Від злочинців до шпигунів: як Голлівуд трансформував уявлення про українців і чому підозрюваний у вибуху Nord Stream став консультантом фільму з Шоном Пенном.

У третьому сезоні шпигунського трилера "Левиця" (Lioness), який вийшов у 2026 році на Paramount+, з'являється незвичний для західного масового кіно сюжет. Американські спецслужби підозрюють Україну в організації викрадення офіцерки ЦРУ на території США. Головною підозрюваною стає Олександра Балакіна -- офіцерка української зовнішньої розвідки, котра з 2018 року працювала під прикриттям у російській Службі зовнішньої розвідки.

Згодом виявляється, що підозра була безпідставною, а ЦРУ вчиняє фатальну помилку, віддавши наказ про ліквідацію української агентки. Важливим є не лише фінальний сюжетний поворот, але й контекст: Україна на певний час зображується як гравець, якого Вашингтон вважає здатним на складні багатоетапні розвідувальні операції. Ще кілька десятиліть тому таке сприйняття України в голлівудському мейнстримі було б важко уявити.

Показово й те, як створювали саму Балакіну. Єлизавета Неретін, яка зіграла українську розвідницю, розповідала, що автор серіалу Тейлор Шерідан надав їй значну свободу у формуванні передісторії персонажки. За словами акторки, лояльність Олександри однозначно належить Україні, а її різка реакція на спроби сприймати її як росіянку -- принципова частина характеру.

Для досягнення цієї стадії українському кінематографічному образу знадобилося більше 30 років боротьби зі стереотипами.

Від карикатурних мафіозі та "пострадянської екзотики" до розвідників і самостійних учасників глобальної політики -- ZN.UA проаналізувало, як еволюціонувало сприйняття українців у світовому кінематографі.

Епоха "вкладеного орієнталізму": зброя, кримінал і Чорнобиль

У 1990-х і 2000-х роках Україна в західному кінематографі часто залишалася без власного виразу. Цю ситуацію можна проаналізувати через термін "вкладений орієнталізм", введений дослідницею Міліцою Бакіч-Гайден. В контексті символічної ієрархії між "Заходом" і "Сходом" Східна Європа часто сприймалася як менш розвинена та більш "відстала". Внутрішньо в регіоні виникали нові щаблі такого поділу. На екранах українці часто зливалися в єдину пострадянську масу, асоціюючись із бідністю, злочинністю та небезпекою.

Знаковий фрагмент з американського ситкому "Seinfeld" (1995) демонструє сцену, де персонажі Креймер і Ньюмен під час гри в настільну гру "Ризик" у метро Нью-Йорка характеризують Україну як "слабку" і "глухий кут". Ця ситуація призводить до комічного конфлікту з випадковим українським пасажиром, однак в той же час ілюструє погляд західного кінематографа 1990-х. У той період Україна часто згадувалася несерйозно, зневажливо і переважно з артиклем "the Ukraine".

У 1995 році в популярному американському ситкомі Seinfeld один із героїв під час настільної гри називає Україну "слабкою". Сцена викликає комічний конфлікт у метро, але водночас добре фіксує тодішню оптику: далека пострадянська країна, про яку можна говорити побіжно й зверхньо. Навіть форма the Ukraine ще широко вживалася в англомовному просторі, хоча після здобуття незалежності дедалі частіше поступалася назві Ukraine без артикля.

Важливо зазначити, що після 2010 року в англомовних фільмах і серіалах форма "the Ukraine" починає швидко зникати: мовний маркер, що вказує на територію, поступово віддає перевагу назві незалежної держави — "Ukraine".

Корпусне дослідження, проведене Texty.org.ua, надає точні дані. Аналітики проаналізували більше 62 ГБ англомовних субтитрів до 2023 року та виявили понад 5 тисяч упоминань про Україну та українців у 1500 різних фільмах і телешоу. Серед повторюваних тем можна виокремити українську мафію, нелегальну зброю, ядерні загрози, сексуалізовані образи жінок, кіберзлочинність, а також загалом сприйняття України як джерела небезпеки.

