Як у Черкасах обійшли "Торпедо": екскурсія з краєзнавцем

Історія міста в архітектурі, скульптурі, біографіях відомих осіб, байках про кота і пролетарський сектор Казбет

Черкаси не були губернським центром, як, наприклад, Полтава чи Харків, тому тут немає величних споруд, що належать до епохи царату. Місто стало обласним центром лише в 1954 році, тому тут не з'явилися потужні приклади "сталінського ампіру". Проте у Черкасах зуміли побудувати вишукані будівлі, серед яких готель, банк, чоловіча та жіноча гімназії, а також кілька шкіл. І не можна не згадати про Палац одружень, який колись служив домом інженера Щербини. Важко визначити, яке з цих місць є більш привабливим: готель "Слов'янський" чи будинок "простого інженера", зведений у 1892 році.

Показати кореспондентові Укрінформу місто погодився відомий черкаський краєзнавець Борис Юхно. Борис Борисович - автор кількох книжок про свою малу батьківщину і знає не лише історію визначних місць, але й цікаві події, які відбувалися в Черкасах з видатними людьми, в яких брали участь прості черкащани, включно з готельним... котом. Простіше кажучи - байки.

Німецький відбиток

Я зустрівся з Борисом в самому серці міста, неподалік від готелю "Оптіма". На стіні будівлі розміщена пам'ятна дошка, на якій слов'янською в'яззю викарбувано: "Встановлена на честь Шнейдратуса Вернера Оскаровича, головного архітектора Черкас, Берліна та Житомирської області". Вельми цікаве поєднання. Далі мій екскурсовод поділився інформацією, що Вернер Оскарович також мав участь у створенні деяких визначних архітектурних об'єктів Москви.

Ось така історія. Батько Вернера, Освальд Шнейдратус, був соратником не просто когось, а самих Карла Лібкнехта і Рози Люксембург. Після невдачі ще одного комуністичного заколоту в 1923 році Освальд Освальдович змушений був залишити Берлін і втекти до Москви разом із родиною. Переїхавши до Москви, він згадав про свій професійний досвід архітектора та взяв активну участь у розвитку столиці нової пролетарської держави.

Молодший Шнейдратус завершив навчання в архітектурному інституті Москви і після цього приєднався до батька. Він брав участь у проєктуванні комплексу ВДНГ та кількох інших об'єктів. Проте його діяльність обірвалася в знаковому 1937 році. У тому ж році його батька розстріляли, а Вернер був змушений на десять років вирушити на Колиму. У 1947 році він повернувся на свободу. Столиця стала для нього закритою, але він все ж таки знайшов роботу в Житомирі. Через два роки його знову заслали, цього разу в Красноярський край, де він зустрів свою майбутню дружину — українку з Яворова. Борис Борисович згадує, що коли син Вернера Освальд відвідав Черкаси в 2018 році, він вільно спілкувався українською мовою.

Знайомство родини з Карлом Лібкнехтом цього разу виявилося корисним, хоча й не одразу. Його племінник Курт взяв на себе керівництво будівництвом у НДР і запропонував Вернеру, який отримав реабілітацію, роботу. Проте Вернер не міг негайно виїхати — справу його дружини ще розглядали, і довелося чекати два роки в Світловодську (тодішньому Хрущові) та Черкасах. У Берліні він став керівником архітектурного відділу в Міністерстві будівництва. Вернер активно долучився до зведення знаменитої телевежі в Берліні та відновлення зруйнованої в 1945 році Дрезденської опери.

Виявляється, історія Черкас значно глибша, ніж просто діяльність Вернера Шнейдратуса. Ще півтораста років тому генеральний план цього міста створив інший іноземець — шотландець на ім'я Вільям Гесте. Цю важливу подію відзначає вражаючий керамічний пам'ятник, розташований на стіні Черкаської міської ради, що свідчить: "Установлено на честь 175-річчя створення архітектором В.І. Гесте генерального плану м. Черкаси в 1826 році, який вважається зразком містобудівного мистецтва". Гесте займався розробкою генеральних планів для багатьох міст Російської імперії, але лише для Черкас зазначено, що його робота виконана "у стилі давньоримських міст".

