Затиснутий між Бергманом і Чеховим: "Сентиментальна цінність" від Йоакіма Трієра.

#Мистецтво та розваги

"Сентиментальна цінність" – новий твір норвезького режисера Йоакіма Трієра, який був удостоєний Гран-Прі на Каннському кінофестивалі. Ця глибока драма розповідає про долю однієї родини, через яку Трієр знову прагне дослідити історії кількох поколінь. Глядачі "Київського тижня критики" вже мали змогу побачити цей фільм; в українських кінотеатрах він з’явиться в грудні цього року.

Головними персонажами історії є сестри Нора (Ренате Рейнсве) та Агнес (Інга Ібсдоттер Ліллесас). У дитинстві вони пережили розрив батьків. З часом старша з них обрала кар'єру театральної акторки, тоді як молодша стала дослідницею в галузі історії. Під час поминальної служби за їхньою матір'ю несподівано з'являється їхній батько (Стеллан Скашгорд), колись знаменитий, а тепер забутий режисер. Протягом останніх 15 років він не цікавився своїми доньками, але тепер приносить новий сценарій і пропонує Норі зіграти роль у своєму фільмі, присвяченому темі самогубства. Нора відмовляється, і він знаходить для цієї ролі популярну голлівудську акторку (Ель Фананіг) та укладає угоду з Netflix.

Усе навколо виглядає так, ніби натякає на якісь проблеми: американка говорить абсолютно без норвезького акценту, улюблений оператор не може впоратися з ручною камерою, а рідний дім — головна локація фільму — заповнений меблями з ІКЕА. Всі розуміють причину, але ніхто не хоче її обговорювати: для успіху фільму батькові необхідно відновити нормальні стосунки з доньками.

Зображення: EPA/UPG Йоакім Трієр

Йоакім Трієр наразі найпопулярніший норвезький режисер. Дуже далекий родич легендарного данця Ларса фон Трієра, він намагається не згадувати про це і знімає зовсім інше кіно. Як канонічний скандинавський режисер, він створив власний кіноцикл, так звану "Трилогію Осло", куди увійшли фільми "Реприза" (2006) - камерна історія про дружбу та заздрість між двома письменниками; "Осло, 31 серпня" (2011) -- історія про один день з життя наркозалежного, який починає життя спочатку; "Найгірша людина в світі" (2021) - фільм про жінку, яка намагається знайти себе, що став вершиною трилогії. Між цим були ще дві камерні стрічки: містична "Тельма" (2017) - історія про сепарацію й фігуру батька, та "Голосніше, ніж бомби" (2015) - драмеді про дорослішання.

Режисер Йоакім Трієр висловився: "Я належу до третього поствоєнного покоління, проте досі відчуваю вплив тем, про які важко відкрито говорити."

Зображення: kinorium.com Сцена з фільму "Сентиментальна цінність".

Творчість Ларса Трієра відзначається камерними наративами, які розкривають життя мешканців розвинених міст, їхні внутрішні переживання та виклики. Режисер майстерно обирає емоційні відтінки, щоб передати теми самотності, ізоляції, інфантильності та усвідомлення важливості вибору в житті.

Фільм "Найгірша людина в світі" був представлений режисером на Каннському кінофестивалі 2021 року і викликав значний резонанс. Він точно відобразив переживання міленіалів, які стали жертвами швидкого темпу споживчого суспільства та впливу соціальних мереж. Ці молоді люди часто не встигають за шаленою динамікою життя і не мають можливості визначити, що насправді їм потрібно. "Найгірша людина в світі" став справжнім проривом для Трієра: до цього він був маловідомим європейським режисером, який створював камерні фільми, популярні в основному серед поціновувачів скандинавського кіно; після цього ж він швидко здобув популярність і статус зірки.

Після глобального тріумфу "Найгіршої людини в світі" режисер Трієр починає роботу над новим проектом і, як справжній представник скандинавського кінематографу, усвідомлює, що настав час подолати тінь геніального Інгмара Бергмана, яка невидимо тисне на кожного митця з Півночі (про це часто з іронією говорить шведський режисер Рой Андерссон).

Зображення: kinorium.com Сцена з фільму "Сентиментальна цінність".

Отже, "Сентиментальна цінність" є амбіційною спробою створити нову класичну скандинавську драму, яка перевершить роботи Бергмана. Центром сюжету слугує родинний будинок, де проживала мати головного персонажа, Скашгорда. Вона брала участь у Русі опору проти нацистів, пережила тортури та концтабори, а зрештою, вже в мирному Осло, наклала на себе руки. Саме тут народився і провів дитинство головний герой, поки його не вивезли до Швеції. Тут також з'явилися на світ його доньки, і саме в цих стінах розгорталися сімейні драми, коли вони дорослішали під наглядом матері, поки їх батько залишив сім'ю. Трієр відкриває свій фільм як величну історію про пам'ять, де будинок виступає в якості простору для розгортання подій. Проте, ця задумка, що має потенціал для створення великого європейського кінороману, поступово втрачається у безкінечній драмі стосунків між батьком і доньками.

Спробуючи уникнути повторення тем (оскільки "Сентиментальна цінність" є майже віддзеркаленням "Найгіршої людини в світі", але зосередженою на міжпоколіннєвих проблемах), Трієр звертається до пам'яті про Другу світову війну. Для цього він вводить нову, але вагому персонажу: матір головного героя. Його молодша донька, історикиня Агнес, знаходить архівні документи, що стосуються арешту та катувань матері. Проте ця сюжетна лінія залишається лише коротким спалахом у безмежному морі сімейної драми про блудного батька та стосунки сестер.

Зображення: kinobaza.com.ua Сцена з фільму "Сентиментальна цінність".

Драму родини Трієр намагається передати через тему співідношення мистецтва та життя. Цей мотив він, не приховуючи, запозичує з чеховської "Чайки" (одна з улюблених п'єс Бергмана): роль Ніни має грати у театрі старша донька, акторка Нора; перед виступом вона потерпає від панічної атаки. Її батько-режисер намагається через кіно віднайти втрачені зв'язки з родиною. А молодша Агнес, яка ще в дитинстві зіграла роль у батьківському фільмі і має жахливі спогади про це, тепер ховає усі творчі пориви в сухому академізмі та родинному затишку.

Трієр сплітає елементи "Чайки" з холодним мелодраматизмом Бергмана та хюгге-драмеді, що вже стали невід'ємною частиною його унікального стилю, створюючи громіздку і малорухливу стрічку. Спробувавши одночасно порушити дуже особисті теми (адже Трієр - батько двох доньок) і звернути увагу на проблему національної пам'яті, він намагається подати все це в універсальному контексті, розповідаючи історію про пам'ять як простір. Однак, режисер втрачає орієнтир у потоці значень: вони застрягають у діалогах та інтер'єрах і залишаються статичними протягом усього більш ніж двогодинного фільму.

"Сентиментальна цінність" є яскравим прикладом того, як режисер, прагнучи перевершити своїх попередників, намагається охопити одразу кілька значних тем. Проте внаслідок цього він втрачає сутність ідей у заплутаному сюжеті. В результаті залишається лише сентиментальність, яка, немов тепла ковдра, огортає тих, хто страждає від холоду у стосунках з рідними та близькими.

Зображення: kinorium.com Сцена з фільму "Сентиментальна цінність".

"Ліхтар магії" Інґмара Берґмана. Фрагмент.