Вражаюче елегантний та з провокаційним підтекстом: яким став "Грозовий перевал" 2026 року з Марго Роббі в головній ролі.

Отже, нова постановка одного з найпопулярніших романів у світовій літературі офіційно стартувала, і нове прочитання книжки Емілі Бронте авторства режисера Еміральд Феннел ("Дівчина з Данії", серіал "Корона"), може змусити червоніти, мабуть, кожного.

У новій версії сюжету фільму практично все залишається вірним оригіналу: хлопчик-сирота Гіткліфф виховуються в будинку збанкрутілих аристократів сім'ї Ерншо, поряд зі спадкоємицею цього роду — Кетрін Ерншо (Марго Роббі).

Гіткліфф закоханий у Кетрін, проте, ставши дорослою, дівчина вирішує вийти заміж за заможного сусіда — Едгара Лінтона. Через різницю в соціальному статусі Кетрін не бачить у Гіткліффі потенційного партнера, хоча її почуття до нього не менш сильні, ніж його до неї.

Здавалося, що після весілля Кетрін її зв'язок з Гіткліффом має припинитися. Молодий чоловік раптово зникає з родинного маєтку Ерншо, а Кетрін чекає життя в розкішних інтер'єрах чоловікового дому, оточена ненависним, але цілком приємним чоловіком, його вихованкою Елізабетою та розкішними нарядами від італійських дизайнерів.

Нова екранізація "Грозового перевалу" далеко не лише про романтику; це історія всепоглинаючої пристрасті, яка межує з пристойністю, а іноді й переходить у відверту непристойність. Фільм має всі шанси стати найскандальнішою, найемоційнішою та найеротичнішою адаптацією в історії. Однак візуальна складова стрічки така вражаюча та естетично досконала, що сміливо змагається з еротичними та романтичними елементами сюжету, приваблюючи увагу глядача на себе.

Червоний шовковий плащ, на тлі снігу і чорних зимових дерев, зелений оксамит у монохромних інтер'єрах маєтку, сцени трапез у саду -- вся ця куртуазна естетика сміливо може претендувати на новий сезон серіалу "Корона" або з лишком його переплюнути.

Безумовно, в цій картині присутні кілька очевидних відхилень від традиційного трактування. Тут ми бачимо дорослу блондинку з яскравими блакитними очима та виразним рум'янцем на щоках, замість молодої блідошкірої брюнетки. А також Джейкоба Елорді, який більше нагадує романтичних персонажів з творів Джейн Остін, аніж дикого хлопця з циганськими коренями.

І постмодерністське вбрання ультра яскравих кольорів, з явним застосуванням синтетики, дуже далеких від моди вікторіанської епохи. І романтика, безжально замінена на еротику і яскраві сцени пристрасної близькості. Останні, до речі, зняті настільки відверто і майстерно, що у глядачів може статися невелике одкровення від побаченого та емоційно пережитого.

Окремо хочеться зупинитися на грі Елорді. Звичайно, циганський Гіткліфф у нього не вийшов, але його герой транслював таку тваринну природу пристрасті, яку кінематограф взагалі пропонує нечасто. Особливо, в останні роки посиленої цензури.

В цілому, складається враження, що у фільмі, створеному Еміральд Феннел, Барбі і Кен переживають романтичну драму на фоні неонових пейзажів. Так, час від часу таке відчуття виникає. Але хто ж заявив, що поєднання вікторіанського роману з Барбілендом — це погана концепція? Особливо враховуючи, що добрий смак і естетична гармонія є одними з основних рис режисера.

Нагадаємо, що раніше видання Фокус розглядало, яким вийшов фільм "Благодать", створений італійським режисером Паоло Соррентіно, відомим своєю здатністю заглиблюватися в людську душу.