Вона стверджувала: "Я обов'язково стану знаменитою". Якою була Ірина Заруцька в Києві та які цікаві факти про її життя передаються з уст в уста?

3 жовтня в американському штаті Північна Кароліна вступив у силу "Закон Ірини". Цей закон посилює вимоги до обов'язкової психічної оцінки для злочинців, які отримують можливість звільнення під заставу, та обмежує повноваження судів у питаннях звільнення підозрюваних у насильстві до початку судового процесу.

Закон у штаті був ініційований після трагічної смерті українки Ірини Заруцької 22 серпня в Шарлотті. Її ножове поранення спричинив Декарлос Браун-молодший у вагоні метро. Ця подія викликала значний суспільний резонанс – портрети Ірини почали з'являтися на фасадах будівель у різних американських містах. Президент США Дональд Трамп висловив намір домагатися для злочинця смертної кари. У той же час сестра підозрюваного зазначила, що її брат страждає від шизофренії і стверджував, ніби напав на Ірину, оскільки вона "читала його думки".

30 вересня виповнилося 40 днів з моменту трагедії, що забрала життя Ірини. Журналістка Gazeta.ua знайшла будинок, в якому до свого переїзду проживала загибла жінка. Вона також провела бесіду з кураторкою Ірини в коледжі.

Ірина Заруцька з'явилася на світ 22 травня 2002 року в Україні. У серпні 2022 року вона разом із своєю матір'ю, сестрою та братом переїхала до Сполучених Штатів. В Шарлотті вона працювала в піцерії Zepeddie's і проживала разом зі своїм хлопцем Стасом Нікулицею. В день трагедії вона вирушала в метро, щоб зустрітися з ним.

Іра відчувала неймовірне щастя поруч із ним. Це було таке сильне почуття, що вона навіть остерігалася ділитися ним з іншими, щоб не зіпсувати цю магію. "На жаль, їхнє щастя закінчилося трагічно", - поділилася Юлія, мати хлопця загиблої українки.

Перед тим, як переїхати до США, Ірина Заруцька мешкала у дев'ятиповерховому будинку в Солом'янському районі Києва. Цей цегляний житловий комплекс має пастельне забарвлення, а деякі жителі самостійно утеплили свої квартири. У внутрішньому дворі розташовані маленькі дитячі та спортивні майданчики. На вулицях навколо панує тиша, оскільки людей практично не видно.

Сусіди кажуть, що Ірину та її сім'ю не дуже добре пам'ятають. Вони повідомляють, що іноді бачили її разом з батьками, але особистої комунікації з ними не було.

Поруч з під'їздом родини Заруцьких ми зустрічаємо Тетяну Біяковську. Вона виконувала роль куратора Ірини в коледжі "Синергія", який Ірина закінчила за спеціалізацією "мистецтво та реставрація".

- Ми зустрілися з Ірою 1 вересня 2017 року - це був її перший день у школі, - ділиться спогадами Тетяна Біяковська. - Вона виглядала як маленька дівчинка, їй було всього 14 років. Це була зовсім юна дитина. Інші учні також виглядали переляканими, з великими очима, не знаючи, що їх чекає. Проте незабаром всі почали знайомитися один з одним і сформували досить дружню компанію. Іра була сором'язливою, але водночас активною.

У Іриній команді дівчат виявилося більше, ніж хлопців.

"У них були свої особливі жарти," - з усмішкою згадує жінка. "Вони навіть жартома 'одружували' одне одного: хлопців називали 'чоловіками', а дівчат - 'дружинами'. Часто вони приходили на заняття раніше і разом снідали. Збиралися тут, біля будинку Іри, адже багато хто добирався до коледжу на електричці. Звідси вони разом вирушали до навчального закладу. І досі вони підтримують зв'язок один з одним і зі мною також."

Ірина регулярно підтримувала своїх товаришів у навчальному процесі. Час від часу вона використовувала чужі ескізи для вдосконалення своїх навичок, на основі яких розробляла власні роботи. Разом зі своїми одногрупниками вона прикрасила стіну коледжу яскравими малюнками дерев, активно долучалася до різноманітних заходів та свят.

