"В даний момент ти здатен завдати комусь шкоди через свою некомпетентність."

Народна артистка України Олена Хохлаткіна, яка зіграла матір головного героя у фільмі "Памфір" та знялася у горорі "Конотопська відьма", є акторкою Національного драматичного театру імені Івана Франка. До того 15 років Хохлаткіна була однією з провідних актрис Донецького обласного академічного українського музично-драматичного театру. Після вторгнення Росії акторка з родиною перебралася до Києва. Тут вона грає у театрі та знімається у кіно. 27 листопада у прокат вийшов фільм "Потяг до Різдва", де акторка зіграла одну з ролей. Саме з цієї картини ми й почали розмову.

Поділіться, будь ласка, деякими деталями про вашу героїню з фільму "Потяг до Різдва".

Я брала участь у масштабному кастингу для цього фільму, який складався з трьох етапів. Мені довелося переконувати всіх, що я ідеально підходжу для цієї ролі. На жаль, в той момент я не була обізнана про цей проєкт і не переглядала першу частину фільму.

Так сталося, що я в українському кінематографі займаю таку нішу вредної та характерної жіночки 50+. Тож таку приблизно героїню я і граю. Вона належить до людей, які потрошечки, можливо, не дуже легко, але вичавлюють з себе залишки радянщини. Адже ми належимо до того покоління, яке ще заражене цією системою. Моя героїня достатньо проста, роль невелика. Але все-таки вона несе в фільмі якусь зміну, поворот сюжету, як для себе самої, так і в цілому. Звичайно, таке швидке перевтілення може статися лише в фільмі або в книжці, в якійсь маленькій розповіді, а в житті це не так швидко відбувається, як у кіно. Моя героїня за сюжетом святкує Різдво 7 січня, і все її єство проти того, щоби святкувати 25 грудня, як тепер святкують всі українці.

Ця історія частково відображає моє власне життя, адже традиції моєї родини завжди були пов'язані з 7 січня — святкуванням Нового року та Різдва. Потрібно було два роки, щоб разом з дітьми адаптуватися до святкування Різдва з усім світом. Історія моєї героїні має свій урок: вона святкує свій день народження 7 січня, і в ці дні завжди збиралися всі діти та родичі, відзначаючи два свята одночасно. Тепер вона переживає, що діти можуть приїхати на Різдво, і її день народження 7 січня вже не буде таким урочистим. Але, незважаючи на це, моя героїня прийняла сучасні зміни і стала частиною світу добра.

А у вашій родині були особливі традиції святкування Різдва?

Звичайно. Я виросла в Херсонській області, у містечку Білозерка, яке наразі постраждало від дій рашистів, хоча й залишається на території, контрольованій Україною. У дитинстві ми співали колядки, і Різдво щороку було важливим святом, навіть якщо моя сім'я не відвідувала церкву. На столі завжди було 12 страв, запалювали свічки, вітали один одного та молитви до Христа звучали в наших домівках. Ми також святкували Маланку – це було сімейне свято. Усі ці традиції, звички та любов до святкувань йдуть із моїх дитячих років.

Фільм "Памфір", де ви зіграли одну з головних ролей, теж частково повʼязаний з традиціями Маланки. Знаю, що Дмитро Сухолиткий-Собчук відбирав акторів переважно з заходу України та називав вас щасливим винятком. Чи "Памфір" щось поміняв у вашій акторській карʼєрі?

На знімальному майданчику "Памфіра" (фото FILM.UA)

Звісно. Участь у подібних фільмах та отримання нагород за них суттєво змінюють кар'єру актора і, в першу чергу, трансформують мене. Я почав більш усвідомлено підходити до вибору проектів та ролей, які мені пропонують. "Памфір" для мене – це справжній еталон, я вважаю його найкращим українським фільмом, і дуже шкодую, що з його висуненням на Шевченківську премію виникла така ситуація. Чомусь у той рік, коли наш фільм був номінований, вирішили не вручати Шевченківську премію у категорії кінематограф, і це було пов'язано з якимось конфліктом. Проте для мене "Памфір" – це справжнє акторське щастя.

Цей процес виявився досить непростим. Я знаю, що Дмитро дуже уважно підходив до вибору акторів і змінював акторські групи протягом пʼяти років. Він зізнавався, що спочатку у нього був один склад, але згодом він знайшов свого Памфіра, коли відкрив для себе Яцентюка. Після цього він змінив усіх акторів у складі, фактично формуючи нову родину.

Дмитро та я маємо ще одну справу, але щоразу, коли йдеться про "Памфір", люди обговорюють саме мою роль. Вони згадують про мою перемогу над південним діалектом, яким я розмовляла все своє життя.

