Не втратити можливість, поки триває день. Три чудові короткометражні фільми, які захоплять вашу увагу.

Кіно з України, яким можна пишатися.

Несподівані відключення електрики на тривалі години позбавили українців улюбленої розваги – перегляду серіалів. "Телеграф" підготував для вас добірку найкращих короткометражок України останніх років, жодна з яких не триває більше пів години. Як тільки з'явилося світло, ми встигли насолодитися всіма трьома!

Ця короткометражка є однією з найсмішніших та технічно досконалих українських робіт останніх років. Режисерка Марина Степанська, яка вже здобула визнання за свій фільм "Стрімголов" (2017), вирішила вийти за межі "розмовної" драми та несподівано зануритися у світ візуальної комедії.

Історія розвивається в яскравому, кольоровому світі (зйомки відбувалися в сучасному Львові). Головна героїня, яку грає Дар'я Полуніна, несподівано усвідомлює, що "втрачає кольори" — вона стала чорно-білою. У неї є 9 хвилин, щоб зрозуміти свою неповторність і зустріти ще одного "неправильного" персонажа.

Марина Степанська сама охарактеризувала фільм як експеримент з кінематографічними кліше та спробу порушити тему самоідентифікації за допомогою візуальних елементів.

Дуже рідкісний у нашому кіно приклад метафільму, що ламає "четверту стіну": героїня усвідомлює таймінг короткого метра й закони корекції кольору у фільмуванні. І водночас це сатира на цифровий ексгібіціонізм у соцмережах, що лише входить у тренди, коли людина "без фільтра" здається ніби неповноцінною.

Переглядати кіно на Takflix.

Ще одна стрічка, створена у Львові, наповнена енергією молодості, що втілює зізнання в любові до свого рідного міста. (Назва фільму перекладається як "Ніч у Львові".)

Сюжет уміщується в одне речення. Хлопець із Києва (якого грає сам режисер Нікон Романченко) приїздить до Львова, щоб зняти на відео постановку місцевого театру. Після вистави він знайомиться з трьома молодими актрисами, і вся компанія до світанку блукає містом. Між головним героєм і однією з дівчат пробігає любовна іскра, але вранці він поїде -- і, найімовірніше, вони більше ніколи не побачаться.

Цей простий на перший погляд фільм вражає своєю здатністю створювати відчуття глибокої присутності: камера ніби наділена життям, пульсуючи разом із персонажами. Виникає дивовижний ефект глядацької залученості, коли ми стаємо свідками тонких, але надзвичайно значущих моментів існування. За це можна перепросити творцям фільму деякі прояви їхнього самолюбства.

Переглядати кіно на Takflix.

Фільм заснований на незакінченому оповіданні Франца Кафки, дію якого перенесено в часи Другої світової й поміщено в провінційне гетто. 12-річний єврейський хлопчик стає одержимим загадкою старої місцевої синагоги. За переказами, там мешкає таємнича тварина, якої ніхто ніколи не бачив. Погоня за цим примарним створінням перетворюється для хлопчика на рятівну ілюзію, але фінал неминучий.

Режисер Іван Орленко завершив роботу над своїм фільмом, виконаним повністю їдишем. Бездоганна чорно-біла операторська робота занурює глядача в атмосферу східноєвропейського єврейства. Частину зйомок провели в містечку Хуст на Закарпатті — в єдиній довоєнній синагозі регіону, яка пережила жахіття Другої світової війни. Це надає кожному моменту цього незвичайного фільму вражаючої документальної значущості.

Короткометражка отримала міжнародний резонанс: її показували на кінофорумах у Торонто, Берліні, Бранденбурзі, Атланті та Енн-Арборі. Західні критики писали, що ця екранізація Кафки стала однією з найпронизливіших алегорій про Холокост, що насувається. Рідкісний приклад того, коли український фільм опиняється в контексті світового кінематографа, використовуючи цілком оригінальну кіномову.

Переглядати кіно на Takflix.

Раніше "Телеграф" писав про українські детективні серіали, які не поступаються Netflix.