Цю картину підтверджують і академічні дослідження. Аналіз голлівудських фільмів і серіалів 1991-2021 років виокремив три найпоширеніші імаготипи українців -- "ворог", "спокусник" та "іммігрант". Українське походження при цьому часто змішували з російським або загалом із радянським.

Яскравим прикладом є голлівудський фільм "Збройовий барон" (2005). Головний персонаж, Юрій Орлов, у виконанні Ніколаса Кейджа, є американсом українського походження та міжнародним торговцем озброєннями. Після розпаду Радянського Союзу він вирушає до України, де займається нелегальним скупівлею військових запасів. Україна в цьому контексті постає як ідеальне середовище для безкарності, корупції та торгівлі зброєю.

У тому ж році, у фільмі "Все зрозуміло" (2005), американський персонаж мандрує Україною в пошуках своїх коренів. Хоча ця стрічка є більш емоційною, сама країна все ще виступає переважно як екзотичний фон для внутрішніх пошуків західного героя.

Чорнобильська зона стала окремим символом, який привертає увагу. У фільмі жахів "Щоденники Чорнобиля" (Chernobyl Diaries, 2012) група туристів вирушає на екстремальну подорож до Прип'яті, де український ландшафт перетворюється на постапокаліптичний атракціон. Катастрофа, занедбане місто, радіаційний фон та небезпека знову формують впізнавані візуальні знаки цієї країни.

Голлівудський протест: маніфест Джека Пеланса

Боротьба проти культурного привласнення розпочалася ще до нинішнього деколоніального руху. Яскравим прикладом цього є Джек Пеланс, чиє справжнє ім'я — Володимир Палагнюк. Син українських емігрантів, батько якого родом з Тернопільщини, а мати — зі Львівщини, він отримав "Оскар" у 1992 році, активно підтримував українсько-американську громаду та обіймав посаду голови ради Hollywood Trident Foundation ("Фонду тризуба Голлівуду").

У квітні 2004 року на фестивалі російського кіно "Російські ночі" в Лос-Анджелесі Пелансу запропонували російську державну відзнаку -- звання народного артиста Росії. Актор публічно відмовився, наголосивши: "Я українець, а не росіянин". Після цього Пеланс разом із близькими залишив зал.

Цей жест став яскравим свідченням публічної відмови від спроби влитися в ширший культурний контекст "російської" ідентичності. У світі комерційного кіно подібні розмежування також почали набувати все більшої очевидності. У бойовику "Перевізник 3" (2008) одна з героїнь рішуче виправляє співрозмовника: "Я не росіянка. Я українка", а на вибачення відповідає: "Не вибачаю. Ми різні люди".

Проте системні зміни почалися вже після Революції Гідності.

Геополітичний бар'єр: маніпуляції у стані безсилля (2014-2021)

З початком російської агресії Україна стала частиною західних стратегій як самостійний політичний суб'єкт, проте в значній мірі залишалася ареною, де відбувалися змагання між потужнішими державами.

У політичному серіалі "Державний секретар" (Madam Secretary) вигаданий президент України Михайло Бозек 2015 року організовує кібератаку на Air Force One і підлаштовує атаку на власний літак, щоб звинуватити Росію та втягнути США в протистояння з Москвою. Україна тут уже діє самостійно, але її суб'єктність побудована на відчаї: держава маніпулює союзником, бо вважає, що без зовнішнього втручання не виживе.

У той же час у масовій культурі продовжували побутувати застарілі стереотипи про мігрантів. У 2021 році другий сезон серіалу "Емілі в Парижі" викликав значний резонанс в Україні: персонажка з Києва, Петра, була зображена як неосвічена особа, яка має схильність до крадіжок і боїться ймовірної депортації. Тодішній міністр культури Олександр Ткаченко звернувся до Netflix, назвавши цей образ карикатурним і принизливим.

