"Стався культурний злам"

Христина Корчинська (Федорак) - талановита українська актриса, яка зробила свій перший крок у кінематографі з фільмом "Гуцулка Ксеня" режисера Олени Дем'яненко, отримавши миттєве визнання в театральному та кіно середовищі України. Вона виступає на сцені театру імені Івана Франка, а зовсім скоро глядачі зможуть побачити її у комедійній стрічці "Потяг до Різдва". Христина Корчинська поділилася з ZAXID.NET подробицями про процес зйомок цього проекту та розповіла про свої інші ролі.

Поділіться, будь ласка, інформацією про свою героїню з фільму "Потяг до Різдва".

У мене є епізодична роль, де я виконую образ найкращої подруги однієї з головних персонажок, яку грає Поліна Василина. Моя героїня працює в салоні краси і виконує функцію свого роду "досвідченої психологині", завжди готова дати пораду. Вона має чудове чуття щодо того, що може допомогти подрузі, і намагається направити її в правильному руслі, щоб у житті все склалося якнайкраще. Дуже переймається її особистим життям, хоча сама не в курсі всіх подій, які там відбуваються. Вона насправді є наївною, простою, легкою у спілкуванні, а іноді й кумедною, безпосередньою дівчиною.

Христина Корчинська (фото fotomarta)

В останній час з'явилася велика кількість комедійних фільмів та серіалів. Це викликає різні дискусії та суперечки. Як ви вважаєте, чи можуть комедії бути прийнятними в умовах війни?

Це необхідно робити, оскільки важливо зафіксувати все. Чим більше ми будемо створювати відео та контенту, тим більше вигоди отримаємо для себе, для нашої країни та культури.

Комедії в такий страшний період, який зараз ми проживаємо, потрібні. На ці фільми ходять люди. Хоча зараз загалом дуже зріс попит на будь-які культурні події, на театр, на кіно, на виставки. Це не може не тішити, адже нарешті люди відкривають щось для себе нове, яке раніше їх не цікавило, а зараз вони цього потребують. І комедій, бо можна піти на 1,5-2 години просто розслабитися, що зараз дуже складно робити. Якщо це буде виходити, це буде дуже добре.

Ви родом з Коломиї. Які у вашій родині є традиції святкування Різдва?

Цей момент для мене надзвичайно важливий і має глибоке значення. Я просто зобов'язаний провести хоча б 2-3 дні вдома під час свят. Роблю все можливе, щоб покинути Київ і провести час з родиною. Це не просто звичайна сімейна вечеря, а справжня Свята вечеря. У нас велика родина: чотири дорослі діти, кожен з яких має своїх дітей, і ми всі збираємось у батьків. Після цього вирушаємо до батьків чоловіка, де співаємо колядки.

Я так виховувалася змалечку, і це мені завжди імпонує. Кілька років під час навчання в університеті імені Карпенка-Карого я не могла приїхати на Різдво додому, бо саме на 6-7 січня ставили сесію. Це було для мене дуже складно емоційно. Вся сімʼя вдома, надсилають фотографії, а я у Києві, відірвана від усіх. Так, з друзями, але це все одно не те. Цьогоріч я граю у виставі, а після неї їду на потяг, щоб встигнути на Святвечір додому.

У "Гуцулці Ксені" ви виконали свою першу роль, і, зізнаюся, я була вражена, адже ви виглядаєте там дуже природно, а ваша героїня залишає яскраве враження. Як впливає колорит вашої рідної Гуцульщини на створення персонажів?

"Гуцулка Ксеня"

Не буду приховувати, це справді надає мені велику підтримку, адже стало невід’ємною частиною мого існування. Я виросла серед природних ландшафтів, гірських вершин та людей, які мене оточували, і це не могло не залишити сліду в мені. Це слугує основою для створення моїх персонажів — звісно, не для всіх, але особливо це стосується українських героїнь. Я не вигадую, не фантазую, а черпаю натхнення з власних спостережень та переживань.

Фільм "Яса" можно переформулировать как "порядок" или "кодекс". знімали ще до початку повномасштабного вторгнення, а вийшов він уже після. Ваша героїня проживає досвід втрати, з яким ми зараз зіткнулися практично всі. Розкажіть, будь ласка, про цю роль більше.

Так, це був унікальний досвід в моєму житті, тому що, це дуже драматичний матеріал, це головна роль і це повний метр на великому екрані. Референсом для нас були фільми Бергмана.

Багато сцен було відзнято в одному кадрі. Це стало для мене чудовою школою. Наприклад, мені довелося виконати монолог тривалістю 6 хвилин, знятий без перерви і в крупному плані. Це зовсім інший досвід порівняно з виробництвом серіалів. І якщо не брати до уваги саму суть матеріалу, то лише технічні аспекти вже суттєво відрізняються.

"Яса" можно переформулировать как "порядок" или "кодекс".

Мушу сказати, що якби я з цим матеріалом працювала зараз, я б щось робила по-іншому. І через вік, і через досвід. Те, що зараз ми проживаємо, зробило нас іншими. І тому я впевнена, що зараз він би прозвучав по-іншому, тому що ми були б інші. Не можу сказати, що я осторонь цієї історії була тоді, коли ми знімали, але все одно була більше просто виконавицею. А зараз воно настільки нас стосується, що я б це зробила краще.

