"Віктор Зарецький є одним з найяскравіших представників українського мистецтва другої половини ХХ століття" - зазначає мистецтвознавиця.

З 17 жовтня по 14 грудня в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві проходить ретроспективна виставка, присвячена 100-річчю від дня народження художника-шістдесятника Віктора Зарецького. Проєкт під назвою "Віктор Зарецький. 100" має на меті висвітлити багатогранність творчої спадщини цього митця, якого вважають художником-філософом, вчителем для багатьох поколінь і автором унікальної візуальної мови. В експозицію увійшло понад 100 робіт, що охоплюють різні етапи його творчості - від 1950-х до 1980-х років. Виставлені живописні твори належать як музейним, так і приватним колекціям, а також представлені фоторепродукції мозаїк, створених у співпраці з Аллою Горською, і архівні матеріали, включаючи фотографії та відеозаписи.

Про цю подію своїми думками діляться куратори виставки: мистецтвознавиця та авторка монографії "В. Зарецький" Олеся Авраменко, керівниця Фонду Алли Горської та Віктора Зарецького Олена Зарецька, а також художник і дизайнер експозиції Вальдемарт Клюзко.

Які риси вирізняють авторське письмо та візуальну мову Віктора Зарецького? Яку культурну спадщину він залишив Україні та чим його творчість може привабити сучасних глядачів?

Олеся Авраменко: Віктор Зарецький — один із найяскравіших представників українського мистецтва другої половини ХХ століття, чия діяльність поєднала глибоке коріння національної традиції з сучасним європейським світоглядом. Його унікальний стиль вражає своєю пластичною витонченістю та акцентом на лінії, що в його трактуванні набуває музичного ритму.

Зарецький мав унікальний дар втілювати образи, наповнені внутрішньою гідністю, елегантністю та духовним сяйвом. Його "жіночі образи" являють собою філософію існування, роздуми про сенс мистецтва та велич любові. Як представник покоління шістдесятників, він активно боронив право на свободу думки, а його творчість стала найяскравішим втіленням цього прагнення.

Олена Зарецька: Віктор Зарецький для мене не просто дідусь, а справжня особистість з величезною внутрішньою силою і художник, чия мова творчості залишається актуальною й сьогодні. Його живопис пронизаний енергією любові, шукає гармонію і прагне до світла — тих цінностей, які нині особливо відгукуються в серцях людей.

Зарецький залишив по собі не тільки численні живописні роботи та монументальні витвори, а й унікальний художній код – здатність помічати красу, зберігати духовність і гідність. Його спадщина тісно переплітається із сучасністю, нагадуючи нам про важливість збереження людяності та віри у мистецтво як форму спротиву та оновлення.

Яким чином ви створювали експозицію та що саме вона включає?

Олеся Авраменко: Спочатку ми планували створити експозицію, зосереджену на творах з музейних колекцій. Однак через виклики, пов'язані з війною, ми зіткнулися з низкою труднощів. Деякі роботи залишилися на тимчасово окупованих територіях, інші були евакуйовані, а деякі музеї, з огляду на питання безпеки, не ризикнули надати свої експонати. Тому ми вирішили змінити курс і почати співпрацю з колекціонерами, залучивши роботи з приватних збірок.

У підсумку вдалося зібрати понад 100 робіт із 10 музеїв і 26 приватних колекцій. Ми вдячні всім музеям і колекціонерам за їхню довіру, збереження й надання цих творів -- саме завдяки їм сьогодні можливий живий діалог глядача з мистецтвом Віктора Зарецького. А виставка вийшла розгорнутою і водночас душевною.

Які саме роботи можна побачити на виставці і яке уявлення про художника вони можуть сформувати?

Вальдемарт Клюзко: Моя дослідницька діяльність зосереджена на грандіозних творах, створених командою монументалістів на чолі з Аллою Горською та Віктором Зарецьким. Вони представляють виставку, що демонструє спільний творчий експеримент художників зі світлом, кольором і матеріалами. Ці мозаїки є синтезом народного мистецтва, реалізму та авангарду, відображаючи простір безперервного пошуку та експериментування.

Образи шахтарів "Прометеїв" -- борців, які тримають вогонь життя -- уособлюють незламність духу. Архетипи козаків і скіфів степів Донеччини перегукуються з архетипами воїнів ЗСУ, що тримають небо над нами. Ця мозаїка, створена 60 років тому, не стала бездумною пропагандою, а залишилася символом свободи -- як і робота "Вітер" на фасаді ресторану "Вітряк" у Києві, яка досі випромінює енергію покоління творців.

Історія Маріуполя, де народилося "Дерево життя", свідчить про пошук власного українського стилю: поєднання смальти, кераміки, алюмінію та шлакоситалу, народних символів і мотивів із вишивок та писанок. У мозаїці "Боривітер" -- образ птаха, який не здається і продовжує свій політ над Азовським морем. У його крилах -- уламки побутових речей: ложок, тарілок і чашок із маріупольського ресторану "Україна", що стали частиною мистецької мови епохи.

Відчуття динаміки, яке виникає під час прогулянки уздовж мозаїчних композицій, нагадує саме суть життя: світло коливається, кольори оживають, і здається, що ці мистецькі твори взаємодіють з тобою. Завдяки грі рельєфних елементів і їхніх контурів, поверхня набуває об'єму, створюючи ілюзію глибини та руху світла — так, наче час у цих витворах не зупиняється, а минуле відгукується до сучасності живим голосом.

Мені було б цікаво дізнатися більше про деякі захоплюючі роботи з експозиції.

Олена Зарецька: На виставці представлено картини з Фонду Алли Горської та Віктора Зарецького -- родинна колекція, яка містить дорогих моєму серцю людей. Це твори, що належать до останнього, неосецесійного періоду творчості художника.

