"Знову налаштований на батьківство". В'ячеслав Довженко розповідає про свою наречену, плани на майбутнє та "провину" перед Ступкою.

Унікальне інтерв'ю з В'ячеславом Довженком розкриває його погляд на те, чому він не вважає популярність гарантією успіху. Актор ділиться своїми переживаннями шести років, проведених у тіні професійної діяльності, та пояснює, чому навіть за умов широкої підтримки шанувальників українським акторам все ще необхідно робити економію на особистих витратах.

У розмові з РБК-Україна актор театру та кіно В'ячеслав Довженко розповів про сина, який намагається впоратися з тягарем слави своєї родини, про свої "гріхи" в стосунках із Богданом Ступкою, а також про готовність стати батьком у нових романтичних відносинах.

Основні моменти з інтерв'ю:

Ви знаєте його як обличчя сучасного українського кіно - впевненого, харизматичного та безкомпромісного. Але за маскою "краша" українок ховається людина, яка вміє цінувати власну працю та не боїться зізнатися у своїх слабкостях.

Його життєвий шлях ілюструє перехід від хлопця, який говорить російською, до втілення української інтелектуальної еліти на екрані. У бесіді В'ячеслав Довженко ділиться своїми думками про культурну відстань між поколіннями, важливість створення фільмів про війну у наш час, а також про те, чому справжній талант завжди обходиться без "ведмежих послуг".

Це скорочена версія розмови. Повне інтерв'ю дивіться на YouTube-каналі РБК-Україна LIFE.

Я усвідомлюю, що коли вам ставлять питання про вашу найулюбленішу чи найзначнішу роль, ви зазвичай відповідаєте, що ще не отримали таку можливість. Проте, з урахуванням тих робіт, які ви вже втілили на сцені, яка з них є для вас найважливішою?

Не можу стверджувати, що саме "Кіборги" займають у мене перше місце на сьогоднішній день, адже "Будинок 'Слово'" наразі мені ближчий. Під час його створення ми зіштовхнулися з багатьма труднощами, і саме тому цей проект тепер виглядає більш виразно.

Проте "Кіборги" стали першим успішним проєктом, в якому зібралася чудова команда. Робота над цим фільмом приносила справжню радість, незважаючи на всі труднощі. Тому я не можу стверджувати, що він не має знакового значення; безумовно, на мою думку, ця стрічка залишила слід в історії українського кінематографа.

Аналогічно до "Будинку 'Слово'", цю стрічку важко не визнати знаковою. Вона, безумовно, залишить свій слід в історії як одна з важливих робіт.

З ваших слів можна зробити висновок, що процес роботи над "Будинком 'Слово'" був для вас набагато більш складним, оскільки ви акцентуєте на ньому свою увагу.

Так, цей проект дійсно виявився набагато більш складним з кількох причин. Кожен акт творчості - це свого роду гра компромісів, і в даному випадку їх було чимало. По-перше, ми мали справу з історичним фільмом.

У "Кіборгах" ми мали численних консультантів, які безпосередньо були свідками подій в аеропорту. Натомість у "Будинку 'Слово'" консультаційна підтримка обмежується хіба що істориками. Проте, історичні дані для актора не є надто корисними, оскільки його завдання полягає в тому, щоб відтворити конфлікт у даний момент. Жоден історик не зможе точно передати, про що думала персонаж у той чи інший час, а також які були її мотиви в різні періоди.

Це необхідно було реалізувати саме в цей момент. Доводилося шукати компроміси, адже часом виникали розбіжності з режисером та командою. Не можу сказати, що це є проблемою. Це виклик, але приємний виклик.

В останній час активно обговорюється, що вибір акторів на ролі все більше залежить від їхньої медійної популярності. Як ви вважаєте, чи справді це так? Чи можуть бути й інші фактори, які впливають на цей процес?

Це питання виявляється не таким вже й простим, і відповісти на нього не так легко.

Отже, не можна стверджувати, що медійність особи автоматично гарантує успіх продукту, в який вона залучена. На мою думку, набагато ефективніше обрати кваліфікованого спеціаліста, ніж просто відому особистість. Багато людей погодяться зі мною, адже популярність актора не завжди означає його професійну майстерність.

А яка ж різниця?

Відмінний актор — це той, хто присвячує більше часу своєму мистецтву та вкладає в нього душу. Популярність, в свою чергу, є лише вигаданим концептом.

