"Викрадений": аналіз історії Святого Престолу з критичної перспективи.

#Мистецтво та розваги

На екрани вийшла стрічка італійського режисера Марко Беллокйо під назвою "Викрадений", яка вперше була представлена на 76-му Каннському кінофестивалі. Ця драма розповідає про події в Італії наприкінці ХІХ століття, але її сюжет виявляється надзвичайно актуальним для сучасної України. Дмитро Десятерик ділиться своїми думками на цю тему.

Семирічний Едгардо Мортара (Енеа Сала) - середній з багатьох дітей Момоло (Фаусто Руссо Алезі) і Маріанни Мортара (Барбара Рончі), відомої єврейської родини в Болоньї. Однієї ночі 1858 року солдати Папи Пія IX (Паоло П'єробона) приходять, щоб забрати дитину, заявивши, що вона таємно охрещена раніше. Як надалі з'ясується, це зробила католицька служниця Анна (Аврора Каматті) - вона хотіла врятувати душу немовляти, щоб та не потрапила в Чистилище. Незважаючи на протести сім'ї, хлопчика забирають до Рима для повторного хрещення й належної католицької освіти. Поки батько відчайдушно намагається подолати несправедливість, Едгардо вирішує бути поступливим і грати роль старанного вихованця, сподіваючись, що співпраця допоможе йому повернутись додому.

Ситуація з Мортара ускладнюється ще й через політичні обставини, оскільки триває Рісорджименто – військова кампанія, що має на меті об’єднання Італії. Папська Держава, якій на той час підпорядковувалась Болонья, виступала проти революціонерів. Місцевий представник Папи, інквізитор Феллетті (Фабріціо Гіфуні), що видав наказ про вилучення дитини у батьків, має безмежну владу над жителями Болоньї. Звичайно, Ватикан використовує цей прецедент з Едгардо для демонстрації своєї сили; хлопчик стає улюбленцем Пія IX та його основного радника, кардинала Антонеллі (Філіппо Тімі).

Зображення: kinorium.com Сцена з фільму "Викрадений".

Зображення: kinorium.com Сцена з фільму "Викрадений"

Марко Беллокйо - 85-річний класик італійського соціального реалізму, автор таких фільмів, як "Кулаки в кишені" (1965), "Китай близько" (1967), "Диявол у плоті" (1986), "Осуд" (1991). Суворе католицьке виховання з одного боку та ліві переконання з другого (був певний час маоїстом) спонукали його знімати фільми, які критично дивляться на Святий Престол; "Викрадений" продовжує цей ряд.

Тема критики католицької церкви в Італії завжди викликає жваве обговорення, незалежно від того, про який історичний етап йдеться. Після прем'єри на основному конкурсі Каннського фестивалю фільм викликав значний резонанс у Європі, зібравши понад 4 мільйони доларів в італійському прокаті. Він також отримав номінацію на премію "Сезар" у Франції та здобув 5 нагород "Давид ді Донателло", що є італійським аналогом "Оскара".

Сценарій, створений Беллокйо у колаборації з Сусанною Ніккіареллі, авторкою рок-байопіку "Ніко 1988", ретельно й мляво висвітлює обставини викрадення Едґардо та перші спроби його повернення. Проте ця увага до деталей не відображається в драматургії. Енеа Сала та Барбара Рончі (в ролі матері Едгардо) виконують свої ролі з великою емоційністю, передаючи всю силу італійської мелодрами. Однак, коли ситуація ускладнюється, і характер та мотивації Едгардо змінюються, це не знаходить належного відображення ні в режисурі, ні в акторських виступах. Серед яскравих, дещо провокаційних моментів виділяється сновидіння, в якому персонаж Сала витягує цвяхи з рук і ніг Христа, повертаючи його до життя.

Зображення: kinorium.com Сцена з фільму "Викрадений".

Власне, Беллокйо опинився в пастці костюмованого жанру, де візуальні елементи починають переважати над змістом, а костюми стають важливішими за персонажів. Проте, варто зазначити, що з історичними вбраннями та атмосферою справи йдуть досить добре. Костюмерам Серджіо Балло та Дар'ї Кальвеллі вдалося виконати величезну роботу. Інтер'єри та вулиці Італії 1850-70-х років, створені сценографом Андреа Касторіною, а також побутові деталі, аж до розтопленого воску для печатки інквізитора, вражають своєю автентичністю. Оператор Франческо Ді Джакомо майстерно оформляє кожен кадр, деякі сцени виглядають, немов витвори живопису тієї епохи. Проте, цій візуальній розкоші часто бракує емоційної гостроти та необхідного рівня узагальнень, які могли б зробити саму історію важливішою за її оформлення.

Проте "Викрадений", попри часову й просторову відстань, залишається неймовірно актуальним фільмом сьогодні. Адже те, що колись робив жадібний Папа, зараз повторює Росія: вона викрадає наших дітей, розлучає їх із батьками, промиває їм мізки та змушує забувати своє коріння і культуру, щоб перетворити їх на манкуртів, які готові захищати своїх викрадачів.

Ця оповідь дуже близька нам. Саме тому "Викрадений" вартий нашої уваги.

Зображення: kinorium.com Сцена з фільму "Викрадений".

Папа Лев XIV: які наслідки матиме його обрання для України?