Відомий український скульптор Олександр Лідаговський висловився: "Через своє мистецтво я демонструю світу, що Україна — це не просто локальний конфлікт".

Скульптор Олександр Лідаговський, який став відомим для киян завдяки своїм творам у парку Шевченка та на Пейзажній алеї, продовжує свою творчу діяльність навіть під час війни. Незважаючи на те, що його майстерня була знищена російським снарядом, а всі його роботи загинули, він знайшов в собі сили рухатися вперед і активно представляти українське мистецтво на міжнародній арені. Його таланти були визнані, і він отримав запрошення на Бієнале Lucca Cartacia в Італії. Зараз Олександр працює над сталевою скульптурою в Великій Британії, створив обмежену колекцію портретів Черчіля з нагоди 150-річчя його народження та має амбітні плани щодо висвітлення української війни через мистецтво в Сполученому Королівстві та Європі.

Олександре, поділіться, будь ласка, деталями вашого проєкту на Lucca Biennale Cartasia. Яке враження справила на колег та шанувальників ваша наполеглива праця протягом цього місяця в умовах жаркого італійського літа?

Цей виступ став значним досягненням на міжнародній арені. Участь у фестивалі для мене – це справжня перемога, адже моя концепція була обрана з-поміж 500 проектів талановитих художників. Я щасливий, що мої колеги та шанувальники мистецтва оцінили мою роботу. Схоже, я створив щось унікальне, як у технічному виконанні, так і в візуальному втіленні задуму. Ця робота має для мене глибоке значення. Я витратив місяць на її створення, і було приємно бачити, як люди, які намагалися підглянути за процесом у павільйоні, залишалися в захваті. Навіть коли я повертався додому після виснажливого дня, мене зупиняли й ділилися своїми враженнями.

Що стало джерелом вашого натхнення для написання "Польоту ластівки"?

Кожен художник або творець, навіть якщо наразі не перебуває в Україні, глибоко відчуває події, що відбуваються на його батьківщині. Тема Бієнале, яку ми обговорювали, охоплювала як минуле, так і майбутнє. Я намагався втілити концепцію, яка наочно демонструвала б нашу українську рису — відкритість до майбутнього. Мені здається, що західне суспільство застрягло в постмодерному стані вічного теперішнього і боїться заглядати у майбутнє. Натомість, нашій країні вже нема чого боятися — адже війна, що триває, є найбільшим випробуванням. Усі наші надії зосереджені на тому, що принесе завтрашній день. Ідея скульптури є багатошаровою, вона відображає всі ці аспекти у своїх п'яти метрах висоти.

"Політ ластівки" – це для мене дуже інтимна робота. У цій скульптурі втілені мої роздуми про "тут і зараз". За кілька місяців до війни, що забрала в мене не лише сьогодення і майбутнє, а й минуле, я відчував, що вона наближається, хоча не піддавався загальному страху щодо майбутнього. Моя скульптура зображує дівчину в позі "ластівки", яка дивиться вперед. Одна нога у неї у минулому, інша – у теперішньому, а руки простягнуті до горизонту, символізуючи межу між минулим і майбутнім. Знизу, п'ятиметрова фігура нагадує хрест – це наше розп'яття у цьому вічному моменті. Це про обмеження старого світу, необхідність перетворення та переродження. А майбутнє вже на порозі.

Як митцям донести до світової спільноти тему війни в Україні на міжнародних платформах, щоб вона залишалася в центрі їхньої уваги?

-- Для українських художників, котрі живуть як в Україні, так і за кордоном, їхні роботи відображають конкретику -- ця війна стосується кожного з нас. Коли я чув про війну в часи моєї молодості, це не стосувалося кожного так близько, як сьогодні. Це було далеким. Зараз, коли ти помітний, комунікуєш на міжнародних майданчиках, перебуваєш у культурній адженді Європи, то своїми роботами створюєш конкретику. Не когось незнайомого бомблять у Києві, а двох моїх синів, мою онучку, моїх рідних, знайомих і друзів. У наших роботах усе про нас. У такий спосіб ми, художники, показуємо світу й те, що відбувається в Україні, й себе. Не як бідолаг, біженців, жертв. Ми демонструємо активну позицію людей, які продовжують свою справу попри всі негаразди, з якими доводиться стикатися.

Вашу майстерню знищили на початку війни. Яким чином цей сумний випадок вплинув на вашу художню діяльність?