Netflix висловив вдячність за отримані відгуки, зазначивши, що звернув увагу на занепокоєння українських глядачів і пообіцяв налагодити більш тісну взаємодію в майбутньому. Це стало знаковим моментом: Україна перестала бути лише об’єктом зовнішнього сприйняття, а стала активним учасником, що відкрито реагує на те, як її представляють у світовому масштабі.

Розлом 2022 року: військова автономія та успіх документального мистецтва.

Повномасштабне вторгнення суттєво змінило сприйняття подій. Одним із найвагоміших свідчень цього став документальний кінематограф. У 2024 році стрічка "20 днів у Маріуполі", знята режисером Мстиславом Черновим, стала першою в історії України, яка отримала "Оскар" у категорії "Найкращий повнометражний документальний фільм". Фільм зафіксував облогу Маріуполя через призму українських журналістів, створивши міжнародно визнаний документ, який радикально контрастує з російською пропагандою, зокрема, з мінісеріалом "20/22", що також знімали в окупованому Маріуполі.

Іншу манеру висловлювання представила "Порцелянова війна" (Porcelain War). Співрежисер Слава Леонтьєв зазначив, що творці свідомо уникали зображення українців як безпорадних жертв: метою було викликати захоплення та повагу до України і її народу. Це суттєва зміна акценту — від співчуття до шани, від пасивної жертви до активної особи, яка захищає свою культуру та спосіб життя.

Художні серіали також змінюють масштаб українських персонажів. У шпигунському трилері "Агентство" (The Agency, 2024) український актор Олександр Рудинський грає військового Сашка Бутенка, котрий під прикриттям лікаря виконує завдання на підконтрольній і окупованій території України. Це вже не "східноєвропейський типаж", а конкретний український професіонал у межах великого міжнародного шпигунського сюжету. У 22-му сезоні NCIS українські сили встигають знищити білоруські мобільні ракетні установки ще до того, як США можуть завдати удару у відповідь. Україна тут не чекає на порятунок, а діє першою.

Паралельно змінюється й ширший міжнародний контекст. За дослідженням Reputation Lab за 2025 рік, Україна посіла 26-те місце серед 60 найбільших економік світу за рівнем репутації, піднявшись на 5 позицій порівняно з 2024 роком. Рейтинг склали за оцінками респондентів із країн G7. Серед найсильніших характеристик України респонденти називали повагу до прав людини, освічених і надійних людей, шанованих лідерів, приязність і відданість міжнародній спільноті.

Ці відомості, безумовно, не свідчать про безпосередню залежність від сценарних рішень Голлівуду, проте вказують на соціальний контекст, в якому імідж України як незалежного й професійного учасника вже не сприймається як щось незвичайне.

Криголами: як міжнародні партнери України сприяють визнанню нашої ідентичності у кінематографі.

Щоб перестати мислити стереотипами про українців, варто хоча б дізнатися, хто вони є насправді. Чимало голлівудських зірок з 2022 року зробили крок назустріч, аби підтримати та зрозуміти нас. Цьогоріч Річард Гір записав відеозвернення, у якому на День Незалежності продекламував вірш Юрія Іздрика, а Шон Пенн приїжджав до України, щоб передати Володимиру Зеленському свою статуетку "Оскар" -- на зберігання до перемоги.

Проте підтримка від іноземних знаменитостей має й більш глибокий практичний вплив. Наприклад, нещодавно в нашумілому фільмі "Кутюр" з Анджеліною Джолі українка Юлія Ратнер зіграла не жертву війни, а успішну модель. У реальному житті Юлія є відомою моделлю, яка встигла пройтися подіумами таких брендів, як Prada, Dior, Fendi та Celine. Її персонаж також українка, яка переїхала з Запоріжжя до Києва, і в моменти між показами та фотосесіями переживає за свого хлопця, що залишився в Києві, де йому доводиться ховатися під час повітряних тривог; дівчина закликає його не ігнорувати їх. Важливо зазначити, що в фільмі біженка не зображена як беззахисна жертва, що втекла до Франції, а як сильна жінка, котра, попри успіх у кар'єрі на Заході, завжди пам’ятає про війну.