У нашій спільноті можна зустріти безліч блогерів та медіа-персон, які створюють контент на основі різноманітних історій, швидко набираючи популярність. Проте питання, наскільки довготривалою є ця популярність, залежить від рівня їх професіоналізму.

-- Але ж не можна заперечити, що зараз так є, що продюсери, коли відбирають команду все одно дивляться на тих самих блогерів. Як вам з цим?

Продюсер — це його спеціальність, він уважно стежить за фінансами. У нас ще недостатньо налагоджена система, щоб усі усвідомлювали, що саме впливає на касовий успіх. Існує певна критика в соціальних мережах, де постійно фігурують одні й ті ж особи, і глядачі відзначають, що це вже не нові стрічки, а лише знайомі обличчя.

Істина є в певній мірі, однак більшість з цих критиків зазвичай не споживає українську продукцію. А коли вони дивляться голлівудські фільми, чомусь не замислюються, чому саме цей актор їх приваблює.

В цей момент він не згадує, що в Голлівуді постійно з'являються одні й ті ж актори. Він із задоволенням сприймає це, адже вже звик вважати це якісним продуктом. Натомість до українського контенту чомусь має завжди певну частку критики.

Чи можна вважати славу справжнім визнанням, коли вас зупиняють на вулиці, просять зробити спільне фото? А може, визнання має більш матеріальну природу? Наприклад, у вигляді фінансового добробуту.

Бажалося б, щоб наше визнання мало матеріальний вимір. На жаль, досі зберігається радянський підхід до творчих особистостей, особливо до акторів. У нашій кінематографії досі не передбачено сплату авторських прав. Актор, граючи певну роль, стає її автором. Якщо взяти іншого актора, це вже буде зовсім інша історія, інша роль.

Нам дуже довго до цього треба йти. Багато політичних рішень для цього потрібно, і багато суспільних рішень потрібно для цього. Я не хочу бути песимістом, але сподіваюсь, що ми рухаємося в тому напрямку.

Ваш успіх у ролі актора відкриває перед вами можливість не обмежувати себе у витратах, забувати про орендну плату за житло та витрати на обслуговування автомобіля.

-- Ні, я дуже хотів би, щоб так було. Але такого точно немає. Особливо мої реалії досить скромні.

На чому ви заощаджуєте?

Я дійсно намагаюся економити на собі. Хотілося б частіше відвідувати спортзал, більше часу проводити у косметолога та активніше задумуватись про правильне харчування. Але, на жаль, наші реалії диктують інші умови, тож, звичайно, доводиться зменшувати витрати на багато речей.

Для мене еталон Брюс Віліс, який сказав свого часу: "Задовбався". Втомився і поїхала людина шити взуття. У будь-якій професії, якщо ти дуже сильно туди вкладаєшся, ти вигораєш. Продюсери б'ються, режисери б'ються, приїжджають до нього. Він погоджується, знімається. Потім знов каже: "Все, це була остаточна робота, все це остання".

Отже, в такому випадку медійність і популярність набувають певної ваги. Ти досягнув успіху, і тепер можеш дозволити собі це. Кожна роль, яку ти обираєш, встановлює новий стандарт. Адже ти більше не можеш дозволити собі помилки і не маєш права підходити до цього формально.

У нас все інакше. Мріється виїхати на природу та зайнятися вирощуванням курей. Іноді хочеться просто віддалитися від усього, щоб набратися нових знань і життєвого досвіду. Натомість ми немов мчимо в метро між станціями, швидко пересуваючись, і намагаємося встигати приділити час рідним.

В'ячеслав Довженко в бесіді з РБК-Україна розкриває, чим відрізняються талановиті актори від тих, хто здобув популярність (інфографіка: РБК-Україна).

Ви пройшли довгий шлях до досягнення сьогоднішньої популярності. Часто ділилися історією цього шляху, включаючи шість років бездіяльності. Що ж спонукало вас не втрачати віру і продовжувати йти вперед?

Прошу вибачити за повторення, але це справжня віра. Вона підтримує нас у моменти сумнівів і дає сили рухатися вперед. Наразі я маю студентів, і на першому курсі я ділюсь з ними простою формулою. Це базовий принцип, який вони повинні усвідомити і прийняти: у цій професії ти або на вершині, або твоє ім'я не згадують. Хоч це може звучати жорстко або незрозуміло, але це реальність.

