Зведений на останках сотень загиблих українців: в Маріуполі окупанти святково відкрили драматичний театр, - ФОТО

28 грудня 2025 року в окупованому Маріуполі було гучно й святково. Чиновники говорили про "відродження", на сцені співали артисти з Петербурга, у залі аплодували спеціально запрошені гості. Так окупаційна влада відкривала "новий" драматичний театр -- будівлю, яку самі ж російські війська зруйнували авіаударом у березні 2022 року.

Ця урочиста церемонія виглядала як спроба підвести риску під минулим. Проте для Маріуполя та для всього світу ця розповідь ще не закінчена — і навряд чи зможе бути завершена без встановлення істини, зазначає 0629.

Маріупольський драматичний театр у своєму класичному вигляді відкрився в 1960 році. Його зводили кілька років -- як головну сцену міста, простір, де культура мала бути не фоном, а частиною міської ідентичності. Архітектура будівлі була типовою для повоєнного радянського монументалізму: масивний фасад, симетрія, скульптурна композиція, що мала створювати відчуття урочистості й стабільності. Театр спеціально поставили в центрі -- так, щоб він формував навколо себе площу, маршрути, звичку "зустрічатися біля театру".

Для кількох поколінь маріупольців це місце було дуже конкретним і дуже людським. Тут водили дітей на перші вистави, сюди приходили на гастролі, тут святкували міські дати і мітингували проти несправедлвості . Театр не був "парадною декорацією" -- він жив разом із містом. Саме тому в березні 2022 року люди інстинктивно потягнулися сюди як до місця, яке асоціювалося з безпекою і цивільним життям.

Маріупольський драмтеатр до повномасштабного вторгнення/ Фото Євгена Сосновського

Історія будівлі знає війну. Під час Другої світової Маріуполь перебував під нацистською окупацією, місто зазнало масштабних руйнувань і втрат. Проте театральна інституція вижила. Після війни її відновили, і вона знову стала частиною мирного простору. Саме цей факт сьогодні часто згадують маріупольці: театр пережив війну ХХ століття -- і саме тому особливо боляче усвідомлювати, що він не пережив російський наступ у ХХІ.

На початку березня 2022 року драматичний театр втратив своє звичне призначення. Він перетворився на притулок.

Маріуполь опинився в повній блокаді: без води, без світла, без опалення, без евакуації. Люди ховалися в підвалах, школах, лікарнях -- усюди, де були товсті стіни. Драмтеатр здавався одним із найбезпечніших варіантів: велика будівля, підземні приміщення, цивільний статус.

Маріупольський драматичний театр під час блокади міста перетворився на притулок для тисяч місцевих жителів. / Фото надано Amnesty International.

Всередині приміщення знаходилося безліч людей. За різними підрахунками, їх кількість коливалася від кількох сотень до більше тисячі. Серед них були діти, літні люди, поранені, а також сім'ї, які вже втратили свої оселі. Люди спали просто на підлозі, ділилися їжею та водою, очікуючи на можливість покинути місто.

Перед фасадом будівлі великими білими літерами було виведено слово "ДІТИ". Цей напис чітко проглядався з висоти, а також був зафіксований на супутникових знімках. Для людей, які перебували всередині, це слугувало символом надії — адже авіація не завдасть удару по місцю, де явно вказано на наявність цивільних.

Маріупольці, яким пощастило вижити, пізніше згадували: "Ми не думали, що це гарантія. Але вірили, що це хоч щось. Що, якщо написано 'діти', то не вдарять".

16 березня 2022 року будівля драматичного театру зазнала атаки з повітря. Центральна частина споруди зруйнувалася, і люди опинилися під завалами бетонних плит. Деякі загинули на місці, інші стали жертвами обвалення, а деяких вдалося врятувати живими в наступні дні.

Будівля театру драми після повітряного удару / Фото 0629

Практично одразу російська сторона почала поширювати альтернативні версії -- від "внутрішнього вибуху" до заяв про "українських бойовиків". Але ці версії швидко почали руйнуватися під тиском фактів, свідчень і візуальних доказів.