Колега Анджеліни Джолі по знімальному майданчику, Ратнер, відзначає, що акторка регулярно відвідує Україну з гуманітарними місіями. Наприклад, нещодавно її помітили в Харкові. Режисерка фільму, Аліса Винокур, походить з української родини — її дідусь родом з Бердичева. Коли на знімальному майданчику зібралося стільки людей, які розуміються на російсько-українській війні, обговорювати цю тему стає значно простіше та актуальніше.

Не менш важливо відзначити, що голлівудські знаменитості щоденно обирають вбрання українських дизайнерів. Капелюхи Руслана Багінського прикрашають образи таких зірок, як Мадонна, Бейонсе та сестри Хадід, а бренд FROLOV від Івана Фролова вдягав Бейонсе та Сабріну Карпентер під час їхнього туру з Тейлор Свіфт. Тому продемонструвати зв’язок України з модною індустрією не складає труднощів — головне, вміло донести цю ідею до тих, хто займається кінематографом.

Ще один приклад українського впливу у світі кіно незабаром з'явиться на екранах. Нещодавно ми навряд чи могли уявити, що режисер таких відомих фільмів, як "Ідентифікація Борна" та "Містер і місіс Сміт", Даг Лайман займеться проектом під назвою "Зміїний острів". Ця назва дійсно надихається легендарним українським островом, хоча сама стрічка присвячена підриву газопроводу "Північний потік", в якому українських диверсантів підозрюють у причетності.

Головні ролі виконують Шон Пенн та Едріан Броуді — два актори, яких сміливо можна назвати великими друзями України. Обидва не раз брали участь у проектах платформи United24 і відкрито висловлювали свою підтримку українському народу. Цікаво, що замість того, щоб відвідати церемонію вручення свого третього "Оскара", Пенн обрав поїздку до Києва для зустрічі з Президентом Зеленським, а після цього завітав до українських військових на Донбас.

Фільм може стати одним із найпомітніших випадків, коли велика голлівудська стрічка із зірковим акторським складом ставить українських героїв у центр власного сюжету. І що більше Голлівуд говоритиме про нас на рівних, то далі ми ставатимемо від викривленого Росією сприйняття українців.

Реальність тим часом встигла наздогнати голлівудський сценарій. У серпні в хорватській Пулі затримали українського професійного водолаза Володимира Журавльова, якого німецька прокуратура підозрює у причетності до підриву Nord Stream. У Хорватії він працював консультантом саме під час зйомок "Зміїного острова". Провину Журавльова при цьому судом не доведено.

Виклики мілітаризації: що сьогодні не вистачає на екрані

Відкидаючи застарілі стереотипи про мафію, нелегалів та пострадянські регіони, Україна стикається з новими викликами. Її образ на екрані ризикує стати однобоким — країна, що сприймається лише в контексті війни та загрози. Між торговцем зброєю з "Збройового барона" і розвідницею з "Левиці" існує величезна прірва в статусі та ролі, але обидва персонажі все ще представлені через призму військових конфліктів.

Світовому кіно досі складніше показувати звичайне українське життя. Альтернативні образи з'являються точково. У корейській адаптації Money Heist Професор розповідає про Херсон як про портове місто, куди його батько все життя мріяв переїхати з родиною. Для міжнародного глядача це рідкісний образ України не як фронту, а як бажаного місця для життя. Американське шоу Taste the Nation присвятило випуск українській кухні та пояснило, чому суперечка про походження борщу стала частиною ширшої боротьби за українську ідентичність.

Протягом 35 років український герой на західному кінематографічному просторі пройшов шлях від безіменної фігури в пострадянському контексті до персонажа, який отримує власну професію, голос, політичну автономію та можливість діяти. Водночас українське документальне кіно здобуло визнання на міжнародному рівні, отримавши найвищі нагороди. Наступним викликом є те, щоб світове кіно побачило в українцях не лише солдатів, жертв чи шпигунів, а й сучасну, динамічну країну, де війна є частиною реальності, проте не єдиною історією; де великі геополітичні зрушення відбуваються поряд із повсякденним життям людей.