Як Росія знищує пам'ять про трагедію в маріупольському драматичному театрі.

16 березня 2022 року російська авіація двічі вдарила по Донецькому академічному обласному драматичному театру в Маріуполі. У будівлі переховувалися сотні цивільних, перед входом великими літерами було написано "ДІТИ" -- російською мовою. Попри це театр став мішенню і перетворився на масову могилу. За оцінками Associated Press, кількість загиблих могла сягати 600 осіб і більше. Точне число жертв досі невідоме.

Міжнародні організації так і не отримали доступу до місця трагедії. Amnesty International у 2022 році кваліфікувала удар як очевидний воєнний злочин Росії. Москва ж одразу заперечила свою відповідальність, заявивши, що вибух нібито організували українські військові зсередини будівлі -- версію, яку не підтверджує жоден доказ.

Минуло майже три роки -- і в грудні 2025-го окупаційна влада "відкрила" відбудований театр. Анонсований запуск 25 грудня в останній момент скасували й провели його вчора, 28 грудня, за присутности воєнних злочинців із керівництва т. зв. ДНР, згодом у місцевих пабліках з'явилася інформація, що реальні вистави почнуть грати не раніше весни 2026 року. Водночас російські ЗМІ активно демонструють сюжети про "успішну реконструкцію", а італійський псевдожурналіст Даніеле дель Орко назвав оновлену будівлю "вражаючою". У Центрі протидії дезінформації такі заяви прямо називають типовим інструментом легітимації окупації.

Насправді мова йде не про відновлення, а про цілковиту заміну. Від колишньої історичної споруди залишилася лише фасадна стіна. Театр, який мешканці Маріуполя пам'ятали як побудований із кримського білого каменю, тепер зведений з червоної цегли, покритої штукатуркою. У 2024 році практично всі оригінальні скульптури на фронтоні були втрачені – на їх місці встановили нові, виготовлені в Ростові-на-Дону. Частину з них подали як "відновлені", хоч насправді це спростовані копії.

Згідно з повідомленням заступника мера Маріуполя Дениса Кочубея, окупанти мали в своєму розпорядженні детальні радянські креслення театру, які були отримані з архівів Москви, тому процес відновлення фасаду не став для них складним завданням. Однак, як зазначає керівник Центру вивчення окупації Петро Андрющенко, на даний момент завершено лише ту частину будівлі, яку можуть бачити глядачі: вхідна зона, глядацька зала і сцена. Решта приміщень, таких як гримерки та технічні зони, залишаються недобудованими.

Перед театром, де раніше красувався напис "ДІТИ", окупанти розмістили ялинку — стару, маріупольську, яку витягли зі складів. Для новоприбулих з Росії це стало святковою "атракцією". Для місцевих жителів це лише ще один символ витіснення їхньої пам'яті. Як зазначають маріупольці, згадки про трагедію стають "недоречними", а саме місце перетворюється на декорацію нової реальності.

Журналісти та свідки подій неодноразово повідомляли, що під час розбирання завалів у 2022 році будівельні роботи призупинялися через сильний запах трупів. Для обробки місця використовували хлор, після чого його залили бетоном. Що саме залишилося під цим шаром, залишається невідомим. Згідно з інформацією від Петра Андрющенка, частина тіл була похована під безіменними номерами в братській могилі в Мангуші, однак далеко не всі жертви вдалося знайти.

Незважаючи на це, нова редакція історії не залишає простору для пам'яті. Театр, що отримав назву "Маріупольський республіканський академічний російський драматичний театр", фактично легітимізує так звану псевдореспубліку, водночас затираючи українську ідентичність установи. На офіційному сайті немає жодної згадки про бомбардування 2022 року. У репертуарі представлені роботи російської класики, а також гастролі колективів з Росії в рамках "культурного обміну".

Російські ЗМІ постійно обходять питання загибелі людей у Маріуполі, натомість активно пропагуючи неправдиву версію про "вибух зсередини". Маріупольські журналісти підкреслюють, що така аргументація є безпідставною: для виникнення таких масштабних руйнувань знадобилося б величезну кількість вибухівки, яку неможливо було б непомітно принести в будівлю, заповнену цивільними особами.

Сенс відбудови -- не в культурі. Як наголошують експерти, театр став інструментом формування нового наративу: якщо немає зруйнованої будівлі -- значить, не було й злочину. У цій логіці фасад важливіший за правду, а "відновлення" -- за памʼять.

Маріуполь перетворюється на експозицію "російського світу", що має на меті привабити телевізійні камери та іноземних гостей. За цим зовнішнім виглядом приховано бетон, під яким ховаються людські життя і сам факт скоєного воєнного злочину. Театр відновив свою діяльність, але замість того, щоб дарувати життя, він лише сприяє забуттю.