ЯК КІТ ЗАХИСТИВ СВІТОВУ ОПЕРУ

Борис Борисович вивів гостя на Хрещатик (хто не знав - у Черкасах є свій Хрещатик, паралельний своєму бульварові Шевченка) якраз до недавно реконструйованого готелю "Слов'янський". На перилах балкона на другому поверсі застиг кіт. Кота туди всадили пізніше, ніж завершили перебудову, але він уже встиг забронзовіти, очевидно, усвідомивши свою роль у розвитку світового оперного мистецтва. Як розповів Юхно (посилаючись на свого колегу Василя Страшевича), колись у "Слов'янському" зупинявся Шаляпін. Посидів він у казино, поспівав невдало чи ще щось, але пропав у нього голос. Якраз напередодні виступу. Довелося втручатися у справу готельному котові. У ті часи мишей у готелях було багато, доводилось запрошувати фахівців з їхнього винищення, і цей кіт, усвідомлюючи свою роль, абсолютно вільно пересувався коридорами й кімнатами. Завітав він і до номера співака, щось там промуркотів, може, вдався до більш радикальних заходів, але котяча арттерапія допомогла. На ранок до оперної зірки голос повернувся.

- Є певні сумніви щодо цього інциденту, - зазначив дослідник краєзнавства. - На початку XX століття в Черкасах виходило кілька газет, але жодна з них не містить інформації про те, що оперний співак відвідував місто у 1913 році. Проте 1 травня він виступав у Катеринославі, і цілком ймовірно, що під час свого шляху з Києва він міг зупинитися тут.

Під час нашої бесіди ми прибули до Музею "Кобзаря" Т.Г. Шевченка. На стіні музею є табличка, що інформує, що в цьому домі Андрія та Юхима Цибульських Тарас Григорович провів чотири дні. Відомо, що за значну суму грошей, брати Цибульські витягли поета з в'язниці. Шевченко намагався придбати ділянку землі поруч із Каневом, мріючи облаштувати своє господарство. Однак його плани зірвалися через суперечку з родичем землеміра на прізвище Козловський, який доніс на нього до влади. Цибульські, за чималу винагороду, уклали угоду, за якою Тарас не міг залишати місто та був зобов'язаний щодня з'являтися в поліцію. Проте, волелюбний поет не погодився на такі умови і, незважаючи на обмеження, перепливав Дніпро, щоб приєднатися до рибалок і приготувати з ними юшку.

- Насправді цей будинок був зведений через 50 років після його смерті, а в ті часи тут стояв міщанський дім. У 1989-му тут створили Музей "Кобзаря" - музей однієї книги, де зібрані "Кобзарі" з усього світу. Директор музею - прапраонука по братові Тараса Микиті Ольга Михайлівна Шарапа.

Оскільки це був понеділок і музей не працював, ми змушені були відкласти нашу екскурсію на невизначений термін.

Під символом Городецького

У Черкасах можна знайти принаймні чотири споруди, які можуть бути пов'язані з творчістю архітектора Городецького. Як зазначає краєзнавець, лише дві з них можна вважати справжніми його витворами: це колишні чоловіча та жіноча гімназії. Жіноча гімназія наразі виглядає покинутою, тоді як в чоловічій гімназії сьогодні функціонує музичний коледж.

Гімназія, що займала два поверхи, була так майстерно спроектована, що в 1930-х роках до неї було додано ще один поверх. Ця добудова не зашкодила конструкційній цілісності будівлі і зберегла її архітектурний стиль. Після закриття гімназії тут розмістилася школа №1. У вікнах можна побачити чудові вітражі. Це приміщення слугувало органним залом. Орган, який нині знаходиться в Черкасах, раніше був у Одесі — його придбав Луначарський. Коли виникла загроза його утилізації, наші представники вчасно втрутилися, забрали його та відреставрували. Одесити, дізнавшись про це, не раз приїжджали з проханням повернути орган, але ми відстоювали своє право на нього.