Це був потужний удар. Усі мої проекти, інструменти та матеріали -- все зникло. Спочатку я відчував шок і безнадію, але з часом зрозумів, що потрібно йти далі. Втрата стала певним очищенням. Еміграція для мене стала як нове життя. Я усвідомив, що маю шанс почати з нуля, відновитися і створити щось абсолютно нове. Цей процес відродження дозволив мені переглянути свої цінності та підходи до мистецтва.

Переїзд до Лондона став необхідним кроком, але моя родина — дружина Даша Непочатова та донька — швидко адаптувалися до нових умов. Це місто відкрило переді мною нові горизонти для розвитку та співпраці. Я отримав можливість працювати з новими матеріалами, що розширило мої творчі перспективи. Визнання, яке я отримав, ставши почесним членом Королівської спілки британських художників, стало для мене значним досягненням, особливо у цей непростий час. Я був приємно вражений, що мої успіхи знайшли відгук у британських ЗМІ, таких як The Guardian, The Times, Independent та понад 900 інших видань. Я завжди вірив, що мистецтво не має кордонів і національних обмежень. Ця нагорода підтвердила, що мої роботи знаходять відгук у серцях людей по всьому світу, що надало мені додаткової мотивації для створення нових проектів. Я мав змогу представляти свої твори на численних міжнародних виставках, зокрема на Лондонському фестивалі скульптури (Winter Sculpture Park) та інших.

Наразі я займаюся підготовкою до створення сталевої скульптури у британському місті Грейт-Ярмут. Ця робота, що має таку ж назву, тісно переплітається з моїм проектом на Печерську в Києві. Семиметрова сталевий витвір "Канатоходка" символізує крихкий баланс у житті кожної людини. Канатоходка завжди пересувається по вузькій лінії, зосереджено тримаючи рівновагу. Цей образ чудово відображає сучасні реалії, в яких ми всі намагаємося знайти стабільність і впевненість у майбутньому.

Ви славитеся своїми витворами, створеними з різноманітних матеріалів — від паперу до сталі та бронзи. Яким чином ви підбираєте матеріали для своїх проектів, і як це впливає на вашу творчу діяльність?

Матеріал завжди грав ключову роль у моєму творчому шляху. Я розпочинав з виготовлення паперових скульптур. У той час не мав можливості купувати різні матеріали та інструменти, а також не мав власної майстерні. Єдине, що було в моєму розпорядженні, -- це стіл, лист паперу, ніж і клей, які слугували мені необхідними інструментами. Навіть коли з'явилися можливості працювати з бронзою та сталлю, я продовжував створювати паперові моделі. Папір -- це доступний і універсальний матеріал, що дозволяє експериментувати та швидко реалізовувати ідеї. Сталь і бронза надають більше можливостей для великих проєктів і створення виробів, які здатні витримувати зовнішні впливи. Вибір матеріалу завжди визначається ідеєю, яку я прагну донести. Кожен матеріал має свої унікальні характеристики та потенціал, і цей процес пошуку нових способів їх використання завжди надихає.

-- Що надихнуло вас на ідею нового проєкту "Вершники Апокаліпсиса"?

-- Ідея з'явилась як реакція на війну в Україні. Біблійні тексти часто транслюють певні алгоритми, що базуються на виявленні та розумінні причинно-наслідкових зв'язків. Ці алгоритми, втілені у формі метафор, описували й далі описують нашу реальність, її тенденції та внутрішню логіку. Вершники Апокаліпсиса -- це алегорії Чуми, Війни, Голоду та Смерті. Ця метафора дивним чином римується зі світовими подіями останніх років, виявляючи певні напрями та послідовність розвитку цих подій. Війна в Україні, яку світ іще інерційно сприймає як локальну, насправді є початком найвеличнішого повороту історії та глобальної трансформації сучасного світу.

"Вершники Апокаліпсиса" створені як комплексний проєкт, що несе в собі вірусний меседж, подібно до спіралі, що пронизує сучасну дійсність. Ця скульптура стане носієм попереджувального знаку, зображаючи історичні тенденції, що відображають нинішні виклики, з якими стикаються українці. Головна ідея цього твору полягає в його здатності поєднувати події в Україні з глобальними явищами. Зараз триває процес переговорів, і ми плануємо виставити цю скульптуру в публічних просторах Великобританії та Європи. Вона покликана нагадати демократичним країнам про потенційні наслідки, якщо не вжити заходів і не надати підтримку Україні вчасно.