Українське кіно заслуговує на нашу підтримку! Онлайн-кінотеатр SWEET.TV презентує вітчизняні шедеври, які задовольнять будь-який смак. Тут ви знайдете широкий вибір: від художніх та документальних фільмів до нових серіалів і мультфільмів для всієї родини. SWEET.TV пропонує величезну колекцію відомих українських кінопрем'єр.

Ви згадали про серіали, і в вашій фільмографії є принаймні два, які здобули велику популярність. Хоча ролі не є надто значними, вони запам'ятовуються завдяки яскравості – це "Зловити Кайдаша" та "Перевізниці". Поділіться, будь ласка, своїм досвідом роботи в цих проектах. І ще одне питання: яку роль відіграють серіали під час війни?

Якщо ми не розпочнемо виробництво власних серіалів, російський контент займе їх місце. Його вже зараз переглядає чимало людей. Нам необхідно створювати більше серіалів і фільмів, якомога більше. Потрібно вчитися робити якісні стрічки, ставати сильнішими та активно заповнювати цей ринок. Ми повинні витіснити попередній контент, який, на жаль, працював ефективно, закріпившись на довгий час. І, на жаль, у нас значно менше власного контенту.

Коли мова заходить про "Кайдашів" і "Перевізницю", варто зазначити, що обидва серіали мають чудові сценарії. Це для мене надзвичайно важливо, оскільки те, що ми показуємо, має велике значення. На мою думку, нам трохи не вистачає сильних сюжетів. Крім того, в цих проєктах працювали талановиті режисери та актори, що також впливає на позитивний відгук глядачів.

"Зловити Кайдаша"

Ви активно співпрацюєте з Іваном Уривським, який завжди мав пристрасть до української класики, а також берете участь у виставах на основі "Землі" Петросяна. Наразі в театрі спостерігається зростання інтересу до української класики. Яке ваше ставлення до сучасних адаптацій цих творів? Наскільки це вам цікаво і близько?

Цікаво і близько, зразу кажу. Ставлюся дуже добре до сучасних адаптацій, бо чомусь в нас ставили українську класику так, що не з найкращої сторони підсвічували нас як націю, нашу ідентичність.

Я не кажу, що так завжди було, ні. Але я думаю, коли людину на вулиці зупинити й запитати, як вона уявляє виставу за українською класикою, це буде щось таке шароварне, традиційне. Герої говорять не своїми інтонаціями, завченими неприродними голосами, завченими історіями, штампами. Мені здається, що і Петросяну, і Уривському вдалося здійснити реформу в українській класичній п'єсі і повернути нам, до театру, глядачів, знову закохати в українську класику. П'єс дуже багато, є дуже хороші, дуже глибокі, є що ставити. І ставлять вже в контексті сьогодення, по-іншому й бути не може. Тому що зараз 2025 рік на вулиці, і ми не можемо закривати очі на ті події, які зараз відбуваються. Люди інші, діти інші зараз народжуються, час інший, сприймається все по-іншому, тому я не зовсім розумію тих людей, які йдуть зараз в театр і хочуть бачити те, що ставилось 50 років тому.

Нехай це Карпенко-Карий чи Кропивницький. Ми ж не дописуємо текст. І він, і ідея теж залишається. Але подача змінюється. Це не значить, що треба всім виходити в джинсах і співати рок. Ні, це глибша історія про сучасне подання. Тому я, як актриса, щаслива, що у нас є такі режисери, які можуть поставити правильно такий матеріал.

Наразі в театрі панує справжній аншлаг. Чи має це значення для акторів? Наскільки для вас важливі як позитивні, так і негативні відгуки, і як ви сприймаєте критику?

Чомусь інститут зірок та наше медіа-виробництво завжди були зорієнтовані на сусідні країни. Лише кілька людей у нас знали про українських акторів. А те, що ми спостерігаємо зараз – переповнені зали, коли люди за три місяці бронюють квитки саме на конкретні вистави, а не на інші, – це вже зовсім інша реальність.

У виставі "Конотопська відьма" (фото театру імені Франка)

Мені здається, ми рухаємося в правильному напрямку. І слава Богу, що так відбувається, і що так природно відбувається. Хоч і в такий страшний період, який ми зараз проживаємо. Я впевнена, що люди ще 5-6 років тому не знали акторів, на яких зараз будується репертуар. А зараз вони знають, про кого йде мова, хто що грає, слідкують і за тим, хто де знімається. Відбувся культурний переворот.

Що стосується критики, то вона існує у значних обсягах. Якщо мова йде лише про професійні аспекти, тоді це може стати приводом для обговорення і конструктивного діалогу. Це може спонукати глядачів відвідати фільм чи виставу, щоб сформувати власну думку. Однак, коли обговорення переходить на особисті характеристики, такі як зовнішність чи стиль одягу, це, на мою думку, є недоречним. Як ми реагуємо на таку ситуацію? Чи взагалі реагуємо?

Більше йде все-таки конструктиву. Я знаю в телеграмі групи, де збираються тисячі людей. Вони переписуються після кожної вистави, обговорюють, як вистава пройшла, хто більше сподобався, хто як сьогодні грав. Словом, є ціла своя театральна тусовка. Якби мені про таке сказали, коли я вчилась в університеті 10 років тому, я б не повірила.