Ти завжди повинен прагнути бути лідером у своїй професії. Це як Сонячна система, де ти — центральна зірка, а навколо тебе обертаються ті проекти та можливості, які ти створюєш. Якщо ти готовий лише слідувати за кимось, то в цій сфері шансів на успіх у тебе не буде.

Ти постійно зіштовхуєшся з компромісами. Мій батько, Царство Небесне, дуже довго не вірив в те, чим я взагалі займаюсь. Коли я вже приїхав у Київ, у мене вже навіть була "Молитва за гетьмана Мазепу", я отримував шалені тоді гроші для себе, він мені казав: "Їдь додому".

Це складно, і насправді така професія може призводити до відчаю. Усі ці непередбачувані труднощі постійно відводять тебе від наміченої мети. Прагнення до цієї цілі, в яку ти щиро віриш, вимагає неабияких зусиль.

Що нам потрібно для того, щоб, скажімо, здобути Оскар за художній фільм?

Відсутні ресурси. Потрібні інвестиції та більше взаємної довіри.

Пояснити меценату, що ти прагнеш створити неймовірний фільм, виявляється досить складно. Це питання для нього не має великого значення, адже він не знайомий з тобою.

В американській системі існує особливий банк, що акумулює фінансові ресурси. Туди звертаються відомі особистості з проханням: "Мені потрібен бюджет". Вони аналізують, хто звернувся, з якою метою та яка у цієї особи фільмографія. Це певний внутрішній ресурс, який розглядається і оцінюється. У нас поки що подібна практика відсутня.

Ми лише на початку нашого шляху. У майбутньому ми обов'язково досягнемо такого рівня, що наше ігрове кіно зможе змагатися за "Оскар", і це буде справжнім визнанням нашої праці.

-- А як ви сам для себе пояснюєте міст між настільки полярними ролями: "Серпень" у "Кіборгах" і Андрій у "Свінгерах"? Це просто бажання бути різноплановим?

-- Найстрашніше для будь-якого актора - це коли тебе в певну рамку помістять і вже будуть використовувати тільки так. Ти тоді сам будеш пам'ятником або фанерним кліше, скажімо так.

Як і кожен співак, який прагне розширити діапазон своїх можливостей, актор також повинен шукати нові шляхи для зміни своєї ролі. Я особисто не прихильник терміна "амплуа", але, на жаль, воно все ж таки існує в нашому світі.

Згадаю вашу екс-дружину Ксенію. Вас із Ксенією вважали однією з найпривабливіших пар у нашій індустрії розваг і справжнім творчим дуетом. Чи було важко співіснувати під одним дахом двом закоханим акторам?

-- Ми були молодими людьми, у нас були помилки, як у всіх, хто тільки починає створювати стосунки в цьому віці. Були певні проблеми, але ніколи не було конкуренції.

Скажімо так, у сфері творчості ніякої конкуренції не існувало. Це була атмосфера взаємодопомоги, підтримки та обміну порадами. Коли я почав навчання на режисурі, я раптом усвідомив, що маю певні знання, які дозволяли мені висловлювати свої думки. Це сприймалося позитивно, і я міг вносити свої ідеї. Отже, між нами не було жодної конкуренції в цьому аспекті.

Ваш старший син Іван уже слідує вашим шляхом. Він фактично став вашим колегою на майданчику, відвідуючи його досить часто. Чи не виникало у вас бажання вказати йому на можливі ризики?

Дозвольте внести уточнення: він обрав свій шлях. Те, що його батько – актор, лише підкреслює його особливу відповідальність. Тепер йому трохи складніше. Люди звертають на нього більше уваги та зосереджуються на його діях.

Це в основному стосується глядачів, адже існує оманливе уявлення серед деяких людей, що якщо батько є актором, то все буде легко і безтурботно. Іноді можна натрапити на коментарі: "Вони ж просто домовились". О, Боже, захисти нас від таких думок!

У цій професії, не те, що домовлятись не можна за когось. Це той випадок, коли ти зробиш дуже велику помилку, якщо десь ведмежу послугу допустиш. Людина за яку домовились, ніколи в житті не виб'ється в люди. Цього не вийде, тому що це особистий шлях, особисті підводні камені, особисті особистий досвід. Це все треба пережити.

Тому йому нелегко, але те, що він робить, на мою думку, абсолютно вірно. Я з захопленням спостерігаю за тим, як він проявляє себе в цій ситуації.

