Ще до виникнення цивілізації єгиптян, давня культура Чилі перетворювала покійників на живі твори мистецтва.

Головний автор дослідження, доктор Бернардо Арріаза, вважає, що спочатку тіло ритуально розділяли, після чого починали збирати потрібні матеріали, такі як пігменти, глину та очерет. Залишки тіла, включаючи кістки та м'язи, вони заповнювали цими компонентами, формуючи обличчя і навіть статеві органи, а голову прикрашали перукою. У журналі Archaeology Mag цей процес описується як "інтенсивний і творчий", який перетворював померлих на справжні мистецькі твори.

"Цей процес організації моїх думок тривав досить довго, адже мені потрібно було зрозуміти раннє, складне та креативне ставлення Чінчорро до мертвих, особливо до дітей," -- зазначив доктор Арріаса в журналі Phys.

Дослідження вказує на те, що цей складний ритуал не лише представляв собою новаторську практику похорону, але, ймовірно, виник у відповідь на надзвичайно високий рівень дитячої смертності. Він став відображенням глибокого смутку, підкреслюючи важливість творчого підходу у процесі переживання втрати.

Чинчорро почали муміфікувати своїх померлих задовго до того, як єгиптяни увічнили цю практику. Однак їхня техніка отримала власний термін -- "штучна муміфікація", оскільки вони перетворювали покійних на ляльки, або унікальні статуї.

"Трансформоване тіло слугувало полотном для відображення почуттів, простором, де ці давні люди могли знайти емоційне зцілення та підтримку. Вони вшановували своїх покійних, сприймаючи їх як візуальні символи," - зазначив дослідник.

З часом цей механізм подолання горя став центральним обрядом їхньої культури. Як зазначено в Archaeology Mag, Чинчорро символічно залишали мертвих у соціальному світі живих, майже імітуючи сучасних "ботів скорботи" -- копії покійних, створені штучним інтелектом, які дозволяють підтримувати ілюзію їхнього існування.

"Горе -- це універсальна емоція, що об'єднує всіх нас, -- йдеться в дослідженні. -- Воно зближує людей і зміцнює соціальні зв'язки". Чинчорро переживали невимовні втрати, оскільки їхні діти гинули, що вплинуло на їхнє ставлення до мертвих протягом усього їхнього існування. Дослідження андійського горя припускає, що ці ритуали призводили до особливо міцних зв'язків між батьками та дитиною, вплітаючи в їхнє життя неперевершену силу мистецтва.