Навпроти коледжу, через Замковий узвіз - сквер Богдана Хмельницького. До того - Пролетарський сад, потім Комсомольський парк. Кажуть, на цьому місці стояв замок, можливо, щоб припинити під пагорбом нове будівництво. Назва "замок" умовна, бо на західноєвропейські замки не був схожий. За стилем він козацький. У ньому Богдан Хмельницький написав першого листа Олексієві Михайловичу про союз України з Росією. Про це було сказано на великій брилі, установленій з нагоди 325-ї річниці "возз'єднання". Брила залишилась, напис зашліфували.

У роки Другої світової гімназію переладнали на госпіталь, де лікували поранених спочатку німці, потім червоні. Німецькі окупанти влаштували на місці майбутнього скверу кладовище. У 2000 році приїздили сюди активісти тамтешнього пошукового товариства, і їм дозволили провести ексгумацію своїх покійників. Перекопали все, крім центральної алеї. Стояли мішки з останками... Сортували, знімали медальйони, фіксували - усе з німецькою акуратністю.

Спочатку планували звести театр, але згодом вирішили перенести будівництво на бульвар Шевченка. Після цього почали працювати над створенням картинної галереї, але в кінцевому підсумку з'явився ресторан "Чайка". Це місце стало найстарішим рестораном у Черкасах з унікальною назвою, існуючи з 1966 року. Територія навколо була досить небезпечною, адже тут часто відбувалися конфлікти між місцевими жителями та моряками Дніпровської флотилії.

Тепер цей сквер асоціюється з новими обставинами. Сьогодні з цього підвищення відкривається чудовий вигляд на Дніпро та Долину Троянд. Але чи збережеться це надовго?

У Черкасах працює забудовник під назвою "Надія", очолюваний Нареком Казаряном. За його планами, в районі оглядового майданчика з'являться нові котеджі. Проте наразі точиться суперечка щодо їхньої висоти. Вирішення питання щодо зведення котеджів вже відбулося, і активісти сподіваються, що забудовник зупиниться на чотирьох поверхах. Якщо ж з'явиться восьмиповерхова будівля, це суттєво закриє краєвид на Дніпро та Долину.

ЧЕРКАСЬКИЙ МОНУМЕНТАЛІЗМ

На сусідньому пагорбі стоїть, піднявши руки, Батьківщина-мати. На відміну від київської, вона не тримає ні меча, ні щита, тільки чашу в правій руці. Якщо в Києві жінка суворо дивиться на Дніпро (чи не пливуть по річці ворожі човни), то в Черкасах вона якась більш людяна і обіймає поглядом ледь не все місто.

Замкова гора... Хоча сам замок розташовувався там, де нині знаходиться Пагорб Слави. Цей пагорб прикрашає велична статуя Батьківщини-матері. Київ заборонив робити її занадто високою, щоб вона не перевищувала київську, тому їй відміряли лише 10 метрів. Проте щодо висоти самого пагорба ніхто не подбав видати відповідні розпорядження. Тому черкащани насипали пагорб щедро. Це призвело до суперечок через перевитрату бюджетних коштів. Але, врешті-решт, його відкрили на 30-річчя перемоги, а потім поступово довершували.

Скульптором, що створила черкаську "Матір", стала Галина Кальченко. Раніше вона вже встигла зробити пам'ятники Іванові Котляревському в Києві та Лесі Українці в трьох містах: Києві, Ялті та канадському Саскатуні. Існують чутки, навіть на "Вікіпедії", що Галина Никифорівна слугувала моделлю для Василя Бородая, який нібито запозичив у неї певні риси для свого монумента. Проте ця інформація викликає заперечення з боку родичів як Бородая, так і самої Галини Кальченко. Хоча, слід зазначити, їхні аргументи не виглядають дуже переконливо. У той же час у прихильників першої версії є свої підстави для підтримки цих чуток...

До 60-річчя жовтневої "революції" планували в Долині встановити велику стелу у формі багнета, але згодом зрозуміли, що з Дніпра це виглядало б так, ніби Батьківщина-мати стоїть на багнеті. Тож від цієї ідеї вирішили відмовитися. Нині в Долині святкують День міста, запрошуючи музичні колективи, які виступають просто неба.

