з самого початку, - зазначає підприємець.

Богдан неохоче ділиться подробицями свого військового шляху. Він розповідає, що служив у Національній гвардії на посаді механіка-водія БТР. Коли я запитую його про позивний, він усміхається і зазначає, що вибір був очевидним – "Пророк".

В червні 2023 року я залишив роботу через особисті сімейні причини. Щодо здоров'я, на щастя, все гаразд, я відчуваю себе добре і готовий працювати, - ділиться ветеран.

Він самостійно відновив весь свій бізнес і поки що не звертався до державних програм підтримки. У його асортименті можна знайти органайзери для документів, гаманці, пояси, а також жіночі та чоловічі сумки. В цілому, він пропонує понад 30 різних видів продукції.

- Те, що я робив до війни, стало неактуальним. Моя пропозиція на ринку - декорація шкіри металом. Ось ці тризуби роблять мої друзі, це лиття, - показує Богдан. - Я сам усе моделюю, проєктую і відшиваю. Не користуюся чужими лекалами, це - авторські вироби.

Військовим, які повертаються з фронту, рекомендують займатися лише тим, що приносить їм задоволення.

- Навіть якщо з математичної точки зору це буде нерентабельно, але справа приноситиме задоволення, то обов'язково треба робити, тоді буде результат, - обіцяє "Пророк".

ПІСЛЯ ТВОРЧИХ ЗАНЯТЬ СВІТ ВИГЛЯДАЄ ПО-ІНШОМУ

- Раніше я працював над маленькими скульптурами з глини, а тепер зосередив свою увагу на гончарному мистецтві, - ділиться своїми думками художник-кераміст з Івано-Франківська Віталій Владковський.

Він брав участь у військових діях як рядовий 72-ї окремої механізованої бригади. Його шлях пролягав через битви під Чорнобилем та на Донеччині. Після отримання контузії йому знадобився тривалий час для відновлення, а згодом він змушений був залишити службу через сімейні обставини.

Протягом шести місяців я не мав змоги працювати через проблеми з хребтом. Але потім я звернувся до гончарства і почав співпрацювати з хлопцями як арт-терапевт. Це допомогло мені не лише їм, а й самому поступово виходити з того важкого стану, - ділиться Владковський.

Нині він має власну майстерню і є частим гостем у ветеранських спільнотах. Каже, до війни у його майстерні працювали п'ятеро людей, а тепер він творить на самоті.

Ринок вже не потребує такої кількості товарів. Я займаюся реабілітацією з 2015 року. Зараз мені легше працювати з хлопцями, адже я вже маю розуміння того, через що вони проходять. У моїй голові постійно точиться війна – це гнів на тил, на владу, на нерозуміння з боку близьких і ще безліч інших чинників. Арт-терапія надає мені можливість повернутися до нормального життя і насолодитися моментами творчості. Знаєте, після занять мистецтвом світ сприймається зовсім інакше. Я це відчуваю на власному досвіді: коли довгий час не малюю, а потім повертаюся до цього процесу, навколо починають з’являтися абсолютно нові кольори, форми та відчуття. - усміхається Віталій.

Відзначає, що під час тренувань до кожного військового застосовується персоналізований підхід, і він співпрацює з психологами та реабілітологами.

- Часто у групі багато людей, а за гончарний круг сідає один. Я йому кажу: "Ось ти побачиш зараз усе", - а він мені : "Та що я ще не бачив в цьому житті?". Я тоді із жартами та заохоченнями прошу спробувати щось зробити, створювати нові зв'язки. І більшість погоджуються, - розповідає художник.

Запитую, хто купує сьогодні його вироби.

- Горнятка купують ґаздиньки. Тепер ось зробив посуд для тернопільського ресторану, маю замовлення від агрохолдингу. Чи користувався державними програмами? Ні. Я передивився їх, і мені поки не підходить це. Там вимога - треба влаштувати трьох людей. Я порахував, що тоді мені треба продавати продукції щодня на 5 тисяч гривень. А це поки нереально. Доведеться ще наймати маркетолога, а це знову додаткові видатки. Тому поки я в пошуку програми, яка пасуватиме під моє виробництво, і його намагаюсь втримати, - говорить ветеран і повертається до покупців.

Андрій Бень - ветеран з міста Лева. Він має за собою участь у бойових діях на Запоріжжі, Сумщині та в Донецькому регіоні.

Андрій ділиться своєю історією: "Я провів три дні в черзі до військкомату, але зрештою досягнув свого - спочатку потрапив до 10-го окремого батальйону, а згодом до 116-ї механізованої бригади. Служив у різних підрозділах. Під час контрнаступу біля Роботиного я отримав серйозну контузію, внаслідок якої розірвались барабанні перетинки. Це призвело до майже повної втрати слуху. Зрештою, я звільнився зі служби через сімейні обставини."