У той час трагедія маріупольського драматичного театру привернула увагу міжнародних правозахисних організацій та журналістів.

Маріупольці розбирають завали/ Фото Amnesty International

Розслідування подій у драмтеатрі провели кілька впливових міжнародних організацій.

Amnesty International зробила висновок, що російські військові провели авіаудар по цивільному об'єкту, який слугував укриттям. У звіті організації підкреслюється, що не було знайдено жодних доказів військового використання театру, а напис "ДІТИ" був помітним і не міг бути випадково проігнорований.

Супутникові фотографії драматичного театру / Звіт розслідування Amnesty International.

Детальний звіт розслідування Amnesty International доступний для ознайомлення ТУТ.

Human Rights Watch підтвердила, що в будівлі знаходилися сотні мирних жителів, підкресливши, що навіть у разі присутності військових у близькості, така атака не могла бути виправдана. Цей напад було охарактеризовано як серйозне порушення міжнародного гуманітарного права.

Окрему роль відіграло розслідування Forensic Architecture, яке за допомогою супутникових знімків, відео, фотографій і просторового аналізу відтворило хронологію подій. Дослідники показали: характер руйнувань відповідає саме авіаудару, а не "внутрішньому вибуху".

Агентство Associated Press, грунтуючись на проведеному розслідуванні та свідченнях очевидців, інформувало про численні жертви, які налічують сотні. Однак точну кількість загиблих назвати не вдається досі, оскільки Маріуполь залишається під контролем окупантів, а частина матеріалів була знищена або схована.

Офіційним обличчям відкриття став Денис Пушилін. У своїй заяві він одразу зафіксував потрібну окупаційній владі версію: назвав драмтеатр "взорванным украинскими боевиками" та наголосив, що "завдання відновити" будівлю нібито поставив президент Росії.

Далі прозвучав набір аргументів, який мав замінити собою будь-які питання про відповідальність: "три роки реконструкції", "понад 300 людей на пікових етапах", "відтворили історичний вигляд", "повернули скульптури", "сучасне обладнання". Усе це подавали як доказ "відродження", хоча головне -- чому будівля взагалі стала руїною і ким -- було винесено за дужки.

Поряд із Пушиліним на урочистій події з'явився губернатор Санкт-Петербурга Олександр Бєглов, який представляв місто, що Кремль намагається позиціонувати як "керівника" Маріуполя. Його присутність підкреслювала образ опіки та "відновлення": ніби велике російське місто "допомагає" меншому. У цій концепції Санкт-Петербург мав виглядати як благодійник, а не як частина системи, що принесла руйнування в Маріуполь.

Пропаганда особливо акцентує увагу на Володимирі Машкові — голові Союзу театральних діячів РФ та відомому актору, який з 2022 року став одним із публічних облич російської агресії. В Україні Машков сприймається не як представник театрального мистецтва, а як прихильник війни та агресивної пропаганди; український суд заочно засудив його за розповсюдження ідеїв війни. Тож його присутність на місці масового знищення цивільних осіб виглядала не як культурний жест, а радше як символічний акцент у політичному ритуалі. У цій ролі він проголосив фразу, яку російські медіа активно розповсюдили як основний "меседж" вечора: "культуру не можна знищити", натякаючи на те, що театр знову відкриває свої двері для глядачів, бо "культуру не знищити". Проте, на фоні будівлі, відомої як місце трагедії, ці слова сприймалися не як про мистецтво, а як спроба заглушити пам'ять про жахливі події.

Вершиною відкриття став концерт з символічною назвою "Петербург - Мариуполь. Разом назавжди!": на сцені виступали артисти з Санкт-Петербурга та з територій, що потрапили під окупацію, виконуючи урочисті номери. Уся ця подія була спрямована на те, щоб продемонструвати "нормальність" і "свято" в місцях, де в березні 2022 року люди гинули під завалами. Не було навіть хвилини мовчання, відсутні згадки про загиблих, жодної спроби визнати трагедію трагедією. Відкриття театру відбулося так, ніби він завжди був лише сценічним простором, а не укриттям, яке зазнало бомбардувань.

