Жіноча творчість з фронту: поезія української авторки Оксани 'Ксени' Рубаняк - Радіо Максимум

Оксана Рубаняк, відома під псевдонімом "Ксена", є військовослужбовицею та командиром взводу в Збройних Силах України. Вона активно бере участь у російсько-українській війні, а також є талановитою поетесою, письменницею і громадською активісткою. Серед її творчого доробку – поетичні збірки "Орнаменти долі", "Назустріч смерті" та "Дорога життя".

На передовій фронту Оксана Рубаняк представила свою другу поетичну збірку. Її вірші відображають війну з точки зору захисниці, яка щоденно ставить під загрозу своє життя в ім'я України.

До слова Непереможні й освічені - ЗСУ декламують вірші до Дня поезії

На думку авторки, якщо її дебютна збірка "Назустріч смерті" викликає трепет лише одним своїм заголовком, то "Дорога життя" приносить глибокий зміст, що спонукає до натхнення та вселяє в серце надію на перемогу світла над темрявою, істини над неправдою, життя над смертю.

Війна не є формою мистецтва і не має нічого спільного з сучасним художнім рухом.

Не ліричні вірші, сумні пісні чи яскраві картини.

Війна приносить смерть, руйнування та страх.

Для свідомості кожної здорової людини.

Її не можна ні романтизувати, ні прикрашати.

Додавати красивих епітетів та метафор.

Вона не здатна вилікувати хворих або повертати до життя тих, хто втратив надію.

Однак вносити в повсякденність інших тисячі виправлень.

Змінює життя та перспективи для майбутніх поколінь,

Розриваючи горизонти та забезпечуючи надійний прогрес.

Війна - це не витвір театрального мистецтва чи вигадане дійство.

Це можливість для квітки розцвісти з підгорілого пагінця.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Спробуй відчути спокій всередині себе,

Вдягни плащ миру і затишку.

Я млію від твого дотику,

Тобі так пасує мій захист.

Не переймайся через ракети та гради,

Не лякайся гучних вибухів.

Ти є найчарівнішим скарбом у цьому світі,

Я тебе неодмінно визволю.

Презентую спокійні зоряні вечори,

Мирні дні, звабливі світанки.

Навзамін я заплющу очі,

Вічно залишуся в спогадах.

Ти продовжиш жити для мене,

Цвісти, підніматися, еволюціонувати.

Я віддаю тобі своє серце, рідна земле.

Пообіцяй собі, що завжди будеш триматися до кінця!

Залишити в минулому те, що вже втратило значення?

Не варто марнувати енергію.

Бо вже минуле стало перебуте,

І світ чомусь вже став не мил.

Минулий час ніколи не перетвориться на сьогодення.

Ніколи не з'єднаються теперішнє і майбутнє.

А щастя в нашій життєвій дорозі – це просто удача.

Кохання в цьому світі стане забуттям.

Забути те, що не могло б і бути

Виглядає як нонсенс? Зовсім ні!

Оскільки те, що наш розум не в змозі осягнути,

Уловили душею, випадок став звичним.

Бо прихисток віднайде тільки правда,

У світі неправда не має жодного місця.

Правдиве слово нагадує могутню кувалду.

Лжа - це як порох, що розвіюється вітром.

Забути про те, що ніколи не існувало?

Здається, просто, просто і було б,

Змішуючи натхнення, ми творимо своє призначення.

Здійснює прагнення без труднощів.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

І коли буде здаватися, що все йде шкереберть,

Що ти сам борешся з усім світом,

Пригадай, скільки зусиль вже було витрачено,

Скільки ще дороги пройти потрібно.

І коли руки опустиш від немочі, згадай Свої злети й

спад, спад і підйоми.

Не існує абсолютної та незмінної стабільності.

Ми створені з плоті і крові, крові і плоті,

Ми призначені для життя, боротьби та руху вперед.

Навіть коли весла зламані та викривлені,

Коли відсутній попутний вітер, пам'ятай, що ти є, і тільки від тебе залежить...

Твої вчинки визначають твоє існування.

Залежно від твоїх міркувань, спостережень та бесід,

З кожного слова та кожної букви.

Запам'ятай, що поразка - це всього лише урок.

А життя - це школа перед справжнім викликом.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Страх перед смертю може бути жахливішим, ніж сама смерть.

Прижимать кинжал к груди.

І до страждань інших робить тебе менш чутливим.

Не бачиш світу білого й людей.

Він, наче дощ, по тілу пробігає,

Ніжно пестить від пʼят до вух.

