Життя на межі тривоги та творчості: Репортаж із Харкова, що знаходиться поблизу фронту (ФОТО)

Журналіст провів три дні в Харкові, щоб взяти інтерв'ю у бійців "Хартії". Зимовий Харків насичений тривогами, відключеннями електроенергії і близькістю до фронтових дій. Місто виявилося гостинним, незважаючи на те, що його голосом стали вітер, холод, написи на стінах і розбиті вікна. Він встиг продемонструвати своє мистецтво на вулицях, у галереях та підземних приміщеннях.

Ознайомитися з Харковом або відчути його атмосферу за три дні нереально. Проте ми змогли побачити місто саме таким, яким воно є.

Без освітлення, тепла та тривоги.

Ніч на 5 лютого у Харкові була неспокійною. Після атаки до планових відключень додались аварійні -- росіяни вдарили по енергетиці із системи "Торнадо-С". В декількох районах міста зникли світло, тепло й вода. Зупиняли метро та наземний транспорт.

На момент прибуття потягу, на щастя, метро запустили. Проїзд -- безкоштовний. За дві станції -- центр.

Харків зустрічав морозною атмосферою. Дерева, автомобілі та всі доступні поверхні були покриті тонким шаром льоду, а вулицями вирував вітер, який знижував температуру з -10 до -17. А вже за два дні, в суботу, навіть при -5 йшов дощ.

Діяльність комунальних служб Харкова, особливо в центральній частині міста, помітна — тротуари посипані, а дороги ретельно очищені. Навіть якщо ви не чули про мем: "Сніг не витримує натиску харківських комунальників. Як тільки випаде, вони його прибирають", повірте, в цьому є певна доза правди. Звісно, після льодяного дощу було досить слизько, але працівники не зупинялися: вони працювали над розчищенням льоду з тротуарів протягом усього дня. І це дійсно відчувалося.

Власниця квартири, де ми будемо зупинятися на дві ночі, розповідає, як потрапити в укриття. Проте одразу зазначає, що на тривоги вони не реагують. І згодом стає зрозуміло, чому: спочатку лунає сигнал тривоги, потім додається ще один – коли є загроза від дронів або ракет, а згодом – сигнал про відбій. А вже через годину знову буде нова тривога. І справді, незалежно від того, як сильно звучить сирена, життя продовжується. Страх тут стає лише фоном.

Гул генераторів чутно звідусюди -- бізнес працює. В одній із кавʼярень пропонують чай та сніданки, але кави зготувати не можуть. В іншій -- каву таки готують, але в одноразові горнята. І опалення немає -- усі гості сидять в куртках і шапках. В іншому міському кафе обмежений вибір страв, бо не всі продукти в наявності. Через роботу генератора, освітлення то вмикається, то гасне. А за півгодини вимикається зовсім.

Офіціант підходить попередити, що закінчилося пальне для генератора. Треба чекати, поки підвезуть, щоб замовлену страву таки доготували. З усіма клієнтами, як і в магазинах та інших закладах, спілкуються українською, що не може не тішити.

Коли стіни починають розмовляти.

На об'їзній дорозі навколо Харкова нещодавно з'явилися антидронові сітки. На відстані 20-30 км вже розташована лінія бойових дій. Ми вирушаємо в бік цієї лінії з території Салтівки, минаючи зруйновану стелу "Харків", де від колишньої назви міста залишилися лише три літери — "ХАР". У 2022 році, за словами військових, тут знаходились позиції противника, з яких російські війська обстрілювали район Салтівки. Місце, де раніше проживало багато тисяч людей, значно спорожніло.

Пересуваючись повз розбиті вікна та обгорілі, пошкоджені від обстрілів стіни багатоповерхових будинків, ми помічаємо, що життя продовжує існувати. Навіть у таких складних обставинах.

У міському центрі не залишилося жодного кварталу з цілими вікнами. Замість них встановлено фанерні панелі. Деякі з них прикрашені яскравими малюнками рослин і птахів. Ці кольорові композиції вносять яскравість у сірі пейзажі руйнування. Як зазначала художниця Карина Жернова, птахи, зображені на фанері, символізують харків'ян, розкиданих по різних куточках світу, які колись повернуться додому.

Стіни міста наповнені написами, що звучать як заклики: "Хартія" за Харків", "Харків залізобетон", "Незламний Харків". У цих словах відчувається незламний дух та стійкість як самого міста, так і його жителів. На фанерних панелях і стінах будівель, пошкоджених уламками, можна побачити вуличну мінімалістичну графіку, що відображає тему війни. Поряд з цими малюнками розміщені філософські висловлювання, які кожен сприймає через призму власного досвіду та емоцій. Наприклад: "Багато чого в житті нас не вбиває, але й не робить сильнішими". Серед найвідоміших представників цього жанру є харківський стріт-арт художник Гамлет Зіньківський.

В сучасному мистецтві "ЄрміловЦентр" до 13 лютого триває виставка художника Гамлета Зіньківського, на якій представлені 365 щоденних скетчів, створених у 2025 році під назвою "Час не потрібен". Вхід до виставки є безкоштовним. Скетчі Гамлета служать щоденним відображенням реальності. У їхній основі — прямі лінії, гра світла та тіні, а також влучні висловлювання, які підсилюють візуальний образ або співіснують з ним на паралельному рівні.

Війна і мистецтво

Внаслідок загрози обстрілів культурне життя Харкова перенеслося в підземні укриття. Галереї та театри активно функціонують у підвальних або напівпідвальних приміщеннях. І в цих місцях знайдуться глядачі.

"За 30 хвилин до вистави будемо пускати. Там тепло, є туалет", -- заохочує білетерка.

Вартість квитка -- 400 грн. При вході попередження -- після третього дзвінка в театр не пускають. Поряд з афішами у фоє -- рекрутингові листівки бригади "Рейд". Приміщення облаштованої в підвалі театру малої сцени обігрівають, тож можна і куртки зняти. Для цього за ширмою облаштували гардероб. Тут самообслуговування. Квитки без місць.

Коли глядачі насолоджуються виставою "Правда-комедія", їхні щирі сміхи та оплески наповнюють зал. Після закінчення вистави публіка підводиться на ноги, щоб висловити своє захоплення. Виглядає, ніби час зупинився.

Поїздка у прифронтове місто, окрім роботи -- це ще й нагода зустріти знайомих, які десь поряд несуть службу. Перекинутись кількома словами чи посидіти за кавою або й без неї -- неважливо. Як, в принципі, і те, про що говорити. Бо побачити людей з твого міста та іншого життя за тисячу кілометрів від дому -- це більше, ніж просто зустріч.

Та й без запису на камеру чи диктофон розмови зовсім інші. Можна просто теревенити, розповідати бувальщини з військового життя, або нарікати на армійщину, яка між бойовими з'їдає останні нервові клітини. І міцно обійняти. До наступної зустрічі.