"Викинь крісло і піднімайся": ветеран "Азову", який втратив ногу, підкорює гори, займається йогою та насолоджується катанням на вейку.

Сотні ветеранів України сьогодні опинилися на роздоріжжі: зосередитися на своїх втратами або ж відкрити нові горизонти в новому житті. Дехто обирає самотність, в той час як інші знаходять втіху у спорті, горах або ж у волонтерстві. Саме другий варіант стає справжнім шляхом до відновлення. Так сталося і з ветераном Станіславом, відомим під позивним "Кошмар". Він втратив ногу під час бойових дій, але одна фраза його побратима змінила його погляд на життя з інвалідним візком, а йога допомогла йому впоратися з фантомними болями значно ефективніше за будь-які медикаменти. Станіслав поділився своєю історією з нашим виданням.

Перед початком широкомасштабного вторгнення Станіслав мешкав і працював у Польщі. Коли він повернувся до України, його намір залишитися був непохитним. Але всього через два місяці після його повернення розпочалася війна. Ранок 24 лютого заскочив Станіслава в його рідному селі на Кіровоградщині, недалеко від Миколаївської області.

"Чесно кажучи, я до останнього не вірив у такі події. Навіть коли я їхав із Польщі, колеги попереджали: "Не їдь, там скоро буде війна". Проте я думав: яка війна взагалі може бути у XXI столітті?" -- розповідає Станіслав. Коли ж вторгнення стало реальністю, чоловік не всидів на місці та вступив до добровольчого формування територіальної громади (ДФТГ).

"Поряд зі мною були моя сестра та дівчина, які надзвичайно емоційно реагували на ці події. Я усвідомлював, що потрібно знайти місце для спокою та впевненості. Важливо було не залишатися наодинці, а бути серед людей. Мати більше відомостей і відчувати контроль над ситуацією," – ділиться він своїми думками.

Чоловіки створювали блокпости, обходили вулиці та вели пошуки диверсантів. Російські війська на той час досягли Снігурівки й намагалися пробитися до Баштанки, проте їхню колону з близько 200 одиниць техніки знищила українська авіація на трасі. На щастя, до села Станіслава війна так і не дійшла.

Після встановлення лінії бойових дій, функціонування ДФТГ у статусі цивільної структури було зупинено.

"У нас, по суті, нічого не було, ми були просто цивільними людьми. Тож ми просто розійшлися по домівках", -- згадує він.

У вересні 2022 року чоловік вирушив до Львова, де займав посаду менеджера в компанії, але в цивільному статусі залишився недовго.

У 2023 році, коли розпочався контрнаступ, з'явилося багато сподівань, особливо щодо 47-ї бригади та Третьої штурмової. Я почав замислюватися про службу ще тоді, але остаточне рішення прийняв лише на початку 2024 року. Тоді стало зрозуміло, наскільки складною є обстановка на фронті, і я усвідомив, що це лише питання часу. У травні я підписав контракт і став частиною "Азову", -- розповідає ветеран.

Під час виконання обов'язків навідника міномета в "Азові" Станіслав отримав позивний "Кошмар". Майже через рік після укладення контракту чоловік зазнав серйозного поранення. Того дня все здавалось звичайним — підрозділ Станіслава готувався до ротації. Бійці утримували свої позиції під Торецьком, в зоні між Щербинівкою та Леонідівкою, серед густих посадок.

Контакт із супротивником відбувся несподівано. Хоча нам вдалося відстояти свої позиції, противник все ж встиг завдати шкоди: його дрони знищили українську територію дощенту.

"Протягом кількох днів нас обстрілювали всім, що тільки могли: і протитанковими засобами, і мінометами, і ствольною артилерією. Коли почули звук FPV-дрона, миттєво кинулися до бліндажа. Раптом один із побратимів закричав: 'Швидше, летить!'. У той момент під моїми ногами пролунав вибух. Коли я падав, час, здавалося, сповільнився", -- згадує Станіслав.

Побратим швидко застосував турнікет, а евакуація, на щастя, зайняла всього годину. Однак Станіслав з самого початку адекватно оцінив ситуацію й, враховуючи, що його стопи були вражені пораненням, не мав жодних ілюзій щодо неминучості ампутації.

"М113, американський гусеничний бронетранспортер, приїхав за мною. Мене швидко завантажили і відвезли на стабпункт. Поранення я отримав о четвертій ранку, а вже о четвертій дня опинився в лікарні в Дніпрі", - розповідає "Кошмар".

Читайте також: "Мене ніс російський полонений, я жер сніг, немов божевільний": ветеран про поранення, бізнес і боротьбу

Коли рани після ампутації кінцівки загоїлись, чоловік потрапив до протезного центру Superhumans. Перші три дні він провів в окремій палаті, а згодом його перевели до двох ветеранів, які щойно повернулися з "Ігор Нескорених".

