"Відчуття, ніби прощаюсь з донькою, було нестерпним": акторка Катерина Гулякова ділиться своїми переживаннями під час важких часів великої війни.

Катерино, прем'єра "Слідчої" справді виявилася ніби сюрпризом для вас…

Дякую, ви дійсно уважні! Саме про це я подумала, коли дізналася, що прем'єра призначена на квітень. А потім ще й оголосили про 31 березня. Це справді чудовий сюрприз на день народження! Можна сказати, що це навіть ювілейний подарунок.

Який подарунок ви б хотіли отримати?

У загальному контексті, звісно, мова йде про досягнення перемоги. А в особистому плані — це підтвердження участі в якомусь вражаючому, захоплюючому проєкті. Зараз багато експериментів, але поки що немає остаточного затвердження. Дуже прагнеться чогось незвичайного, якоїсь цікавої історії.

-- Як змінилося ваше життя за ці три роки великої війни?

В дійсності, залишилося безліч бажань, адже війна змусила відкласти багато справ, які не вдалося реалізувати в той момент, коли я сподівався на їх здійснення. Мене дуже тягне до подорожей і до теплих обіймів з близькими, які зараз далеко від мене.

Але все відбувається поступово. Тож я дуже вірю, що найближчим часом те, про що ми мріємо, все ж таки збудеться. Я вже замовила це бажання. У 2022 році я забажала, щоб на мій день народження російські війська пішли з Києва. І якраз у березні так і сталося. Тож я вірю в силу своїх бажань.

Чи здивувала вас велика війна?

Ви знаєте, це було справді несподівано, адже я до самого кінця не могла в це повірити. Я — досить чутлива особа, емоційна, і мені властиво бачити сни. Коли знайомі, знаючи про мою чутливість, запитували: "Катю, що нас чекає?", я залишалася спокійною до останнього. Я не могла уявити, що в XXI столітті таке може трапитися, адже була впевнена, що ніхто не дозволить цьому статися.

-- Можете пригадати перші місяці вторгнення? Що тоді було з вашими рідними?

-- Це був суцільний жах і страх. 24 лютого колишній чоловік забрав і вивіз дітей, а я ще два тижні була в Києві. Було страшно, бо я залишилась зовсім сама у квартирі. І ось війна. Нас ніхто не готував до цього. Я зі своїм дідусем завжди ходила на парад 9 травня. Я завжди відчувала щось болюче всередині себе, але не могла це пояснити. Потім зрозуміла. Знаєте, душа завжди знає, що на неї чекає. Тому, коли я залишилася сама, було таке відчуття, що коли вибухає, ти сам на сам із цим.

Мені здавалося, що пройшов місяць, а не два тижні. І цей постійний страх, коли не розумієш, що буде далі. Я пам'ятаю, як сиділа в ванні й розмовляла з мамою телефоном. Вона казала: "Катю, біля нас шарахнуло". Я відповідаю: "Мамочко, і біля мене". І ось це розуміння, що, можливо, ти не доживеш до ранку. Це прощання з донькою телефоном. Я намагалася заспокоїти її, казала: "Не хвилюйся, я тебе дуже люблю, де б я не була, я завжди з тобою". Я наче прощалася з нею. Це було страшно і жахливо.

Читайте також: "Навкруги вибухи, діти плачуть, суцільний жах": акторка та телеведуча Ірина Хоменко про виклики під час великої війни

Я пам’ятаю той час, коли всі жили в страху перед пересуванням. Було таке відчуття, що, перебуваючи в укритті, ти в безпеці, але варто тільки вийти, як відразу охоплює відчуття загрози. В той момент мені було дуже страшно покинути захищене місце, та все ж я зробила цей крок. Через два тижні я вирушила до Чернівців, адже не могла більше спостерігати за стражданнями дітей. Я бачила, як моя донька переживає за мене, і це приносило мені велике занепокоєння.

Я відчуваю, що янголи тримали мене на руках. Дорога була сповнена труднощів: не було житла, а місць для ночівлі знайти було важко. Проте знайшлися добрі люди, які надали нам прихисток. Протягом двох місяців ми жили на валізах, і кожен день приносив нові тривоги. Мої батьки залишилися в Києві, оскільки не наважилися виїхати, адже це було їхнім принциповим вибором. У травні я вирішила повернутися до Києва. Вже через місяць ми почали збирати акторів, організовувати тренінги та збирати кошти. Усі були без роботи, але кожен прагнув бути корисним для наших захисників. Ми почали збирати гроші через донати, організовували спортивні тренування, заняття йогою з відомими особистостями та проводили майстер-класи.

Ви, можливо, переїхали в іншу країну.

