Він не переносив бездіяльних. Сам же трудився з світанку до пізньої ночі. Хореограф Павло Вірський організовував репетиції прямо у вагоні потяга, досконало грав на роялі, а під час гастролей в Іспанії опинився в центрі скандалу - Життєві історії | Експрес

Цей колектив давно вже став символом української культури. Танцюристи з Дніпра відвідали близько ста країн світу, скрізь викликаючи захоплення у шанувальників мистецтва. Легендарний ансамбль заснував Павло Вірський, з ім'ям якого цього року пов'язано дві важливі дати: 120 років з дня народження, що вже відзначили, і 50 років з моменту його смерті, яке відзначатимемо 5 липня. Яким же був "король хореографії"?

— Це справді видатна особистість, — зазначає в інтерв'ю "Експресу" Мирослав Вантух, теперішній керівник знаменитого ансамблю. — Не випадково Павла Вірського вважають реформатором, оскільки він інкорпорував елементи класичного балету в український народний танець, підвищуючи його до неймовірно високого рівня хореографічної майстерності. За це він отримав найвищі нагороди від держави... Це дійсно надзвичайно обдарований художник!

А яким був його характер: лагідним чи строгим?

Сувора, принципова та надзвичайно вимоглива. Не терпіло лінивих. Сам же працював з ранку до вечора. Хоча починав свій робочий день о десятій, адже, як жартують хореографи, ноги до того часу ще "сплять". (Усміхається). Уявіть: Павло Павлович тричі на день викликав ансамбль на репетиції. Це було дуже виснажливо для танцівників, але... люди приходили, і ніхто не скаржився. Хоча, справді, іноді писали "скарги". Навіть на великого Вірського за радянських часів також надходили анонімки.

-- Кажуть, щоб досягти бажаного результату, танцюристи репетирували до сьомого поту?

Отже, коли закінчувався урок класичного танцю, Павло Павлович ставав у дверях і проводив рукою по лобах своїх учнів. Не раз він запитував: "Чим ти займався в залі, якщо не спітнів?" Такі випадки він називав "сачкуванням". (Усміхається). Він був добрим чоловіком, але нікому не давав поблажок. Абсолютно нікому! Адже його пристрасть до танцю була надзвичайною.

Чи справді сталося так, що одного разу, щоб не витрачати час даремно, репетицію провели прямо у вагоні потяга?

-- Танець "Вишивальниці" справді ставили у поїзді. У ньому Вірський через хореографію і пластику, через образи й характери показав чудову роботу решетилівських вишивальниць. Таким чином опо­етизувавши її. До речі, свого часу він хотів, щоб колектив називався не просто ансамблем, а театром танцю... Чимало його постановок -- це справді шедеври! Наприклад, "Гопак", який сьогодні вважається золотою класикою українського народного танцю.

Яке місце в його житті займало почуття гумору? Адже Вірський походив з Одеси...

Він з'явився на світ у цьому місті, розташованому на узбережжі Чорного моря, у 1905 році. Походив з інтелігентної родини, що, безумовно, вплинуло на його неймовірний талант гри на роялі. Він міг сісти за клавіші та виконати навіть найскладніші класичні композиції. Павло Павлович був справжнім дотепником, який любив веселитися як у повсякденному житті, так і на сцені. Його театральні роботи, такі як "Чумаки" і "Повзунець", наповнені іронією та гумором!

Чи дійсно партійні структури уважно стежили за Вірським?

О, траплялося всякого. Одного разу член ЦК Компартії висловив незадоволення через одну з жартівливих сцен у виставі "Ляльки". Він запитав: "Що ви наробили? Це ж абсолютно неестетично!" На що Павло Павлович зіронізував: "Не подобається? Просто відверніться на цей момент." (Усміхається). Іншого разу, коли показували танець "Добрий вечір", заступник міністра, присутній в залі, зробив свої зауваження. А Вірський з упевненістю відповів: "Я так це задумав – і крапка!"

Безумовно, він усвідомлював свою цінність. Можна стверджувати, що мав певну свободу. Однак певний час Павла Павловича піддавали критики та цькуванню. Протягом п’яти років колектив був під контролем. Це сталося після інциденту під час гастролей в Іспанії, коли після виступу до них завітав Отто Скорцені (колишній оберштурмбанфюрер СС — прим. ред.). Він потиснув руку Вірському, висловивши подяку артистам за їхній виступ і так далі. Ця інформація миттєво з’явилася в ЗМІ. Як тільки вони повернулися додому, ансамбль оголосили "невиїзним".

Вибачте, але чи Павло Павлович був у курсі, з ким він спілкувався?

Сказав, що не був обізнаний. Проте, ходять чутки, що йому, можливо, давали знаки. Адже за часів СРСР завжди в групах перебували "кадебісти". Як мінімум двоє. Це було офіційно, але ж органи також залучали артистів. І таких було чимало. Тоді часи були надзвичайно важкими... Отже, на Павла Павловича писали не лише анонімні листи, а й доноси.

Його другою дружиною стала танцівниця Валерія Котляр, яка була молодшою за нього на 25 років. Напевно, їй було нелегко поруч із таким могутнім чоловіком?

Вірський був складною особистістю. Наприклад, під час репетицій він міг зробити зауваження своїй дружині кілька разів. Коли вона нагадувала йому, що є народною артисткою, він часто реагував емоційно, не завжди вибираючи слова... Я мав можливість відвідати їхній дім. Подружжя жило в достатку, але не в розкоші. У їхній трикімнатній квартирі було багато книг... Цікаво, що жоден з нащадків Павла Павловича не обрав його шлях. Ні донька, ні онук. Останній — музикант, який працював у хорі Верьовки, і часто навідується до мене. Творча спадщина його діда досі залишається живою!