"Тоді я ще пересувався на інвалідному візку. Один із хлопців (Ілля, з яким ми тепер стали добрими друзями) сказав мені: 'Слухай, залишай це крісло і переходь на милиці. Не сидь на місці, більше рухайся'. Ці слова вразили мене і я вирішив вчинити так, як він порадив. Від того часу я більше не відчував себе безсилим чи безнадійним," – з теплом у голосі згадує Станіслав.

Однак освоєння ходіння на протезі виявилося нелегким завданням, оскільки цей процес займає кілька місяців. Спочатку ветеранам, які зазнали ампутацій, надають тимчасовий протез. Він служить до того часу, поки форма та обсяги кукси не стабілізуються, після чого вони отримують постійний протез, який через два місяці може потребувати додаткової корекції. Перші чотири дні для Станіслава на протезі стали справжнім випробуванням. Він відчував такий сильний біль, що почав сумніватися у можливості нормально ходити. Проте на п’ятий день ситуація покращилася.

"На шостий день я усвідомив, що все в порядку, і я знову зможу пересуватися так, як звик. Хоча протягом двох місяців я не мав можливості проходити більше чотирьох кілометрів на добу, інакше нога сильно боліла. Я долав ці відстані, а ввечері просто лежав і не знав, чим себе зайняти," -- розповідає чоловік.

Фантомний біль виявився справжнім випробуванням для Станіслава. Він вживав знеболюючі препарати, іноді навіть доходив до максимальної дози, проте полегшення так і не відчував.

"Рішення прийшло несподівано. Я просто перестав пити пігулки, почав ходити в басейн і займатися спортом. І з часом фантомні болі зменшилися. Зараз біль менш інтенсивний, хоча іноді ще "пострілює". Загалом спорт допомагає", -- запевняє ветеран.

Коли протезист запропонував Станіславу випробувати свої сили в горах зі спортивною стопою, чоловік без вагань погодився. Хоча біль все ще відчувався, його рішення було усвідомленим: "Бо так сильно хотілося".

"Найскладнішим моментом був спуск. Підніматися було не так важко завдяки трекінговим палицям, які зменшують навантаження. Проте проблема виникає через будову стопи. Коли ставиш ногу на п’яту, вага не розподіляється рівномірно, а зосереджується на великій гомілковій кістці. Тиск стає дуже інтенсивним, і саме спуск викликає найбільше дискомфорту. Та все ж, хоч і з великими труднощами, ми змогли спуститися," - згадує він.

Після цього відбувся другий вилаз у гори з товаришами, а потім ще один... Прогрес Станіслава вразив організаторів настільки, що вони навіть запропонували йому стати гідом під час літніх походів для ветеранів.

Більш того, до служби в армії "Кошмар" активно займався калістенікою і йогою. Ці практики не тільки допомогли ветерану впоратися з фантомними болями, але й стали основою для нової професії. Справа в тому, що товариш Станіслава отримав грант для ветеранів і вирішив відкрити власний спортивний зал, запросивши нашого героя стати викладачем йоги.

Серед нових захоплень Станіслава з'явився і вейкборд. Починав сидячи, а коли отримав спортивний протез, то став кататися стоячи, дотримуючись важливого правила: "Необхідно, щоб протезована нога була попереду, а керувати слід "рідною" ногою, що залишається позаду", -- радить військовий.

В цілому, чоловік знайшов спосіб жартувати над своїми труднощами. Наприклад, у його соціальних мережах можна натрапити на іронічні пости про "плоскостопість". Як він зазначає, замість того, щоб зациклюватися на тому, як травма змінює його життя чи які перспективи його чекають, легше просто посміятися і продовжувати рухатися вперед.

На запитання, що він порадив би іншим пораненим бійцям, які думають, що життя скінчилося, Станіслав відповідає без вагань:

"Діяти! Не варто залишатися в кімнаті, займаючись лише своїми думками. Важливо створювати соціальні зв'язки, і найкраще це вдається з людьми, які пережили схожі ситуації. Легко знайти нових друзів, просто виходячи на каву з товаришами, вирушаючи в похід чи займаючись спортом разом. Коли у вас є мережа контактів, починають з'являтися різноманітні пропозиції та нові можливості. Тож не витрачайте час на бездіяльність, сидіння з телефоном у руках або споживання алкоголю, сподіваючись, що все налагодиться само по собі," — завершує Станіслав "Кошмар".

Отримати підтримку для українців з інвалідністю можна на веб-ресурсі EnableMe Ukraine. Тут ви маєте можливість задати питання фахівцю та скористатися безкоштовною допомогою в рамках спільноти EnableMe.

Нещодавно "ФАКТИ" побудували наратив про танкіста ЗСУ, який, переживши серйозну травму, винайшов унікальний стиль живопису.