Серед цих творів є також мій портрет "Портрет Оленки з лялькою", створений у 1987 році. Тоді мені було трохи менше трьох років, але я яскраво пам’ятаю той момент, коли дідусь завітав до нашої київської квартири. Я сиділа на килимі, граючись з лялькою, а Віктор Зарецький розташувався поруч на дивані, роблячи начерк моєї голови. Його постать запам’яталася мені: великий сивий чоловік, що нахилився над аркушем паперу, малюючи. Через деякий час — можливо, місяць — я побачила готовий олійний портрет: він був декоративним, яскравим і значно більшим за мій маленький начерк. Особливо вразила мене лялька в моїх руках: вона носила таку ж сукню, як і я, але художник додав їй волосся. Це стало яскравим прикладом того, як дідусь вмів перетворювати реальність на мистецтво.

Портрет моєї сестри "Наталка" 1986-го протягом усього дитинства висів у нашій кімнаті. Сукня на ньому була точно такою ж, яку носила сестра, а потім доношувала я, проте квіти на ній художник зобразив зовсім по-іншому. Лише дорослою зрозуміла, що він використав мотиви українського наївного мистецтва.

Портрет батьків "Подружжя. Олексій та Ольга", створений у 1980 році, багатий на деталі, які я пам'ятаю з дитинства. Зараз мені імпонує, як дідусь зобразив батькові сиві пасма, що нагадують маленьких "черв'ячків" над його чолом. Також я почала інакше сприймати свої власні сиві волосся. Мене завжди вражало, як Віктор Зарецький вміло розмежовує жіночу та чоловічу фігури. Чоловік виглядає геометрично, з різкими і гротескними лініями, тоді як жінка – м'яка, граційна і оздоблена квітами. Ця контрастність також помітна в інших його творах, де зображені чоловіки і жінки.

Однією з перших подій виставки була презентація монографії "В. Зарецький". Яким чином ця робота аналізує життєвий шлях та художню діяльність митця?

Олеся Авраменко: Ця монографія виникла з бажання відтворити шлях художника, який значно вплинув на мистецьке життя України в другій половині ХХ століття. Основою роботи є дослідження творчої спадщини Віктора Зарецького, архівних документів, свідчень його друзів і колег, а також результатів особистих зустрічей з митцем у період з 1987 по 1990 рік.

Дослідження прагне відкрити не лише естетичні пошуки художника, а й атмосферу часу, в якому він творив -- із духовними викликами, культурними зрушеннями та особистими втратами. Монографія допомагає зрозуміти, як мистецтво Віктора Зарецького формувалося на перетині особистих переживань і культурного контексту часу, як його полотна відображають світло й тінь життя, внутрішню боротьбу та прозріння митця.

Серед усіх експонатів на виставці, особливе місце в моєму серці займає портрет "Філіжанка кави. Олеся" 1990 року, в якому я стала героїнею. Цей витвір нагадує мені про наше тепле спілкування, про його уважність і турботу до персонажів своїх робіт. Він викликає спогади про першу зустріч із художником, коли я була вражена його творчістю та відмінністю його робіт від інших творів того часу. У важкі моменти я часто повертаюся до цього портрета, сприймаючи його як свого роду оберіг, ніби ведучи розмову з Віктором Івановичем.

Виставка в Національному музеї Тараса Шевченка — це не єдине захід, присвячене Віктору Зарецькому, що відбувається цього року. Які ще події вже відбулися або заплановані на честь ювілею?

Олена Зарецька: Так, ця виставка стала ключовою подією в ювілейному році Віктора Зарецького, проте вона не є єдиною.

Рік стартував з експозиції "Між рядків і полотен" в Музеї книги та друкарства України, де акцент був зроблений на публікаціях, що висвітлюють діяльність митця та методи, якими вони відображають його художній світ.

Наступним етапом став творчий вечір у "Сенсі на Хрещатику". У рамках заходу відбулася прем'єра документального фільму "Вишневий вітер", створеного у співпраці з режисеркою Васілісою Безпалько, а театр "Шарж" презентував захоплюючий перформанс. Ми також запустили нову лінію сувенірної продукції, натхненної творчістю художника, та зібрали спогади жінок, які стали моделями для його портретів.

Протягом року відбулося багато лекцій та майстер-класів. Влітку реалізовано великий проєкт відтворення мозаїчного панно "Боривітер" за участю ГО Ukraine WOW, Rozetka та митців мистецького об'єднання "Затирка". Мозаїка відвідала Лондон, Львів і Харків, а до 9 листопада її можна побачити на Центральному залізничному вокзалі Києва в рамках виставки Ukraine WOW. Ця ініціатива також сприяла збору коштів на реставрацію мозаїки "Вітер" на фасаді ресторану "Вітряк" – єдиній спільній роботі Віктора Зарецького та Алли Горської у співпраці з Борисом Плаксієм, яка розташована в столиці. Основна мета – виконати реставраційні роботи у 2026 році.

Крім того, ми акцентуємо увагу на "Птаху" в Гельмязові Черкаської області — останній мозаїці, створеній Аллою Горською, а також на її фінальному проекті разом із Зарецьким. Завдяки зусиллям Семена Гришина активно триває підготовка документів для внесення цього твору до списку пам'яток культурної спадщини.

Найближчим часом, паралельно з київською виставкою, у Львівському муніципальному мистецькому центрі відкриється експозиція ескізів і графіки "Сад Зарецького". Це зовсім інша історія -- своєрідна лабораторія ескізів митця, яка водночас доповнює столичну ретроспективу, дозволяючи побачити процес формування ідей та підготовки полотен і розвиток художньої мови Зарецького. Запрошуємо відвідати виставку у Львові з 11 листопада до 25 грудня.