-- Івана можна привітати із таким потужним стартом. Він вже має ролі у театрі Франка. Ви, до речі, мабуть, часто там з'являєтесь. Як вам, враховуючи те, що там і колишня дружина з її новим чоловіком, і тепер ще й син грає?

Все, що ви згадали, зовсім не є перешкодою для відвідування театру Франка. Я маю чудові стосунки з колишньою дружиною, до того ж наш син зараз працює там.

Суть у тому, що часу обмаль. Часто трапляється, що коли він запрошує на прем'єру, у мене в цей же день запланована вистава. Тому, коли мені вдається прийти, я з великою радістю відвідую і насолоджуюсь виставами.

Чи багато часу ви провели поблизу театру Франка, коли Богдан Ступка запрошував вас до себе? Чи не виникало у вас бажання стати частиною цього світу?

Богдан Ступка запросив мене до свого кабінету на чай. Коли я, відчуваючи невелику сміливість, звернувся до нього: "Богдане Сильвестровичу, чи не могли б ви взяти мене з собою до театру?" Він, не вагаючись, відповів: "А навіщо мені ще один клан у театрі?" І миттєво дав мені зрозуміти, що відповідь — ні.

-- Син запитує у вас професійних порад?

-- Професійних, буває, звісно. Для мене, напевно, це було б дуже боляче, якби в професійних стосунках мій син ніколи не питав би в мене порад. Це був би ще один дзвінок, що я щось не те роблю. Але якщо питає, значить я щось роблю правильно.

Коли Іван звертається до мене з професійними запитаннями, для мене найважливіше - не займати роль батька, а щоб він сприймав мене як просто більш досвідченого товариша в нашій справі.

Ви вже мали нагоду спільно працювати на майданчику. Які ваші враження від співпраці з сином?

Мені приємно співпрацювати з ним. Він цілеспрямований молодий чоловік, який чітко усвідомлює свої цілі і ставиться до роботи з великою відповідальністю.

Сталася ситуація, коли я висловив йому думку: "Можливо, було б доцільніше зробити ось так". На що він відповів: "Поясню, чому це не зовсім так, адже ось така стратегія виявляється більш ефективною". І я усвідомив, що його доводи дійсно мають вагу.

Я міг би відчути образу через те, що дав йому пораду, а він її проігнорував. Але він має чітке бачення своїх цілей і точно знає, чого прагне. Боже, як добре, коли людина впевнена у своїх бажаннях! Ні в якому разі не хочеться нав’язувати свою думку чи виступати в ролі якогось авторитета. Мене дуже надихає те, чим він займається.

У вашій історії є дуже зворушливий епізод, коли ваш батько не зміг стримати сліз, побачивши вас на екрані. Чи переживали ви подібні миті зі своїм сином?

Так, були такі часи. Наразі переглядаю фільм "Кава з кардамоном". Під час одного з епізодів я раптом усвідомив, що сльози течуть не через сюжет, а через те, що я розумію, що це Іван.

Це надзвичайно класно, адже викликає особливу гордість. Мені справді подобається те, що він робить на екрані. Я усвідомив, що в той момент емоції просто переповнюють мене. І це дійсно чудово.

В'ячеслав Довженко в бесіді з РБК-Україна підкреслив важливість досягнення вершин у сфері акторства (інфографіка: РБК-Україна).

Ви вже знаходитесь у нових стосунках. Чи готові ви знову зануритися у світ батьківства?

Безумовно, я готовий. Я вже неодноразово піднімав це питання. Це абсолютно природно, коли люди взаємодіють і обидва мають бажання стати батьками.

Я боюсь за своє здоров'я. Я вже не 20-річний, щоб о 5:00 ранку прокидатися. Але згадуючи весь цей шлях, який я пройшов, це дуже приємні клопоти.

Ви не ділитеся особливою інформацією про свою теперішню партнерку. Чи це ваше спільне рішення?

-- Це наше спільне рішення. Я думаю, що не дуже правильно було б, якби я про неї розповідав. Або хай про неї розповідають її вчинки в майбутньому, які люди будуть бачити, або її професійні дані, які ви будете бачити й будете її сприймати.

Щастя – це особливий момент, настільки близький і рідний, що виникає бажання зберегти його в собі, не надаючи можливості великій кількості людей увійти у своє життя, аби вони не примусили його загубитися серед натовпу.

-- А як сини сприйняли вашу нову кохану?