Ірина Заруцька користувалася академічною стипендією, хоча як дитина з багатодітної родини могла отримувати соціальну допомогу.

- Усі чотири курси Ірина вчилася на відмінно, - згадує далі Тетяна. - Бувало, коли з'являлися нові хлопці -- у дівчат різко навчання падало. Але кохання було швидкоплинне. Трішки сліз, а потім повернення думками до стипендії та навчання.

Загибла так любила свій фах, що за весь час не прогуляла жодної пари, каже кураторка.

Навіть під час хвороби, коли у неї підвищилася температура, вона завжди казала: "Я вип'ю "Нурофен" і прийду на другу пару", - ділиться спогадами жінка. - Іра ніколи не була конфліктною. Якщо між кимось виникали непорозуміння, вони завжди знаходили спосіб вирішити їх у колективі. У нас було безліч позаурочних заходів: ми виготовляли декоративні ялинки та організовували осінню виставку. Навіть у дощову погоду діти відправлялися в ліс збирати шишки. Вони завжди діяли самостійно, виявляючи активність на всіх етапах.

Жінка не була знайома з родиною Заруцьких. Вона стверджує, що в цьому не було жодної потреби.

- Батьків я бачила один раз на батьківських зборах, на початку навчання. Це були такі діти, які не потребували спілкування з батьками, - каже Біяковська.

Раптом вона загадково усміхається, згадуючи про ще одне захоплення своєї студентки.

- Іра займалася малюванням тату, - ділиться спогадами. - У той час усі використовували гелеві ручки, і вона створювала малюнки просто на шкірі. Це були руки, шия - всі були прикрашені. Кожного дня вона вигадувала нові "тату". Це стало справжнім модним віянням.

За словами викладачки, з роками це відійшло в минуле — студенти "вийшли з цього віку". Проте пам'ять про ті часи залишилася в їхніх серцях назавжди.

- Іра була надзвичайно комунікабельною, до неї завжди можна було підійти, - ділиться Тетяна. - Якщо виникала потреба, вона легко йшла на зв'язок. Їм не потрібно було постійно нагадувати про обов’язки. Вони самі підходили і запитували: "Які завдання на сьогодні?". І починали працювати.

Тетяна згадує, що після завершення четвертого курсу Заруцька планувала продовжити освіту, проте згодом змінила своє рішення.

- Тоді вони навчалися чотири роки за даною професією і потім можна було далі піти. Іра поступила, вона пройшла фахову співбесіду, але літо пройшло і вона передумала навчатися. В неї була мета - отримати права. Вона вирішила попрацювати, пошукати себе. Така вона була, хотіла щось спробувати інше. Остання наша розмова була восени 2021-го.

Згідно з інформацією від викладачки, Іра не мала наміру жити за межами країни.

"Вона мала глибокі почуття до України," - згадує кураторка. "Пам'ятаю, коли ми були на першому чи другому курсі, організували конкурс, схожий на 'Євробачення'. Кожна команда представляла певну країну, і нам випала Бразилія. Діти ретельно готували свої номери, все було продумано до дрібниць. Але, на жаль, ми не виграли. Тоді всі вийшли на вулицю, і один хлопець з нашої групи взяв дудку, загравши гімн України. Всі почали співати разом, і в мене по шкірі пробігли мурашки."

Про загибель колишньої студентки кураторка отримала інформацію від своєї одногрупниці Анастасії. Пізніше вона надіслала викладачці також відеозапис із метро.

У мене було стільки емоцій! Я була приголомшена і сповнена жаху! За весь час навчання, я пам'ятаю тільки один випадок, коли двоє хлопців не змогли дійти згоди і на цьому все закінчилося. Більше ніхто не конфліктував, не бився; вони мирилися і продовжували спілкуватися далі, - згадує Біяковська. - А тут трагічно пішла з життя дитина, яка ніколи не мала жодних конфліктів... Такого не повинно статися в здоровому суспільстві.

Тетяна каже, що в першу чергу покарання повинні понести люди, які дозволили людині з важкими психічними порушеннями бути на волі.