Зізнаюся, спочатку я навіть не розглядала цю ідею. Моя подруга запропонувала приїхати до неї в Стамбул, і це стало основним спонуканням. Я завжди уважно ставлюсь до свого оточення, відчуваю його енергію. Я була абсолютно впевнена, що маю при собі два паспорти – свій та дитячий закордонний. Я дуже організована і завжди намагаюся мати все під контролем. Але, провівши кілька тижнів у Чернівцях, вирішила перевірити свої документи і виявила, що залишила один із паспортів вдома. Це стало для мене знаковим сигналом. Крім того, до подруги завітали її родичі, і місця для мене не залишилося. Спершу я була розчарована, але пізніше усвідомила, що все, що відбувається, має свій сенс і веде до чогось кращого.

Які справи вас захоплювали, поки ви робили перерву в акторській діяльності та творчій роботі?

Спочатку я навіть не уявляла, чи знову зможу повернутися до акторської діяльності. Під час цього періоду я спробувала свої сили в елітній нерухомості, і це виявилося досить незвичайним досвідом, який точно не став моїм покликанням. Я усвідомила, що офісна робота з дев'ятої до шостої — це справжній кошмар. Я щиро поважаю тих, хто працює в таких умовах, але для мене це стало випробуванням. Завжди займалася антрепризами, ніколи не була на постійній посаді в театрі, але раптом отримала запрошення на захопливу виставу, яку я досі виконую. Крім того, я навчала акторській майстерності та проводила практичні заняття, адже прагнула підтримати людей у психологічному плані. І ось, зрештою, почалися зйомки.

Чи пам'ятаєте, які емоції охопили вас, коли ви знову опинилися на знімальному майданчику?

Цей момент був частиною серіалу. Відчуття були незвичайними, немов спогади, які не давали мені повірити, що все це повторюється. О, Боже, дякую! Ніхто не приховує, що гонорари значно зменшилися – тепер вони вдвічі, а іноді й втричі нижчі. Кількість проєктів також скоротилася. Проте ці два дні принесли мені справжнє щастя – це була надія на краще майбутнє.

Читайте також: "Сиве волосся? Його стало безліч!": співачка Наталка Карпа про чоловіка-військового та випробування війною

Серіал "Слідча" створювали в умовах масштабної війни. Які моменти з цього досвіду залишилися в пам'яті найбільше?

-- Постійні тривоги, обстріли ночами. Ти на зйомках за містом і не розумієш, що у Києві: летить чи не летить, ще і дитина в школі. Відключення світла, перехід на генератори. Але ви знаєте, завжди залишаються в пам'яті люди, бо саме вони творять проєкти, настрій. Команда чудова, всі просто неймовірні.

Хоча моя роль і не є головною, сюжетна лінія виявилася дуже захоплюючою. Моя героїня має яскраву сексуальність, тому її вбрання складається переважно зі спідниць та стильних суконь. Оскільки зйомки проходили взимку, температура була досить низькою, і це призвело до того, що моя героїня трохи "підросла". Якщо під час перегляду серіалу вам здасться, що Катерина Гулякова стала більш повною, знайте, що під її сукнею ховаються дві пари термоколготок, кофточка та майка — все це для того, щоб зберегти тепло і уникнути застуд (посміхається. — Авт.).

Ваша героїня — це жінка, яка володіє високим рівнем впевненості. А ви також відчуваєте в собі цю силу?

Звичайно, пам'ятаю свій перший день на прослуховуванні. Ми з режисером мали розмову, і я поділилася своїми враженнями про персонажа, зазначивши, що для мене вона уособлює жінку Овна — вогняну і енергійну. Насправді, я сама є жінкою Овном у реальному житті. Я теж відкрита і чесна, завжди прагну досягти своїх цілей. Мене тішить, що цей персонаж не така "погана", як багато інших, що мені доводилося грати. Вона справедлива, щира, яскрава, впевнена у собі, знає свою цінність і вміє постояти за себе.

-- Чи вдалося за ці три роки перебороти страх від постійних тривог, вибухів?

-- Мені здається, що звикання неможливе. Інколи, коли довго не було вибухів, ми розслабляємось, а потім знову згадуємо. Це постійний стрес, боротьба. Бачу, що у багатьох людей на четвертий рік починають проявлятись проблеми з психікою. Треба пам'ятати про себе, якщо є така можливість.

Моя рятівна соломка – це філософія: якщо доля має тебе відшукати, то не має значення, де ти перебуваєш – на передовій, у тилу чи за межами країни – вона все одно знайде тебе. Тож варто просто розслабитись і довіритись своєму життєвому шляху. І, звичайно, не забувати про безпеку.

-- Чого вам зараз найбільше не вистачає?

-- Спокою. Щоб була постійна робота, зйомки. Коли нічого не летить над тобою. Я інколи передивляюсь свої довоєнні фотографії -- там такі безтурботні очі. Мені здається, що їх вже ніколи не буде. Як і не повернеться в моє життя наївність. Почуття того, що все буде спокійно і добре. А ще -- люди, які не зрозуміли, не підтримали.

Лідер музичної групи "ТІК" Віктор Бронюк поділився своїми думками про передчуття масштабного конфлікту, розповів про свою родину, яка наразі живе за межами України, а також згадав про своє схуднення та перші досвіди у кінематографії.