Житлове будівництво, яке майже зникло з поля зору. У Львові представлено 13 творів мистецтва з приватних колекцій.

До кінця наступного тижня охочі можуть завітати сюди й оглянути 13 картин зі серії "Традиційне житло у творах майстрів XIX-XX століть". Вони демонструють пізній етап народного житлового будівництва, що на сьогодні майже зникло. Усі полотна -- з приватних колекцій.

Автором концепції цієї виставки є доктор історичних наук Володимир Александрович, який працює головним науковим співробітником у відділі історії середніх віків Інституту українознавства імені Івана Крип'якевича НАН України. Спочатку організатори мали намір експонувати сім-вісім картин, але в результаті вдалося зібрати тринадцять творів, які відображають атмосферу та затишок традиційного житла, а також його гармонійне поєднання з природою і побутом тієї епохи.

За словами пана Александровича, традиції більшості домівок, представлених у цій колекції, документально підтверджені з XVI століття, особливо коли йдеться про будинки з солом'яними дахами. На жаль, цей елемент культурної спадщини сьогодні є рідкісним. Реалістичне живописне зображення на цю тему почало набувати популярності з XIX століття. Одним із найперших прикладів таких картин є зображення батьківської хати Тараса Шевченка, яке зберігається в Національному музеї у Львові. Ми можемо побачити твір на цю тему тут, на виставці.

Мова йде про твір анонімного художника, який створив копію картини Петра Левченка, натхненної переказом про батьківську оселю Тараса Шевченка, зокрема твором "Літня ніч. Моринці. Хата Т. Шевченка". Більшість експонатів на цій виставці представляють українських митців, таких як Микола Бурачек, Йосиф Бокшай, Григорій Капустін, Володимир Островський, Георгій Волошин, Євген Вжещ та Федір Савченко-Осмоловський, а також Микола Дикарев. Окрім того, в експозиції представлені роботи закордонних художників, серед яких угорський Ласло Шабо, німецький Бекер та невідомий автор з Західної Європи.

Директор Інституту архітектури Юрій Диба привернув увагу присутніх до деталей виставки -- листівок того ж періоду, що й картини, з аналогічними сюжетами. Вони свого часу були яскравим прикладом популяризації українського в некомфортних на той час умовах і демонструють, як змінювався побут селян протягом певного періоду, зокрема внаслідок трагічних подій, що випадали на долю українців.

Завідувач кафедри архітектури та реставрації Микола Бевз висловив своє спостереження: у багатьох сучасних селах існує думка, що нове завжди повинно витісняти старе. Проте професор мав можливість відвідати американські села, де збереглися архітектурні пам'ятки XVII-XVIII століть. Крім того, за межами нашої країни архітектори активно використовують глину та дерево в сучасному будівництві. Такі споруди стають найдорожчими, оскільки збудовані з екологічно чистих матеріалів.

"Мені хотілося б, щоб ця експозиція стала стимулом для нових наукових досліджень і визнання традицій, які мають глибоке коріння та значну архітектурну і технологічну цінність. Важливо зберігати та популяризувати народну архітектуру", – підкреслив Микола Бевз.

Як наголосила завідувачка Музею історії Львівської політехніки Тетяна Диба, цей захід відкриває нову сторінку в історії музею -- організування мистецьких виставок, примножуючи цим багату мистецьку спадщину Політехніки. Цю думку доповнила проректорка з навчальної роботи та якості освіти Ірина Хомишин, зазначивши, що музей історії нашого університету набуває нового формату -- як простір комунікування техніки, науки та мистецтва.

Не випадково ректор Юліан Захарієвич у 1877 році, під час своєї інавгурації, під час урочистого відкриття нового корпусу Політехнічного інституту, виголосив лекцію на тему "Мистецтво на службі техніки". Це поєднання також відображено в одному з творів Яна Матейка, представленому в Актовій залі — "Скульптура, малярство та архітектура". На картині алегоричний геній ніжно обіймає кущ, з якого розквітають три квітки: рододендрон, що символізує архітектуру, троянда — малярство, а лілея — скульптуру. Ця символіка нагадує нам про те, що мистецтво є невід'ємною частиною людського життя, його духовною опорою та джерелом краси, — підсумувала Тетяна Диба.