- Я не громадянка Америки, я не маю права їх ніяк коментувати. Але покарання мають понести в першу чергу ті, хто дозволив нестабільній і хворій людині бути в суспільстві, - каже Біяковська. - Чого ви наражаєте суспільство на небезпеку? А, якщо він зробить щось масштабніше? Ніхто не має права позбавляти життя іншу людину... Найбільше мене здивувало, що коли він йшов і в нього з руки текла кров -- ніхто навіть не звернув уваги. Це така байдужість....

Тетяна на мить замовкає.

- Іра казала: "Я стану відомою". Але це мало бути не так, - зітхає вчителька.

Перед тим як потрапити до коледжу на спеціальність "маляр, реставратор декоративно-художніх фарбувань", Ірина навчалася в школі №12, розташованій неподалік її дому. Вона успішно завершила дев'ять класів і вирішила подати документи до "Синергії".

Цей навчальний заклад відрізняється сучасною архітектурою. Він складається з двох будівель і розташований у Солом'янському районі.

У центральному будинку, поруч зі сходами, що ведуть з першого на третій поверх, стіни прикрашені розписами, створеними за участю Ірини Заруцької. Директор поставив перед командою завдання оформити їх на свій розсуд, обравши сіро-білі кольори. Ці молоді митці стали новаторами, і згодом аналогічні проекти почали реалізовувати й інші групи, що навчаються за цією ж спеціальністю.

Ще однією педагогинею, яка згадує про Ірину, є Марія Кубишна. Ця жінка викладає українську мову та літературу вже понад 13 років і навчала Заруцьку з першого до третього курсу.

Іра займала місце на першому ряду, поруч з вікном, на третій парті. Вона завжди вирізнялася привітністю, усмішкою та веселим настроєм. У неї завжди були приятелі, особливо серед дівчат, як зазначає Марія. Іра мала пристрасть до літератури, була креативною особистістю з власними поглядами. Як тільки виникала потреба в допомозі, вона завжди була готова прийти на виручку.

Викладачка підкреслює, що Ірина виконувала всі завдання і завжди читала всю задану літературу.

- Вона не була конфліктною. Досить спокійна і стримана, іноді навіть мовчазна. Але завжди усміхнена, - каже Марія Кубишна.

Марія дізналася про загибель студентки через інтернет і відразу ж впізнала її.

- Побачила в інтернеті. Ірину впізнала одразу. Я у друзях у Facebook з її одногрупниками, і її сторінка теж у мене є. Побачила, що діти виставляють фотографії Ірини, - каже Марія стримуючи сльози. - Для нас це велика трагедія. Ти ж спілкуєшся з цими дітьми, три роки поруч - і вони стають близькими. А потім розумієш, що отак несправедливо все у житті буває...

Щодо покарання злочинця можна висловитися лаконічно.

На мою думку, жодна особа, навіть якщо вона стикається з психологічними чи психічними труднощами, не може уникнути відповідальності за свої дії. Убивця повинен відповісти за свої вчинки, - зазначає викладачка. - Я вважаю, що необхідно запровадити довічне ув'язнення. Не можна просто відпустити людину без покарання. Це абсолютно неприйнятно.

- Посміхнена та енергійна дівчина. Завжди була готова прийти на допомогу як викладачам, так і однокурсникам, - додає Марія. - Ця група залишила лише приємні спогади. Вони були справжньою командою.

Підозрюваний Декарлос Браун-молодший наразі знаходиться під арештом. Йому пред’явили обвинувачення у навмисному вбивстві, однак засідання у цій справі ще не відбулися.

Після трагедії сестра Декарлоса Трейсі Браун -- надала журналістам запис телефонної розмови, в якій її брат заявляв, що в його мозок уряд вмонтував сторонні матеріали, які і керували його діями під час нападу на українку.

Декарлос Браун може бути засуджений до довічного ув'язнення, бо раніше він вже мав проблеми із законом -- у 2014-му отримав п'ять років за збройне пограбування. А от проти смертної кари для нього виступив губернатор Північної Кароліни Джош Стейн.

— Це справжнє варварство, — висловився він.