— Вони все сприйняли адекватно. Справа не в тому, як саме вони реагують. Вони вже дорослі. Головне — як я це сприйму. Це ж моє життя. Але, в цілому, все гаразд.

Це схоже на те, коли молодята вступають у шлюб, і їх запитують про реакцію батьків. Безумовно, це важливо, але варто пам’ятати, що дитина житиме з обраною людиною, а не з батьками. Гірше всього, якщо батьки занадто втручаються в їхнє життя і починають турбуватися надміру.

Якби діти ще були малими, це могло б викликати інші обговорення. Проте зараз вони вже практично сформовані особистості, тому все гаразд, ми всі добре ладнаємо між собою.

Раніше ви згадували, що у вас часто виникають суперечки з режисерами. Чи є такі, з ким вам важко співпрацювати?

Не можу стверджувати, що таких режисерів багато. Це надзвичайно складно, адже всі ми опинилися під впливом певних обставин. У телевізійній індустрії бракує часу, але фінансів теж не так вже й багато. Продюсер зверху не вгамовно кличе: "Починайте зйомки". А ти усвідомлюєш, що насправді немає про що знімати.

Є великий плюс, коли артист запитує: "Зупиніться. Що ми знімаємо?" Адже зазвичай всі, подібно до загнаних поні, починають щось знімати без чіткого розуміння процесу. І в результаті ніхто не знає, що вийшло. Це дійсно велика проблема, адже важливо мати внутрішній стрижень, щоб вчасно сказати "стоп".

А як справи в театрі?

-- В театрі є більше часу, і всі напрацьовують цей матеріал, дуже довго опановують текст, але теж бувають ситуації, коли ми все одно теж є заручниками часу.

Це раніше можна було ставити три роки виставу. Зараз тобі кажуть термін, тому що за тобою вже стоїть черга. Наступний режисер буде ставити, а за ним ще режисер буде ставити. І тобі вже треба їхати в інший театр ставити. Тобто ти заручник часу.

Режисер у цій ситуації теж опиняється в ролі заручника, заявляючи: "Давайте щось зробимо тут". І це велика проблема, адже коли відбувається щось абстрактне, вистава потім рухається з таким перекошеним колесом.

Чи може виникнути ситуація, коли ви скажете: "Все, я більше не бажаю працювати в цьому театрі"?

Проблема не в театрі. Просто настав час вигоряння — від театру, кіно, і всього навколо. Зараз мені було б приємно зупинитися, але ми не можемо собі цього дозволити, адже все це пов'язано з матеріальними аспектами.

Зупинишся - і тебе просто викреслять з цього, і на цьому все, до зустрічі. Ми стали жертвами таких обставин.

Конкретно в певному театрі я не люблю хамство. Коли хамство перемагає людські цінності, тоді краще піти з такого колективу.

Ви мали досвід співпраці з російськими акторами на спільному майданчику. Чи помітили ви якісь відмінності між нами та російськими артистами?

Ментальні відмінності навіть не підлягають обговоренню, адже ми справді різні на цьому рівні. Спілкуючись з росіянами, легко можна відчути образу, оскільки їхній стиль спілкування є досить жорстким. Не випадково кажуть, що наша мова мелодійна.

Те, що я ніколи не міг зрозуміти й пробачити нашим творцям, коли нам постійно розказували про те, що "бачите школа, бачите як людина працює". І в захваті всі дивились, хоча ти дивишся і по факту нічого особливого людина не робить. Просто вона себе поводиться трошки нахабніше.

Ви викладаєте студентам і розповідаєте їм про радянське кіномистецтво, вважаючи його класичним?

Цілком впевнено можу відзначити, що деякі фільми мені відомі. Сподіваюся, наша аудиторія зрозуміє мене, але я зростав на ранніх стрічках Міхалкова, ще до того, як його творчість пішла в іншу сторону. І варто визнати, вони були досить високопрофесійними.

Там не було пропаганди певної. Бо він тоді був бунтар, революціонер проти системи якоюсь мірою.

Потім, якщо брати ще радянських, то це, напевно, Герман. Тарковський - це не такий вже й радянський, скажімо так, але він шовініст, його можна зараз назвати. Він теж був одним з еталонів режисури, яку хотілось дивитися в той час. Зараз я можу сказати, що молоде покоління не дуже зрозуміє ці фільми, бо все ж таки є поняття естетики.