Владислав Вакуленко: Символіка у творах Давида Бурлюка: як картина перетворюється на код — Блоги | OBOZ.UA

Щойно завершилася нова виставка творів Давида Бурлюка в нашій галереї, і цього разу ми вирішили розглянути творчість цього видатного футуриста та авангардиста з абсолютно нового ракурсу. Ми не просто вивчали експериментальні живописні техніки та футуристичні форми, а звернули увагу на символіку його робіт. Адже давно зафіксували цікаве явище: в його картинах постійно з'являються одні й ті ж образи – око, кінь, квіти, човен, собака... Спочатку це здавалося лише художнім уподобанням, але згодом стало очевидно, що перед нами справжня символічна система, особистий код художника.

Протягом останніх кількох місяців ми здійснювали ґрунтовне дослідження повторюваних тем, спираючись на біографічні дані, культурно-історичний контекст часу, а також детальний аналіз самих мистецьких творів. Наша амбіційна мета полягала в тому, щоб розкрити символічну мову Бурлюка, з’ясувати, що саме він "зашифровував" у своїх творах і чому ці образи настільки наполегливо проявляються на його картинах.

Анатомія знака: розкриваємо сенс Бурлюка

Результати перевершили всі сподівання. Виявилося, що Бурлюк створив справжню енциклопедію особистих символів, кожен з яких функціонує на кількох значеннєвих рівнях. Наприклад, око — один з найпоширеніших його мотивів, який став своєрідним "підписом" Бурлюка. На першому, біографічному рівні, це безпосереднє посилання на травму з дитинства: художник втратив ліве око ще в молодості. Проте Бурлюк трансформує цю особисту драму в універсальний символ: око стає знаком гіперзору, способом компенсувати втрату через посилення художнього сприйняття. На третьому рівні це вже філософська концепція всевидіння, що нагадує про масонське "око провидіння". І, нарешті, для авангардиста це метафора нового сприйняття мистецтва, прориву за межі традиційних форм.

Схожу багатогранність виявляє кінь — від козацького символу волі до футуристичного уособлення динамізму та розвитку. Або ж квітка — яка водночас є українським степовим символом, джерелом життєвої енергії та сучасною лабораторією форм і відтінків.

Коли особисте стає універсальним

Найцікавіше, що символічна система Бурлюка народжується з глибоко особистого досвіду, але набуває універсального звучання. Човен -- це не просто морський пейзаж, а автобіографічна парабола художника-емігранта, який усе своє доросле життя провів у подорожах між континентами. Водночас це й загальнолюдський символ переходу, містка між світами, метафора творчого пошуку.

Собака поруч із людиною -- це теж не випадкова деталь, а психологічний коментар. У футуристичному світі машин і швидкостей він повертає до тілесного, інстинктивного, живого. Це своєрідний "емоційний термометр" композиції -- часто саме по псу можна зрозуміти справжній настрій сцени.

Особливо виразною стала пляшка – символ, що коливається між святковістю та тривогою. У ній втілена вся складність сприйняття Бурлюком життя: з одного боку, це українські традиції, тілесність та радість святкових застіль; з іншого – футуристичний протест проти усталеної моралі; а ще – можливий натяк на соціальні конфлікти свого часу.

Витоки авангарду в Україні.

Одним із ключових висновків нашого дослідження є те, що символічна мова Бурлюка глибоко переплетена з українською культурною традицією, незважаючи на те, що художник активно експериментує з найрадикальнішими авангардними формами. Люлька виступає не лише як елемент богемного самовираження, а й як безпосередня алюзія на козака Мамая, архетипічного українського філософа-воїна. В його творах українське село постає не як етнографічна екзотика, а як система координат, що дозволяє зберігати ідентичність в умовах глобальних змін.

Навіть птахи в творчості Бурлюка виконують подвійне завдання: з одного боку, вони виступають універсальним символом свободи та духовного піднесення, а з іншого — конкретними "земними" образами (горобець як уособлення зв'язку з народом, голуб, що символізує мир і надію).

Код, який трансформує сприйняття.

Сприйняття творчості Бурлюка зазнає суттєвих змін завдяки глибшому розумінню його символічної мови. Те, що колись видавалося лише яскравим натюрмортом або пейзажем, насправді виявляється складним і багатозначним посланням, що містить автобіографічні, культурні та філософські компоненти. Художник неначе залишає нам своєрідні підказки, закликаючи не просто споглядати, а й «читати» його картини.

Цей метод — свідоме або інтуїтивне впровадження повторюваних образів-символів у свої роботи — перетворює Бурлюка не лише на експерта кольору та форми, а й на справжнього візуального оповідача, який розробив унікальний спосіб комунікації з глядачами. Цю мову, як ми виявили під час нашого дослідження, тепер можна поступово почати осмислювати.

Можливо, в цьому і полягає загадка безперервної привабливості його творів: вони здатні "спілкуватися" з нами навіть через багато років, відкриваючи нові значення для кожного покоління глядачів.