Якщо хтось мріяв ступити крок до раю,

Забудьте про цей пронизливий звук, що лунає з глибини душі.

І видаліть всі спомини із голови,

Овітріть спогади, щоб відчути новий момент.

Щоб наблизитися до неї, потрібно вміти це зробити.

Для відновлення всього людства в нових реаліях.

Оскільки після завершення життя відкривається новий етап існування,

Те, що сьогодні стало нашим здобутком.

Власним трудом, без слова каяття,

Адже кожне слово вже втратило свій первісний зміст.

Чорне - не біле, а біле - не чорне.

Незалежно від того, скільки разів я поєдную відтінки,

Усе виявляється в перевернутому вигляді.

Дещо похмуре, безжиттєве, сповнене смутку.

Суть не в кисті чи розпливчастих кольорах.

Лий воду на бездоганний мольберт.

У ньому відібʼється чужа смерть

Він слідуватиме за твоєю тінню, непомітно з'являючись у полум'ї вечірніх сутінків.

Тікати — це останній варіант, який приходить на думку.

Якщо ти розпочав малювати, то продовжуй!

Якщо ти в роздумах — сміливо вирушай вперед!

Допоки гроза біля твого обійстя всю живність не змете.

Залишити лише одинокий паросток колоска.

Щоб над ним знущався похотливий вітер, викликаючи огиду.

Колоски нахиляться до землі, вчитуючись у літери заповіту.

Які бачить вперше, від єдиного пульсу свого серця.

Ти, як сценарист, будеш спостерігати за цією сценою з емоціями на обличчі.

Твоя композиція вийшла фатальною.

Не засмучуйся наперед, ще останньою

Вражатиме людство з темряви, що складається з чорних і білих відтінків.

Ми всі герої власного роману

Кожен з нас є героєм своєї власної історії.

У кожного з нас є спільний вчинок,

Який, прикриваючись ілюзією обману,

Не дозволяє наблизитися до глибин.

Душі, єдиного безцінного діаманту,

Яка цінність пройшла через століття,

З безмежжям всесвіту незвичайні контури,

Які мучать душу та розум.

У темряві на межі людських прагнень.

Вже надто імпульсивних і мінливих,

Винуватець невимовних мук,

Такі невідомі та такі зрадливі.

Як ми... блукаємо світом, сповненим невдач.

Знеможені від хвороб своїх душ.

Збираємо часточки темного всесвіту,

Хоч знаємо, що це ще не кінець.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Зима. Автомат. I окопи.

Земля покрилася льодом до колін.

Убиті лежали герої -

Семен, Геродот та Каїн.

Кров'яні краплі навколо тіла.

Кипіла і дозріла, немов крижина.

Ця зима виявилася не такою, як завжди, безсніжною.

Червона, немов кров, і відбитки від пошкоджених ступнів.

Ця зима виявилася надзвичайно холодною та жорстокою.

Замість сніжинок у повітрі кружляють кулі.

Птахи не кружляють навколо.

Не підрахувати кількість годин і днів.

Тут забули рік і місяць,

Особисте ім'я та сім'ю.

Де панує хижа вічність,

Там для мене немає відпочинку.

Почати варто з самого кінця,

Бо там найцікавіші епілоги.

У подарувавши безмовних ми незрячих,

Мудруємо життя небоги.

Частенько бачимо політ зірок -

Веселе дійство, гідна панацея.

Та своєрідний неземний зв'язок

З мистецтвом у людини - галерея.

Вона незвичайна, в її серці тихо пульсує, осяваючи навколо яскравим світлом.

Все, що нас оточує, що здіймається вгору -

Майбутні незбагненнії діла.

Вони прийдуть із часом неодмінно,

З підніжжя хмар, із закулісся мрій.

Оскільки і момент створення є безцінним,

З радості та страждання виникає омріяний еліксир.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Поки страх не охопив тебе - вирушай у бій.

Поки серце залишається байдужим — дій!

З першою кулею вирветься гнів,

А потім уже не побачиш, як гнів досягає свого завершення.

Тримай автомат надійно в руках,

Не дивися, що хтось тікає.

Твоя місія, солдате, полягає в тому, щоб вести вогонь.

І ти знаєш це напам'ять.

Не звертай уваги на муки та страх.

Затули міцно від остраху очі.

Твого побратима не врятувати,

Він пішов з життя вчора вночі.

Ти не один, будь ласка, пам'ятай про це:

За твоєю спиною безліч людей.

Отже, стріляй, воїне, стріляй,

Поки кров не струмує по скроні.