Ветеран разом із дружиною Христинкою заснував свою Іконотворчу майстерню святого Миколая незабаром після Революції Гідності. Їхня зустріч відбулася на Майдані, коли вони обидва були частиною 14 сотні Самооборони.

Після подій Майдану багато наших бойових побратимів з сотні вирушили на захист України. Інші ж стали займатися волонтерством, і ми також приєдналися до цієї діяльності. Тоді ми усвідомили, що багатьом солдатам на передовій необхідні не тільки бронежилети, а й духовна підтримка. З цією метою ми створили 200 іконок невеликого розміру, 6 на 9 см, і відправили їх на фронт, - ділиться Андрій.

З початком широкомасштабного конфлікту майстерню закрили. Бень вирушив на фронт, і під час всього свого бойового шляху він носив із собою іконку Андрія Первозванного. Цю іконку йому подарував друг Роман, і вона стала його надійним оберегом.

Нині у майстерні подружжя ікони малює Христинка, вона - художниця. Андрій виконує технічні роботи - готує деревину, створює ефекти таріння та позолоти. Жодної допомоги від держави не брали. Співпрацюють із храмами та монастирями.

Ми часто створюємо ікони на старовинному дереві, яке має понад 50 років. Завдяки цьому, ікона виглядає справжньою та давньою. Якось ми передали одну з таких ікон на фронт, де хлопці облаштували імпровізовану капличку. Однак, на жаль, невідома особа вкрала її, мабуть, вважаючи, що вона має високу цінність і зможе продати. Тож ми вирішили надіслати ще одну роботу для каплички, - ділиться ветеран.

Водночас, зазначає, що передали приблизно 50 ікон своїм товаришам.

Нещодавно Андрій звернувся до Українського ветеранського фонду з метою отримання гранту. Він зазначає, що разом з Христинкою вирішили розвинути сімейний бізнес.

Не слід покладатися виключно на підтримку з боку держави.

Вікторія Кравчук - мати офіцера з Києва, який загинув у 2014 році на Донеччині. Володимиру було всього 21 рік. Його життя обірвалося, коли разом з товаришами він потрапив у ворожу пастку під час звільнення населених пунктів поблизу Красного Лиману. Українського солдата вразила куля снайпера. У Володі залишились наречена та мама, які завжди пам’ятатим про нього.

- Коли син загинув, зовсім було не до випічки, якою я любила тішити своїх рідних. Десь через рік я зважилася піти на різні майстер-класи, аби трішки відволіктися. Розуміла, що цей стан мене руйнує зсередини, потрібно йти до людей, щось робити. Але що саме робити, я не могла зорієнтуватись, - пригадує Вікторія Кравчук.

Початкові кулінарні заняття стали для неї справжньою медитацією, а згодом вона визначила свій шлях у світі кондитерства. Її пристрасть і старанність принесли плоди — кількість замовлень зростала, і незабаром виникла ідея розпочати власну справу.

Я була готова до цього на моральному рівні. Спочатку я трохи сумнівалася, як саме організувати цей бізнес, але тепер усвідомлюю, що незабаром відкрию свою власну кондитерську майстерню, де буду виготовляти зефір. Ось ці квіти, створені з яблучного соку, вони виглядають дуже витончено. А ці завитки, - демонструє майстриня, - зроблені з пюре смородини, полуниці та яблука. У мене є безліч ідей для зефіру.

До Івано-Франківська на ветеранський ярмарок Вікторія приїхала уперше. Раніше вже бувала на таких у Львові та Луцьку.

- Ні-ні, зефір не готують у духовці, його саме заварюють, - пояснює майстриня, коли я запитую, скільки часу потрібно для випікання цих квітів.

Вона зазначає, що для реалізації цього задуму необхідні професійний міксер та терпіння. Поки Вікторія творить смачні шедеври у себе вдома, приймаючи замовлення через Інтернет. У неї вистачає часу не лише на улюблену справу, але й на активну громадську діяльність. Раніше вона заснувала громадську організацію "Сильна Українська мама", а нещодавно стала головою громадської спілки "Об'єднані родини України", яка об'єднує 30 різних організацій.

Я прагну продемонструвати, що важливо не лише продовжувати жити та зберігати пам'ять про близьких, але й активно сприяти розвитку економіки нашої країни та забезпечувати себе. Я завжди наголошую людям, які звертаються до нас, що не слід покладатися тільки на державну підтримку, оскільки пільг не вистачить для всіх, навіть якщо ми подолаємо корупцію. Держава повинна зосередитися на створенні програм, які підтримують бізнес, – зазначає Вікторія Кравчук.

Тепер вона розробляє навчальні програми для новачків у світі кондитерства та має намір організовувати майстер-класи. Вона стверджує, що готова поділитися корисними порадами у цій сфері за невелику плату, прагнучи допомогти тим, хто бажає перетворити своє захоплення на успішний бізнес.