Вони з'являлися в усіх кінострічках: українські актори другого плану в радянських хітах.

Ці актори з Росії вважали себе частиною київської культури і не прагнули повертатися назад, навіть під час важких дев’яностих років.

Чи знали ви, що актор, який зіграв слугу Атоса Ля Шене у "Трьох мушкетерах", насправді є українцем? У шістдесятих роках на Київській кіностудії імені Довженка з'явився невеликий загін випускників московських театральних вузів, котрі вирішили побудувати свою кар'єру в Києві. Серед них були такі талановиті актори, як Юрій Дубровін, Микола Олялін, Лев Перфілов та інші. Дивовижно, але всі вони стали видатними майстрами епізодичних ролей і з'явилися у сотнях фільмів, включаючи багато знаменитих картин, які стали культовими для всієї країни. Сьогодні нові покоління глядачів вже не пам'ятають про цих неперевершених акторів, але "Телеграф" зберігає їхню пам'ять.

Лев Перфілов

Найбільш помітним російським "експатом" з київською реєстрацією на екрані є майстер епізодичних і невеликих ролей Лев Перфілов. Він здобув популярність у всьому СРСР завдяки ролі фотографа з МУРу Гриші Ушивіна, відомого під прізвиськом "Шість-на-дев'ять", у мінісеріалі "Місце зустрічі змінити не можна" (1979). На той час актору було вже 36 років, і він встиг знятися в більш ніж 70 фільмах.

Після завершення навчання в Щукінському училищі Перфілов почав свою кар'єру в Театрі кіноактора, який діяв при студії "Мосфільм". Однак, коли театр був закритий у 1963 році, йому було запропоновано вибрати між роботою в Ленінграді або у Києві на кіностудії імені Довженка. Перфілов обрав Київ, оскільки тут уже проживала його мати. На кіностудії Довженка він швидко став одним із найпопулярніших акторів: за даними порталу imdb.com, він встиг взяти участь у 119 фільмах.

Серед цих фільмів особливо виділяються комедія "Найчарівніша і найпривабливіша" (1985), в якій актор майстерно втілив образ керівника бюро — того самого, який говорить: "Щось ви все печете, дівчата, печете! Краще б капусту квасили, чи що...". Також не можна обійти увагою культову стрічку "Кін-дза-дза!" (1986) від Георгія Данелії. "Найчарівніша і найпривабливіша" стала справжнім хітом радянського кінопрокату 1986 року, зібравши 44,9 мільйона глядачів. На телебаченні актор запам'ятався також яскравою епізодичною роллю у фільмі "Зелений фургон" (1983).

Про особисте життя Перфілова в Києві відомо небагато. Він жив на Троєщині з третьою дружиною Вірою, яка була молодша за нього на 25 років, і з її сином від першого шлюбу. 2000 року, невдовзі до смерті, отримав від міста нову квартиру, але пожити в ній не встиг. Будучи завзятим курцем, помер від емфіземи легень у віці 66 років.

Юрій Дубровін

"Ваше світло, до вас завітала особа!" Цю фразу з фільму "В'язень замку Іф" (1989) глядачі неодмінно асоціюють з актором Юрієм Дубровіним, який також є рекордсменом за кількістю яскравих епізодів у своїй кар'єрі, що налічує понад 150 ролей. А щоб залишити в пам'яті глядачів іншу свою роботу – образ слуги Атоса на ім'я Ля Шене в знаменитому мюзиклі "Три мушкетери" (1976), Дубровіну навіть не знадобилися слова.

До Києва уродженець Рязанської області потрапив того ж 1963 року, що й Лев Перфілов: за розподілом після ВДІКу. Тут, на столичному житловому масиві Виноградар, він прожив 43 роки, його навіть називали "Ряжський киянин". І це тоді, коли всі актори прагнули до Москви, де можливостей для кар'єри було значно більше. Дубровін не намагався повернутися до Росії навіть тоді, коли в дев'яності на студії Довженка перестали платити зарплатню.

На жаль, у 2006 році, під час зйомок фільму "Барин" під Києвом, 63-річний Дубровін зазнав подвійного інсульту. У той час його дружина покинула актора, і він залишився без догляду. Син Аркадій, який вже давно мешкав у Німеччині, вирішив забрати батька до Мюнстера, де заснував православну парафію. Таким чином, Дубровін провів свої останні 16 років у Німеччині.

Наприкінці своєї кар'єри Дубровін отримав помітну головну роль, що є рідкістю для акторів другого плану. У постмодерністському гіньйолі "Окраїна" (1998) режисера Петра Луцика, який стилізовано нагадує фільми сталінської епохи, хутірські селяни, позбавлені своїх земель олігархами-нафтовиками, вирушають на війну проти Москви. Незважаючи на свій комічний вигляд, персонаж Філіпа Ілліча Сафронова, виконаний Дубровіним, вражає своєю жахливою сутністю як хтонічного месника. Не дивно, що "Окраїна" в свій час викликала великий резонанс серед прогресивних представників кінематографа.

До речі, партнером Дубровіна в цьому фільмі став інший російський майстер епізоду, що осів у шістдесятих у Києві, -- Микола Олялін. Окрім іншого, він був близьким другом Перфілова.

Віктор Степанов

Його називали "російський богатир", і справді він народився в Північно-Курильську на Сахаліні. Поки в 45 років не приїхав до Києва -- де закохався й залишився до самого кінця.

Українську столицю Степанов любив за теплий клімат, і хоча вони з дружиною-киянкою Наталею купили двокімнатну квартиру на Виноградарі, збудували ще будинок на Десні, де родина проводила 10 місяців на рік. Звідси актор виїздив на зйомки до Москви, Петербурга і по всьому світу. На його рахунку "лише" 60 фільмів.

Степанов здобув популярність у 36 років завдяки мінісеріалу "Михайло Ломоносов" (1986). Ще одна його знакова роль – дільничний у резонансному "перебудовному" фільмі "Холодне літо п'ятдесят третього..." (1987), який привернув увагу 41,8 мільйонів радянських глядачів. У цій стрічці його персонаж гине, захищаючи рідне село від злочинців.

Вже у статусі киянина він знявся в "культових" російських фільмах "Гонгофер" (1992) і "Окраїна" (1998), де в образі нафтовика-олігарха спародіював свого друга, посла Росії в Україні у 2001-2009 роках Віктора Черномирдіна. Колоритний посол, зокрема, увійшов в історію фразою "Хотіли як краще, а вийшло як завжди".

Степанов також взяв участь у створенні українського кінематографа. Серед найвідоміших фільмів за його участю можна виділити байопік про Романа Шухевича "Нескорений", знятий Олесем Янчуком у 2000 році, скандально відому "Аврору" Оксани Байрак (2006) та один із перших українських серіалів "День народження Буржуя", що виходив у 2000-2001 роках. Однак, коли актора запитували про його українське громадянство, він одразу ж відповідав: "Ні, звісно, боронь Боже. Я росіянин".

Помер 26 грудня 2005 року в Києві у віці 58 років від онкологічного захворювання, до якого призвела травма на зйомках серіалу "Єрмак" (1996). Похований на Берковецькому кладовищі.

Раніше "Телеграф" писав про культові українські фільми, які вест світ вважає російськими.