Як виглядали "хороми" українки Людмили Гурченко у Москві та чому "золота клітка" не змогла стати їй заміною рідного дому.

Квартира Людмили Гурченко, актриси з російським паспортом та українським корінням, розташована в серці Москви, сьогодні перетворена на музей. Саме в цьому місці вона провела свої останні роки, залишивши по собі незабутні спогади.

Простір площею близько 120 квадратних метрів з чотириметровими стелями, антикваріатом і авторськими деталями називали її "хоромами", але за зовнішнім блиском ховалася історія складних компромісів, самотності й постійної ностальгії. OBOZ.UA розповість і покаже, який вигляд мало помешкання.

Незважаючи на престижну адресу та інтер'єр, що нагадував театральну сцену, близькі Гурченко не раз відзначали, що московський затишок так і не зміг стати для неї справжнім замінником рідного дому. Народжена в Харкові, вона протягом усього життя зберігала глибокий зв'язок з Україною, тоді як Москва сприймалася не більше ніж як місце для роботи та виживання в складній системі.

У одному з елітних під'їздів "Волоцьких будинків" Гурченко разом із чоловіком Сергієм Сеніним придбали квартиру в 2004 році. Як зазначають куратори її музею, ремонт практично не зазнав змін: венеціанська штукатурка, різноманітна ліпнина в кожному з приміщень та паркет, укладений майстрами, які мають досвід роботи в Ермітажі.

Вітальня являла собою справжній центр квартири, яку власники ласкаво називали ротондою завдяки округлій формі еркера (напівкруглого заскленого балкона). У цьому просторі розташовувався березовий стіл з мармуровою стільницею, що датується XVIII століттям, а також гобелени, прикрашаючі диван і стіни, і розкішні штори, виготовлені за індивідуальним замовленням.

Особливої уваги заслуговувала колекція уранового скла — вази і келихи, які під сонячними променями випромінювали ніжне зеленувате світло. Їх розмістили на просторих мармурових підвіконнях, аби скло могло "розцвісти" разом із світлом протягом усього дня.

Під столом знаходилася скриня, яку подарував росіянин з Молдови Олександр Олешко. В ній акторка зберігала шматочки тканини, з яких потім виготовляла сценічні та побутові костюми.

У коридорі розмістили велике дзеркало, виготовлене за індивідуальним замовленням. Це дзеркало не лише візуально збільшувало площу, а й надавало відчуття "п'ятої кімнати".

Поруч - антикварний секретер, знайдений на блошиному ринку, і сукні Гурченко. Майже всі вбрання вона доопрацьовувала сама: додавала пір'я, стрази, банти, переробляла силуети, хоча шила переважно вручну.

Окрема кімната була відведена під гардеробну - рішення, яке Гурченко продумала ще до переїзду. Тут зберігалися сценічні костюми без чохлів, адже, за словами близьких, акторка любила бачити свої речі й легко орієнтуватися в них.

Спальня Гурченко виконувала не лише функцію місця для відпочинку. Саме в цій кімнаті, злегка відкинувшись на ліжку, вона займалася шиттям наволочок, виготовляла штори та навіть оббивала шафи тканиною, використовуючи молоток і цвяхи. Біля неї стояв старий акордеон — той самий інструмент, з яким вона колись приїхала до Москви, сповнена амбіцій.

Кухня, на відміну від розкішних віталень, була невимушеною та затишною, оформленою в стилі прованс. Частину меблів акторка розфарбовувала власноруч, надаючи їй особливого шарму завдяки квітковим візерункам. Тут також зберігалися її улюблені сервізи: від кобальтової "клітинки" до традиційного гжелю. Гурченко щиро зізнавалася, що мала слабкість до солодощів, пила чай, щедро підсолоджуючи його, і часто насолоджувалася їжею прямо з блюдця.

Зокрема, у квартирі був справжній камін, який подружжя не використовувало - боялися старих комунікацій. Найдавнішою річчю в оселі вважали світильник "петровських" часів, куплений акторкою на другий гонорар після "Карнавальної ночі".

Протягом життя акторки в її квартирі не було жодного портрета. Знімки почали з'являтися лише після перетворення цього простору на музей.

Після того як Людмила Гурченко покинула цей світ, Сергій Сенін вирішив відмовитися від їхньої квартири, перетворивши її на музей, і переїхав за межі міста. Він неодноразово підкреслював, що свідомо відмовився від комфорту, щоб зберегти пам'ять про свою дружину. Елітна квартира, вартість якої становила приблизно 1,9 мільйона доларів, стала не приватним родинним гніздом, а публічним простором.

Попри багаторічне життя в Москві та статус зірки радянського і російського кіно, Людмила Гурченко ніколи не приховувала свого походження і внутрішньої прив'язаності до Харкова. Вона неодноразово наголошувала, що вважає себе харків'янкою, а місто дитинства називала головною точкою своєї ідентичності.

Цьому місту вона створила особливу композицію під назвою "Харків, рідне місто" — щиру та сповнену ностальгії, яку виконувала не як звичайний концертний номер, а як глибоке особисте зізнання.

У політичній сфері Гурченко дотримувалася обачної, проте стійкої позиції. Вона відмовлялася від активної участі в ідеологічних акціях і не прагнула відкрито демонструвати свою підтримку владі, надаючи перевагу дистанціюванню від цих процесів.

Раніше OBOZ.UA повідомляв про життя єдиної внучки Людмили Гурченко, яка постраждала в Москві та зазнала викидня. Вона не раз підкреслювала, що між нею та знаменитою бабусею існували близькі стосунки.