Її терзали протягом півроку: розповідь про художницю Софію Налепінську-Бойчук, чия доля була знищена НКВС.

Софія Налепинська-Бойчук не походила з українського народу, проте вона значно вплинула на еволюцію українського мистецтва. Її ім'я тривалий час було непомітним, а її життя обірвалося трагічно під час радянських репресій.

Художниця та викладачка, яка отримала освіту і здобула досвід роботи в Європі, пізніше оселилася в Києві, де продовжила свої творчі пошуки. Її життя було переплетене з мистецтвом, любов'ю і складними викликами, які випали на долю української інтелігенції в першій половині ХХ століття. Більш детально про її трагічну історію розповідає видання "Телеграф".

30 липня 1884 року в Лодзі, тепер частині Польщі, з'явилася на світ Софія Олександрівна Налепинська-Бойчук — визначна художниця, графік і педагог, яка згодом стала однією з ключових фігур українського мистецтва першої половини XX століття. Попри те, що вона не мала українського коріння: її батько, поляк за національністю, працював інженером на залізниці та відкрито виступав проти царського режиму, а мати була француженкою та талановитою піаністкою. Сім’я вела інтелектуальний та освічений спосіб життя, що дозволило Софії з раннього віку отримати якісну освіту.

У своїй молодості майбутня художниця вивчала мови, музику та образотворче мистецтво, а згодом екстерном здобула атестат про закінчення гімназії. Наприкінці 1800-х років її родина переїхала до Санкт-Петербурга, де Софія почала серйозно займатися живописом. Вона відвідувала приватні художні студії, а пізніше продовжила свою мистецьку освіту в Італії та Німеччині. Для молодої жінки того часу це були ризиковані кроки, адже жіночий мистецький шлях часто викликав упереджене ставлення.

У 1908 році Софія опинилася в Парижі, де вступила до Академії Рансона. Саме там вона познайомилася з українським художником Михайлом Бойчуком. Їхні стосунки почалися як творче спілкування, але швидко переросли в глибокий особистий зв'язок. Софія повірила в ідеї Бойчука, підтримувала його мистецькі пошуки й поступово стала частиною українського культурного середовища, хоча за походженням була полько-француженкою.

Під впливом Михайла Бойчука Налепинська почала вивчати українську мову, захопилася народною культурою та дедалі більше пов'язувала своє життя з Україною. Вона працювала в Галичині, брала участь у реставрації стародавніх розписів, створювала портрети та графічні роботи. Згодом Софія остаточно переїхала до Києва, де в 1917 році повінчалася з Михайлом Бойчуком.

У 1920-х роках Софія Налепинська-Бойчук здобула визнання як одна з провідних постатей у сфері української графіки. Вона викладала в Київському художньому інституті, очолювала майстерню ксилографії та була одним із співзасновників першої художньо-поліграфічної школи в Україні. Її учні згодом стали відомими художниками, а сама Софія заклала основи сучасної української гравюри.

Водночас вона активно поринала у сферу мистецтва. Серед її найзнаковіших творів можна відзначити ілюстрації до поеми "Катерина" Тараса Шевченка, а також до творів Миколи Гоголя та інших українських авторів. Її графічні роботи були представлені на міжнародних виставках у Франції, Німеччині, Італії, Австрії та інших країнах Європи, де здобули позитивні відгуки.

Особисте життя Софії було непростим. Вона залишалася відданою Михайлу Бойчуку навіть тоді, коли їхні стосунки охололи, адже новою коханою була Алла Гербурт, дочка професора Харківського технологічного інституту Вікентія Гербурта-Гейбовича, художниця-гравер, учениця в класі Івана Падалки, друга дружина Майка Йогансена. Подружжя не розлучалося офіційно, хоча згодом жило окремо. Однак Алла завагітніла. За кілька днів, 25 листопада, Алла народила доньку Ганну, названу на честь матері Михайла. Тим часом, 10 грудня 1936 року Михайла Бойчука заарештували співробітники НКВС. З нього силою вибили "зізнання", звинувачуючи в створенні "контрреволюційної української націонал-фашистської організації". 13 липня 1937 року Михайла Бойчука та його учнів -- Івана Падалку, Василя Седляра та Івана Липківського -- розстріляли в Києві.

Софію Налепинську-Бойчук затримали 12 червня 1937 року. Працівники НКВС пред'явили їй обвинувачення у тому, що вона нібито належала до контрреволюційної української націонал-фашистської організації та займалася шпигунською діяльністю на користь іноземних спецслужб. Софія Налепинська-Бойчук відкинула ці звинувачення і не дала жодних зізнань під час слідства.

Мучили її півроку, але зізнань від Налепинської-Бойчук чекісти не отримали. Обвинувачення склали на підставі показів свідків і вже 6 грудня 1937 року Софію Олександрівну Налепинську-Бойчук рішенням вищої двійки було засуджено до найвищої міри покарання. Софію Налепинську-Бойчук розстріляли 11 грудня 1937 року в Києві. Реабілітували у 1988 році.

Софію Налепинську-Бойчук замучили співробітники НКВС через типові для того часу політичні звинувачення. Вона навчалася у Європі, мала зв'язки з культурними колами за кордоном і активно працювала в українському мистецтві разом із Михайлом Бойчуком та його учнями.

Нагадуємо, що раніше "Телеграф" повідомляв про українця Олександра Акопова, який врятував більше ста життів і здобув звання героя Туреччини.