Відкриття драматичного театру в Маріуполі стало важливою подією, що привернула увагу федеральних телеканалів. Репортажі про цю подію транслювалися на кількох російських державних каналах, проте найзначнішим виявився сюжет у програмі "Вести недели" на каналі "Россия 1", ведучим якої є Дмитро Кисельов.

Скріншот пропагандистського відео про "відновлення" драмтеатру телеканалу Россия 1

Розповідь одразу набуває певної структури: "театр відновлений з руїн", "вся нація долучилася до допомоги", "символ відродження та переходу до мирного існування". Проте, звідки ж узялися ці руїни і хто їх створив — в цій історії не пояснюється. Війна подається лише як абстрактний елемент минулого, без конкретних винуватців та відповідальності.

Окупантами було перетворено приміщення театру на музей, проте в його вітринах не знайдеться жодного експоната. Фото надано окупаційною адміністрацією Маріуполя.

Камера фіксує нові ліхтарі, ялинку, що прикрашає фасад, і підсвічений портал — в сюжеті Маріуполь постає як місто, яке, здавалося б, відновилося до звичного життя. Для посилення емоційної складової використовується "людська історія" акторської родини та дитини, яка "ніколи не бачила обстрілів, але відчуває запах куліс". Це типовий прийом: особиста, зворушлива історія затінює пам'ять про масову трагедію.

Тема удару по театру з'являється лише побіжно. Напис "ДІТИ" називають "самой страшной театральной афишей", але не пояснюють, чому він з'явився і хто завдав удару. Сам момент руйнування описують без виконавця: "был взрыв". В окремому фрагменті звучить натяк на нібито присутність українських військових -- без доказів і без згадки про міжнародні розслідування, які цього не підтвердили.

В результаті глядач отримує зрозумілу та легку для сприйняття оповідь: театр пережив дві "народження", а війна сприймається лише як перерва між двома частинами вистави, де теперішнє відкриття виглядає як щасливий фінал. У цій інтерпретації не знаходиться місця для імен загиблих або питань про відповідальність — ці аспекти продовжують фіксувати міжнародні правозахисні організації.

Сьогодні маріупольський драмтеатр знову має дах, світло й сцену. У телекамерах -- усміхнені обличчя, в офіційних звітах -- слова про "відродження", у залі -- показові декорації. Втім, попри гучне відкриття, будівля фактично ще не працює як театр. Прем'єри спектаклів, анонсовані після церемонії, без пояснень перенесли на невизначений час. За словами будівельників, після показового відкриття роботи в приміщенні триватимуть -- залишаються недоробки, які планують усувати вже без камер і почесних гостей. Не виключено, що новорічна ялинка, встановлена просто в залі, була частиною декорацій саме для цієї події -- для делегацій із Петербурга та інших "поважних" відвідувачів.

Навіть після закінчення ремонтних робіт, основне питання залишається відкритим. Для багатьох мешканців Маріуполя це місце назавжди буде вражене спогадами. Воно не стане сценічним простором, а залишиться укриттям. Не глядацькою залою, а місцем, наповненим страхом і надією, які були обірвані 16 березня 2022 року. Для них театр не "відновився" – адже він зник у той момент, коли на нього впала бомба.

Світ запам'ятає цю будівлю не через реконструкцію, а через трагічні події березня 2022 року. Поки в новому залі не з'явиться публічне визнання цих подій і пам'ять про загиблих, залишається відкритим питання, чи будуть маріупольці готові приходити до цієї будівлі, усвідомлюючи, що вона зведена на місці масової загибелі цивільних.

А тим часом маріупольський драмтеатр не виконує роль культурного простору, а перетворився на арену, де під новим освітленням сцени приховують давню правду — про людей, які так і залишилися забутими під бетонними плитами, на яких сьогодні лунають оплески.