Відомий історик зі Львова охарактеризував підлеглого Садового, який ініціював зняття меморіальної дошки Ларисі Шепітько, як "галицького хруня".

Доктор історичних наук Микола Бандрівський висловив свої сумніви щодо доцільності існування творчих об'єднань художників, скульпторів та інших митців у Львівській області.

Старший науковий співробітник, доктор історичних наук Інституту українознавства імені Івана Крип'якевича, Микола Бандрійський, опублікував три фотографії на своїй сторінці у Facebook та додав до них коментарі, повідомляє DailyLviv.com.

"На першій фотографії представлена видатна кінорежисерка міжнародного рівня, українка з Бахмута - Лариса Шепітько. Близько півстоліття тому вона завершила навчання у середній школі Львова, після чого вирушила до творчої майстерні геніального Олександра Довженка, щоб поглибити свої знання у кіномистецтві", - прокоментував історик.

Він наголосив, що українку Ларису Шепітько знав увесь тогочасний світ кіномистецтва і шанують її творчість досі у всіх цивілізованих державах світу.

"Хоча її життя було коротким (вона пішла з життя у 1979 році у віці 41 року), те, що вона залишила по собі, є скарбом не лише для України, а для всього світу", - підкреслив Бандрівський.

На інших двох світлинах, пояснив історик, ви бачите меморіальну дошку на тій самій львівській школі, в якій вчилася Лариса Шепітько (на теперішній вулиці Ковжуна), і те, що залишилося від цієї меморіальної дошки на стіні будинку після її демонтажу комунальниками кілька днів тому.

Яким же потрібно бути необізнаним галицьким хрунем, щоб настільки не визнавати й не цінувати українську культуру, аби віддати наказ про ліквідацію меморіальної дошки Лариси Шепітько! Офіційна причина демонтажу звучить як "..невідповідність критеріям для вшанування, пов'язаною з приналежністю діячки до радянської культурної спадщини".

Історик зазначив, що стрічки Лариси Шепітько практично не демонструвалися на радянських екранах, оскільки вони мали занадто європейський характер.

"Отже, Лариса Шепітько була режисеркою в радянському кінематографі. А ким ще вона могла бути в той період?" - риторично висловився Бандрівський.

Він наголосив, що й наша видатна оперна співачка Соломія Крушельницька стала саме радянською оперною співачкою після того, як їй у 1951 році надали звання Заслуженої діячки мистецтв УРСР.

"А стала Соломія Крушельницька громадянкою радянської України лише після того, як написала заяву про передання своєї італійської вілли й усього майна радянській державі. Звідси постає питання: то що - наступною буде демонтована меморіальна дошка на будинку Соломії Крушельницької, де вона мешкала..?" - запитує історик."

Не менше ніж демонтаж меморіальної дошки Ларисі Шепітько Миколу Бандрівського подивувало мовчання творчих спілок на цей факт.

Мене найбільше вражає холодна байдужість львів'ян до ганебного вчинку, вчиненого підлеглими Андрія Садового. Це викликає запитання: для чого у Львові існують усі ці творчі спілки художників, скульпторів та інших митців, якщо вони зараз ховаються у своїх квартирах і з іронією спостерігають за тим, що відбувається з демонтажем меморіальної дошки Лариси Шепітько, а також за безладом, що панує в культурному житті міста та його історичних пам'ятках?

Микола Бандрівський емоційно підкреслив: "Напевно, ви усвідомлюєте, що своєю бездіяльністю та байдужістю до захисту істини ви надаєте карт-бланш усім цим безсовісним чиновникам, які здатні повністю знищити наше місто Львів".