В її очах горів вогонь,

В її очах кипіли зорі.

І як же можна осторонь

Залишатися в обіймах ніжної покори?

В її вустах достиглий дим,

В її вустах нестримна спека.

Нехай це завершиться погано.

Наша історія починається в далекому минулому.

У її волоссі відчувається аромат трав.

В її волоссі відчувається присмак лимонного саду.

Моя воля — это то, что я унес.

Її назавжди до роману.

В її руках було життя,

В її руках знаходиться моя воля.

Як можна приховати свої емоції,

Щоб уникнути виникнення конфлікту.

По частинці втрачаю свою сутність,

По краплині моя життя пливе.

Я фонтан, з якого ненависть пре,

Я та річка, що від всіх утікає.

Мої сльози – це джерело очищення,

Крик мій руйнує бетонні стіни.

Коли з висоти я зійду на землю,

Підготуйте рятувальний засіб для дельфіна.

Принесіть в жертву здорове ягня.

Нагодуйте бідняків і злиднів.

Я — самотнє дитя, що виросло без батьків.

Я не знайомий з відчуттям насичення.

Мені незнайомі розуміння й любов,

Я є початком людської ізоляції.

Згадайте про мене, коли відновите свою віру.

Сліпий неодмінно відкриє для себе нові горизонти.

Пригадайте у час гучної грози,

Коли на думку спаде веселка.

Є речі нездійсненної ваги.

Є речі, які ніколи не зможуть збутися.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Ти - мої недоліки, я - твої помилки

Ти — це мої слабкості, а я — твої промахи.

Наші різні полюси не запитують: скільки є.

Відстаней подолано, морів переплито,

Щоб назавжди позбутися спогадів про розбите серце.

Щоб забути спогади, руйнування шляху,

Повернутися наосліп, вмирати поступово.

Зіпсовані сумними спогадами, п’яні від радості.

Так і не дізналися: чи були кохані?

Над могилами проступают новые холмы.

Розкидані по землі тіла в хаотичному порядку,

Разом пов'язані причинами, які розносяться вітром.

Над степом попелом страждань імла.

Скаламучене, просякнуте кров'ю, мовчить.

І тиша ця - найгірша мука і випробування.

Те місце, де танки залишили лише руїни, вже не відродиться.

Поховані з тілами воїнів останні сподівання.

Ціна їх загибелі - свобода для нащадків великих.

Без оковів, що в небо злітають.

І в спогадах про відважних предків возвеличують.

Завдяки кому рід козацький відродивсь.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Кров'ю облита земля не поляже

Земля, залита кров'ю, не буде спочивати.

Зціпивши щелепи, кидається в бій.

Для того щоб знищити осередок ворога,

Щоб розʼятрити терпкий вогневій.

З енергією та стійкістю, з жадобою істини,

З щирим сумлінням лине жага.

Дяку віддати тоном розлади,

І зафіксувати меч одним рухом.

Кривда за кривду, ненависть замість щастя.

З'єднаємо обидва береги силою гніву.

Заворожені страхом, могутні брати,

Поспіхом гучно кують ланцюги.

Богом не помилувані сини смерті.

Тягти за собою грішну тінь вічно.

Мітки долі відтепер зникли.

Тим, хто назавжди залишає цю землю.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Зменшилася кількість щирих усмішок, а веселий, гучний сміх став рідкістю.

Немає відвертих розмов про життя чи планування майбутнього.

Якщо говорити відверто, у попередньому світі немає нічого.

Що викликало спогади про її минуле, радісне і невимовно рішуче.

Не горять вогні в очах, немає життєдайної енергії.

Коли спостерігаєш за кимось, очі з безпорадністю відводять погляд у далечінь.

Всі втрачають самовладання, вигукують, демонструють нервову зверхність.

Порушила зв'язки з усіма, хто залишався вірним їй і кому вона була дорога.

Всередині неї нічого, гнітюча пустота,

Тільки сльози часом рвуться на волю.

Вона приховує свій справжній стан і емоції від оточуючих.

Замкнулася у собі, для комунікації відібрало мову.

Вона кричить своїм поглядом, жестами та слізьми.

Та ніхто не чує її прохання про допомогу.

Ще трохи часу - і вона, ймовірно, зникне назавжди; здається, це неминучий фінал.

Або маршрут з квитком лише в одну сторону.

"Дорога життя" - це друга збірка поезій, написана на фронті у Донецькій області під час захисту суверенітету та територіальної цілісності України Оксаною Рубаняк - військовослужбовицею Збройних Сил України під позивним Ксена.