Українське кіно заслуговує на нашу підтримку! Онлайн-кінотеатр SWEET.TV пропонує широкий вибір вітчизняних творів на будь-який смак. Кожен знайде щось для себе: від художніх і документальних фільмів до нових серіалів і анімацій для всієї родини. SWEET.TV має велику колекцію популярних українських фільмів.

Коли я вперше переглянула цей фільм, мені стало зрозуміло, що я не можу вказати на жодні недоліки в акторській майстерності. Жоден персонаж не викликав у мене сумнівів, навіть я сама, адже я знаю, як суворо можу оцінювати свої виступи. Але в результаті все склалося вдало. Це результат величезних зусиль і щирого бажання. І, звісно, незабутній досвід репетицій, який ми пережили разом. Чудесним чином вдалося об'єднати всі ці елементи.

Ви брали участь у двох знакових проектах - двох версіях "Конотопських відьом". Розумію, що театр і кіно мають свої особливості. Але мені цікаво, як ви сприймаєте інтерпретацію класичних творів, особливо українських, і яка з цих двох версій вам більше імпонує?

У фільмі "Конотопська відьма" (кадр з фільму)

У моєму житті це вже третя версія "Конотопської відьми". Коли я тільки починала свій шлях у херсонському театрі як студентка, цей гучний спектакль, що вражав у всіх відношеннях, ще йшов на сцені. Це був мюзикл з піснями, створеними відомим українським композитором, і я мала честь бути частиною масовки.

Звичайно, спочатку були шкільні роки, коли я вперше ознайомилася з твором Квітки Основʼяненка. Потім я взяла участь у масовці в театрі імені Куліша в Херсоні, а згодом "Конотопська відьма" знову нагадала про себе в Києві завдяки постановці Івана Уривського. Я не можу стверджувати, що порівнюю ці досвіди, але коли мені запропонували зіграти у фільмі "Конотопська відьма" за новим сценарієм, де моя героїня не була в центрі сюжету, а головною стала Олена, я сприйняла це як захопливу творчість.

Вважаю, що в даному випадку мова не стільки про адаптацію відомого класичного твору, скільки про креативний підхід митців, які, спираючись на первісний текст, створюють власні варіанти та роздуми. Тому я також підходжу до цього питання з великим творчим запалом.

"Конотопська відьма" Уривського має безліч шанувальників, тоді як кіноадаптацію цього твору неодноразово піддавали критиці. Яке ваше ставлення до думок професійних критиків і відгуків глядачів?

З позитивного боку. Як досвідчена журналістка, ви, безумовно, розумієте, що негативні відгуки можуть сприяти популярності події та привертати до неї увагу. Коли я була на прем'єрі фільму "Конотопська відьма", я усвідомила, що він досяг своєї мети. І хоча це може звучати незвично з вуст жінки і матері, я не раз ловила себе на думці, що мене вражають сцени смерті.

Зал аплодував. Я не могла скласти свого ставлення до цього, але кожна смерть ворога, яка є в цьому фільмі, українцями, нашими глядачами в залі, сприймалася на ура, було багато "браво" та оплесків. Мені здається, що є в цьому терапевтичний ефект для людей в тилу, не на фронті, які бачать на екрані смерть свого ворога.

Чи маєте якісь нові проєкти в кіно, про які уже можете розповісти?

На жаль, поки не можу поділитися подробицями, але нещодавно завершила роботу над проєктом з Дмитром Сохолитким-Собчуком. Впевнена, що він першим розповість про це, коли настане час, адже шлях був надзвичайно непростим, а Дмитро завжди прагне складних задач. Цей фільм розглядає нас, нашу пам’ять і сучасних українців, які так чи інакше пов’язані з війною, але не фокусується саме на конфлікті. Я не залучаюся до створення фільмів, присвячених сучасній війні.

Наскільки коректно, етично зараз знімати кіно про війну?

Я не знаю, і ніхто не знає. Просто знаю декілька прикладів фільмів та серіалів, які зараз знімаються про війну, не буду говорити їх назви, бо не беру там участь. Але я читала відгуки військових, і вони мене бентежать.

У нашому фільмі також є сцена, що стосується небезпеки і зброї. Ми підходили до цього питання з великою обережністю, щоб не образити жодного військового, відобразивши легковажне ставлення до зброї чи вибухових речовин. Це надзвичайно чутлива тема, яка вимагає наявності військового консультанта, щоб все виглядало максимально реалістично на екрані. Непрофесійний підхід може зашкодити комусь, тому важливо бути обачними і відповідальними в таких аспектах.