ДІВЧАТА ПРОТИ "ТОРПЕДО"

У Черкасах є один район, який на перший погляд не вражає — його можна назвати пролетарським або, як колись говорили, приватним сектором. Цей район зветься "Казбет". За словами Бориса Борисовича, Казбет виховував справжніх відчайдухів, які, незважаючи на своє походження, ставали успішними людьми в дорослому житті. Що ж стосується героїні наступної історії, її доля поки що невідома, але вона вже тоді встигла завдати шкоди одному московському футбольному клубу. І чи потрібно згадувати, яку величезну цінність москвичі надають футболу?

Алла Дьора, приваблива донька колишнього офіцера, разом зі своїми подругами охоче вечеряла з заможними чоловіками міста. Після таких зустрічей вони залишали своїх шанувальників на самоті, залишаючи їх з мрійливими сподіваннями. Але одного разу дівчата влаштували справжню диверсію проти московського футбольного клубу "Торпедо", вивівши з ладу одразу двох його нападників. Цю захоплюючу історію Борис Юхно описав у своїй книзі "Черкаські місторії".

"Торпедо" приїхало провести товариську зустріч з місцевим клубом, який на той час називався чи то ще "Колгоспником", чи вже "Дніпром". Алла з подружкою примудрились "зачепити" не абикого, а самого Едуарда Стрельцова разом із Валентином Івановим, теж не останньою фігурою в радянському футболі. Перша половина зустрічі пройшла за звичним сценарієм у ресторані, а далі москвичам запропонували продовжити знайомство у дворі однієї з Аллиних подружок: садок, альтанка, краєвид на Дніпро, зорі на небі та їх віддзеркалення у воді.

Романтична атмосфера обірвалася несподівано: мегазірки потрапили до погреба, куди вирушили за домашнім вином. Вони залишилися там до ранку. Випускати їх з льоху вже не прийшла Алла з подругою, а міцні та мовчазні хлопці.

На запитання журналіста про те, чи є це міфом або ж правдою, співрозмовник запевнив, що Алла Дьора, разом зі своїми подругами Ірою-Каланчею, Зоєю-Діркою та кількома іншими - це цілком реальні особи.

Чи виконували дівчата завдання, поставлені їхньою командою?

Ні, так і сталося. Дівчата на Казбеті всі були досить бешкетні. Тепер уже важко сказати, чи це правда, чи ні, але існує програма, де Стрельцов і Іванов значилися в складі, хоча на полі їх не було видно. Я спілкувався з людиною, яка була знайома з усіма учасниками тієї події.

ЗАВЕРШЕННЯ - НА "ВИСОКІЙ НОТІ"

Якщо комусь трапиться побачити Черкаську обласну філармонію, у нього можуть виникнути сумніви стосовно того, чи дійсно в Черкасах "до революції" не зводили вражаючих споруд. Хоча сама будівля не є високою — всього лише два поверхи, вона впевнено займає свою невелику площу. Якби ж її розмістили на Англійській набережній у Санкт-Петербурзі, серед величних палаців великих князів, навряд чи хтось відчув би дискомфорт від такого сусідства.

Філармонію, яку задумали у середині 60-х років минулого століття, спроектували не надто вдало. Процес будівництва затягнувся, але врешті-решт її відкрили. Це була зовсім інша споруда, характерна для тієї епохи, з характерними скляними кубами. Вона функціонувала з 1968 по 1987 рік, поки не закрили через пожежні порушення, і зрештою від неї залишилася лише згадка. Філармонія, яку ви бачите сьогодні, була зведена у 2004 році. Її зовнішній вигляд справляє враження. У 2000-х роках стала популярною тенденція відтворення архітектурних стилів минулих століть, і тепер вона нагадує будівлю XIX століття.

Борис Борисович поспішав, тому я не встиг його розпитати про скрипальку, яка балансує на дроті перед філармонією на кількаметровій висоті. Недоотриману інформацію знайшов в інтернеті. Створив цей бронзовий шедевр київський митець Олександр Лідаговський у 2018 році, і якось не тягне відтворювати тут багатопудові параметри, які він наводив журналістам. Достатньо сказати, що називається композиція "Висока нота".